Боротьба козацтва проти турецько-татарської агресії в кінці XVI – першій половині XVII ст. (60470)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

Кафедра історії України





















Реферат

Боротьба козацтва проти турецько-татарської агресії в кінці XVI – першій половині XVII ст.







Підготував

Студент 103 групи

Курилюк Юрій













Чернівці 2010





План



1. Турецько-Татарські набіги на Українські землі

2.Туреччина і Кримське ханство в кінці XVI – I пол. XVII ст.Сухопутні і морські сили імперії

3.Сухопутні та морські походи козаків на Туреччину і Крим

Висновки

Список літератури







1. Турецько-Татарські набіги на Українські землі



В 1479р. було здійснено перший великий напад татар на українські землі. З цього часу набіги стали щорічними. Вже в 1482 р. татарський хан Менглі-Гірей здійснив перший великий напад на Київ. Лише полонених з Волині Менглі-Гірей вивіз до 100 тис. осіб. Литва і Польща не змогли організувати будь-якого відчутного опору цій агресії, і тому південний кордон Великого Князівства Литовського було відсунуто подалі від Чорного моря.

В 1484р. татари здійснили другий ще більш спустошливий напад на Київ. Татари при нападах не тільки грабували й руйнували села ай брали в полон тих хто не встиг сховатись або чинити опір. Найсильніших молодиків використовували на галерах. земляних і будівельних роботах. Деякі працювали в землеробстві. Сотні тисяч невільників, серед яких було чимало українців, продавалися в рабства в містах Криму. До Криму іноземні купці привозили зброю, одяг, коней, а поверталася на кораблях навантажених рабами. Тому невільники з України опинялися в дуже віддалених країнах, хоча більшість із них залишалися в Туреччині і Криму. Під час набігів татари влаштовували полювання на знатних людей, за яких можна було взяти великий викуп. Наприкінці ХVIст. На вістрі турецько-татарських агресій опинилися землі Галичини та Східної Польщі.

Лицaрi xристиянствa у мусульмaнськoму вбрaннiРуйнiвнoму тaтaрськoму смeрчу литoвськi i пoльськi влaди нe мaли чoгoпрoтистaвити. Нeвeликi прикoрдoннi зaмки, дe дoвкoлишнє нaсeлeння мoглoпeрeчeкaти чeргoвий нaбiг, нe зaдoвoльняли пoтрeб мaсштaбнoї oбoрoни. Ускaрбницi Вeликoгo князiвствa кoштiв для утримaння рeгулярнoгo вiйськa нaпoгрaниччяx нe вистaчaлo, a пoчeргoвi пoльнi стoрoжi бoяр, якi рoз’їздaмичaтувaли нa шляxax i пeрeпрaвax тaтaрськиx, здaтнi були зупинитипрoсувaння xiбa дрiбниx тaтaрськиx вaтaг, a нe вeликoгo вiйськa. Нe нaбaгaтoкрaщe виглядaлa й oбoрoнa пoдiльськиx кoрдoнiв Кoрoннoї Пoльщi, дe уряднaмaгaвся вистaвляти нaймaнi кiннi рoти, aлe чисeльнiсть їx нe пeрeвищувaлaтисячi-другoї жoвнiрiв, тoбтo булa вoчeвидь мaлoю. Зa циx oбстaвин свoєрiдний “пoгрaничний спoрт”, який дoти прoявлявсяу луплeннi тaтaрськиx купців тa чaбaнiв кoзaцькими гуртaми, пoчaв нaбувaтисуттєвo iншoгo зaбaрвлeння. Дрiбнi сутички спрoквoлa переростали убeзпeрeрвну пaртизaнську вiйну, щo проявлялась спeршу в oргaнiзoвaниxпoгoняx зa тaтaрaми в Пoлe, a дaлi i в кaрaльниx пoxoдax вглиб тaтaрськoїтeритoрiї. Iнiцiaтoрaми тaкиx eкспeдицiй i їхніми бeзпoсeрeднiми ватажками були прикoрдoннi урядники, якi збирали й фінансували зaгoни вoякiв, ширoкo зaлучaючи дo свoїx нeчислeнниx збрoйниx пoчтiв кoзaцтвo.



2. Туреччина і Кримське ханство в кінці XVI – I пол. XVII ст. Сухопутні і морські сили імперії



Перебування Кримського півострова (Кримського улусу) в складі Золотої Орди на особливому положенні з перших років її існування багато в чому визначило його майбутнє. В дисертації доводиться, що вигідне розташування півострова, можливість бути економічно самостійним слугували у подальшому важливим фактором утворення політичної самостійності, державності. Цьому сприяла і наявність власного державного апарату. Спочатку право на володіння улусом видавалося ханом Золотої Орди, але згодом його могли одержати тільки чингізиди за народженням. Усе населення улусу, як і армія, поділялося на десятки, сотні, тисячі, пітьму. Улусом керував спадкоємний чингізид, якому підкорялися більш дрібні феодали, які згодом утворили на території свої бейліки (адміністративно-територіальні одиниці), що належали великим родам (Ширин, Барин, Кипчак, Мансур, Седжует, Яшлав). Саме вказаний розподіл Кримського улусу на бейліки в наступному позначився на формі державного устрою Кримського ханства, а активна діяльність беїв призвела до обмеження влади Кримського хана.

