Боротьба патриціїв і плебеїв (60471)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1.Походження патриціїв і плебеїв та причини їхньої боротьби

2. Реформи Сервія Туллія

3. Закони ХІІ таблиць

4.Завершення боротьби патриціїв і плебеїв

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



ВСТУП


Боротьба плебеїв з патриціями в Давньому Римі - цікава та яскрава сторінка його історії. По суті, в майже двовіковій боротьбі цих станів виникла держава Риму, "суспільний організм". До нас дійшло досить багато свідчень античних істориків і письменників про цю боротьбу. Великі римські історики Тит Лівій і Діонісій Галікарнаський, захоплюючись розповіддю дійсно хвилюють події, тим не менше, трепетно ставилися до усної традиції розповіді про них. Записані ними історії - перекази і предмет гордості римського народу.

По мірі розширення римської території і збільшення населення, колишній надзвичайний стан патриціанських родів не могло залишитися незмінним. Боротьба станів почалася, згідно з переказами, ще наприкінці царського періоду. Тит Лівій і Діонісій Галікарнаський наступним чином викладають хід цієї боротьби. Першим кроком на шляху до поширення політичних прав за межі небагатьох патриціанських сімей наші джерела вважають реформу Тарквинія Стародавнього; цей цар приєднав до старовинних Тіціям і Луцерам ряд нових сімей, не утворивши з них самостійних триб, але включивши в колишні під назвою РАМН, Тиціїв , Луцерів-молодших, і дав їм тим самим право участі в народних зборах. Частина плебеїв (за свідченням Лівія - 100) отримала навіть доступ до сенату, як "батьків молодших народів". Ця перша міра полегшила подальше поліпшення становища плебеїв, ближче всього реформу Сервія Тулія, який знайшов собі підтримку в них. Традиція приписує Сервию не одну військову реформу, але іполітіческую; розділивши народ на класи і центурії, Сервій разом з тим, пословам римських істориків, поклав початок центуріатних зборам, доступним і для патриціїв і для плебеїв, що володіють необхідним цензом. Цих завоювань, згідно з переказами, мало не втратили при Такрвініі Гордо, усім царством якого, з моменту вступу на престол, було суцільним насильством і порушенням закону. Явно прагнучи до розширення своєї влади, Тарквіній все рідше і рідше радився з сенатором і майже не скликав народних зборів, а вирішував справи одноосібно. Затаєне невдоволення царем була підігріта насильством над дружиною Коллатіна - Лукрецією, досконалим сином Тарквинія. Народ оголосив Тарквинія Гордого позбавленим престолу, піддав його з родиною вигнання і вирішив назавжди знищити царську владу. Скликане центуріатних збори обрали двох консулів - наступників царської влади, але з відомими обмеженнями, з часом все збільшується. Між іншим, вже в перший рік республіки консул Публій Валерій провів низку законів, які дали йому прізвисько Публіколи ("прихильник народу").

Мета досліджень: дослідити процес переходу Римської державності від царського періоду до періоду Республіки.

Структура роботи: вступ, 3 розділи, висновки, список використаної літератури та додатки.





І. Походження патриціїв і плебеїв та причини їхньої боротьби


Вигнання Тарквініїв стало межею між царським і республіканським періодами. Республіканські посади і заклади входили в життя повільно, пристосовуючись до конкретних умов і видозмінюючись. Принципова різниця між республіканською і царською конституціями полягала в колегіальності, виборності і короткотерміновості магістратів. Поряд зі старими закладами – сенатом і комісіями – з’явилися нові. На чолі держави стали два виборних на один рік магістрати. Спочатку ці посадові особи називалися преторами (в Законах ХІІ таблиць praetor - ватажок), а з середини V ст. до н.е. – консулами (латинською – consulare - радитися). Постає питання, чому на чолі держави стали два претори? З приводу цього існує ряд версій:

  1. Римляни налаштовані були таким чином послабити вищу владу.

  2. У момент повалення царської влади міське ополчення складалося з 2-х легіонів, керівники яких стали на чолі держави.

  3. У Римі існувало два типи центурій – старші і молодші, тому віл них і було обрано по одному претору.

  4. У повалення царської влади головну роль відігравали два патриціанські роди (ця версія, на нашу думку найвірогідніша).

  5. І, нарешті, спочатку ця посада не була колегіальною. Обирався старший претор та його помічник і лише з IV ст. посада стала колегіальною.

У перші роки Республіки управління знаходилось в руках впливових патриціанських родів. Маса сільського і міського плебсу фактично була позбавлена політичних прав. Як же з’явилися на політичній арені Риму ці два стани, боротьба між якими була рушійною силою розвитку римського суспільства, і які, видозмінюючись, продовжували існувати впродовж всієї історії Риму? Розглянемо існуючі теорії:

  1. К. Нібур вважав, що стан плебеїв з’явився з жителів поселень поблизу Рима, підкорених першими царями і приведених в місто. Вони були вільними людьми, але не мали політичних прав, не могли вступати в шлюб з корінними жителями Рима (патриціями), у них була відсутня своя організація аж до реформи Сервія Туллія.

  2. Д.Л. Крюков доводить, що з давніх часів існувала різниця між релігією патриціїв і плебеїв. Перша була релігією символічною, а друга відзначалась антропоморфізмом, який розвивався під етруським впливом.

  3. Т. Моммзен виводить стан плебеїв із клієнтів та іноземців, які переселилися до Рима.

  4. Фюстель де Куланж вважав культ предків головною особливістю античного міста. Коли община складалася з фамілій, в основі яких був домашній культ, унаслідок різних причин з’явився новий суспільний прошарок, позбавлений культу і домашнього вогнища, який і склав стан плебеїв.

  5. Е. Мейєр пояснював поділ римського суспільства результатом економічної диференціації римського суспільства.

  6. Іне бачив у плебеях колишніх клієнтів, які належали до туземного населення і після завоювання знаходились в кріпосній залежності від патриціїв, а потім отримали звільнення.

  7. Куно вважав патриціїв нащадками етруських завойовників, а плебеїв – корінним латинським населенням.

Усі ці теорії мають спільний недолік: кожна з них спирається лише на один варіант традиції, ігноруючи інші, і підкреслює лише одну сторону явища. А, між іншим, утворення римських станів було процесом надзвичайно складним і багатостороннім. Це відобразилося і в традиції, породжуючи її суперечливість. Але ця суперечливість пояснюється тим, що різні джерела відображають різні стадії формування станів.

Враховуючи цю обставину та залучаючи інші категорії джерел, можна спробувати побудувати комплексну теорію походження римських станів, яка буде правильнішою. Патриції, які справді були корінними жителями, являли собою повноцінний «римський народ»(populus Romanus), утворений шляхом синойкізму двох общин:латинської і сабінської. Вони жили родоплемінним ладом, спільно володіли землею, підкорялися батьківському праву, мали своїх клієнтів. Плебеї загалом відрізнялися від клієнтів, хоча чимало з них самі були клієнтами патриціїв. Клієнтела була приватною залежністю, тоді як плебеї – «державними клієнтами». Вони перебували поза родовою організацією патриціїв, тобто не належали до «римського народу», не мали доступу до общинної землі(ager publicus) і зберігали пережитки матріархату.

Пережитки матріархату у плебеїв засвідчують, що в плебейському суспільстві був сильним етруський елемент. Традиція дозволяє стверджувати, що у Римі жило багато емігрантів, частина з яких могла пробитися в ряди корінних громадян і навіть досягти високих вершин у римській общині (Тарквінії), але більшість залишалася на правах іноземців, яких община не приймала.

Із часом стиралися протиріччя між громадянами та іноземцями, латино-сабінами й етрусками, але посилювалося інше протиріччя: патриції з корінних громадян перетворювалися у замкнуту групу знаті, яка протистояла широкій масі плебеїв.

Таким чином, оцінюючи походження плебеїв, слід зазначити, що завоювання, без сумніву, відіграло провідну роль в утворенні плебсу, римський господарський лад не був настільки розвинений, щоб це утворення було результатом економічного розшарування, а в традиції не залишилось ніяких згадок про те, що плебеї – нащадки кріпосних клієнтів.

Розорення плебеїв почалося ще в царський період. Ослаблені постійними війнами, плебеї, які не мали достатніх земельних наділів і робочих рук, потрапляли у боргову кабалу до патриціїв. З юридичної точки зору кабала (mancipium) відрізнялася від рабства, хоча закабалений іноді міг перебувати в гірших умовах, ніж раб.

Однак, не зважаючи на розорення значної частити плебсу, цей стан все ж представляв могутню соціальну силу, з якою патриції не могли рахуватися. Завдяки постійно зростаючій чисельності плебеїв, своїй військовій виправі і озброєнню, вони стали силою, яка загрожувала «римському народу». Починаються виступи проти патриціїв з вимогами:

  1. Допуск до общинних земель, обмеження патриціанського землеволодіння, тобто вирішення аграрного питання;

  2. Знищення боргової кабали та обмеження боргових процентів;

  3. Участь у народниз зборах, обрання на всі державні посади, тобто надання політичних прав.

Ця боротьба розпочалася з середини VI ст. до н.е. і завершилася лише на початку ІІІ ст. до н.е., поділяючись на три етапи:


Случайные файлы

Файл
71498-1.rtf
118642.rtf
174492.rtf
5518-1.rtf
128235.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.