Про формування в Кримському улусі з моменту утворення елементів державності свідчить наявність розгалуженого державного апарату, як військового, так і цивільного. Глава Кримського улусу, як і хан Золотої Орди, мав своїх міністрів, секретарів, скарбників, суддів. Даний апарат утримувався за рахунок податків, податей та данини, стягнутих з жителів півострова. Кримський намісник стягував не тільки загальнодержавні податки, податі та збори, але і місцеві. Карбування власних монет, практично з найперших десятиліть улусу сприяли в подальшому будуванню держави.

Наявність таких ознак, як територія, населення, військова сила, апарат управління, апарат примусу, фінансова і податкова системи та інші, дають підстави для твердження, що протягом XV-XVIII століть кримськотатарський народ мав свою державність. З існуючих в науці двох версій щодо цього (перша полягає в тому, що Кримське ханство було васальним державним утворенням, залежним від Туреччини; друга що ханство було самостійною державою), автор дисертації дотримується другої і обґрунтовує її вірогідність. Звертається увага на те, що питання про територіальні кордони ханства в науці є складним і суперечливим, бо кордони не були стабільними і однаковими у різні історичні періоди. З початку утворення ханства у володарювання Кримського хана входили землі як самого півострова, так і землі Північного Причорноморя, Приазовя та Прикубання. Генуезькі колонії (південне узбережжя півострова) не входили у склад ханства, хоч і сплачували йому данину, а з 1475 року стали територією Османської імперії.

Інтереси Кримського ханства (намагалося посадити на Казанський престол представників з ханського роду Гіреїв, здійснювало неодноразові військові походи на українські, російські та польські землі) зіткнулися з інтересами Росії, яка в XVII-XVIII століттях починає поступово розширювати свої землі в південному напрямку та домагається досягти виходу до Чорного моря. З кінця XVII ст. російські полководці за наказом своїх монархів здійснюють військові походи на ханство, але усі вони були невдалими. Тільки Катерині ІІ в 1783 році вдалося здійснити анексію Кримського ханства.

населення Кримського ханства було представлено різними етносами та різними релігіями, але більшість його складали кримські татари. Мовою міжетнічного спілкування була кримськотатарська. Татарський спосіб життя мав вплив на побут, одежу, посуд проживаючих тут інших народностей, але ні хани, ні беї, ні духовенство не удавалися до будь-яких насильницьких засобів насадження мусульманства. Хоч Кримське ханство за історичним типом державності було феодальним, тут не було закріплено кріпосне право, як у сусідніх державах. Піддані хана, бея повинні були відробити на хазяїна біля восьми днів за рік, в поза цей час вони займалися своїми справами. Маючи власні майстерні, лавки, фабрики, вони платили встановлені державою податки і збори. Представники деяких народностей користувалися податковими пільгами, право на них передавалося у спадщину. Незважаючи на етнічну строкатість населення, лояльні методи управління щодо не мусульман дали можливість уникати релігійних і міжетнічних конфліктів.

армія кримського хана була однією з боєздатних, славилася сильною кіннотою. Сила кримсько-ханської армії обумовлювалася психофізичними здібностями воїнів. Хани не мали регулярної армії, спроби її створити почав останній кримський хан Шагін Гірей. Армія хана була доволі численною 80 тисяч воїнів, у разі необхідності хан міг залучити до 150 тисяч. Сам хан, його калга, нуреддин, беї, ногайські сераскери (кожний з них) мали власне військо. До військових походів хан приваблював черкесів, козацьке військо з України, військові формування Речі Посполитої.

адекватність золотоординській системі: усе населення ханства було обкладено різними видами податків, поборів, що визначалися ханом, він же надавав пільги щодо кількості податків. Єдина різниця полягала в тому, що групи податків в Кримському ханстві були диференційовані за релігійною ознакою: одна група податків (шаріатські) збиралася з мусульман, друга група з не мусульман.

кримськотатарської державності, слугує наявність власної національної валюти як атрибут держави, показник її суверенності. На монетах була зображена тамга Гіреїв (тризубець), ім'я хана, місто і рік карбування. За весь період існування Кримського ханства на ханських монетах не зображувалася державна символіка Османської імперії. У той же час на монетах васальної від ханства Генуезької колонії на лицьовій стороні друкувався герб Генуї, а на оборотній тамга і півмісяць (державні символи Кримського ханства).

Форму правління феодального Кримського ханства можна визначити як станово-представницьку, обмежену, монархію, незважаючи на те, що в період середньовіччя більшість держав, особливо мусульманських, були абсолютними монархіями. Владу кримського хана обмежували: Діван; муфтій, який був своєрідним контрольно-наглядовим органом Кримського ханства; знатні і могутні беї. Від харизми хана і його умінь варіювати між цими органами влади, його авторитету і сили, зважувалася і політична доля глави Кримського ханства. Досить було членам Дівану не з'явитися на засідання, і рішення хана не затверджувалося. З метою противаги посиленню влади Дівану і муфтія, ханом був створений інститут візира (виконавець ханських рішень, член Дівану, своєрідний міністр внутрішніх і іноземних справ), а також сформована власна військова гвардія (капі-кулу), що охороняла особу хана.


Случайные файлы

Файл
161237.rtf
3.DOC
15845.doc
168990.rtf
28353-1.RTF




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.