Аналіз управління в період правління Юлія Цезаря (60455)

Посмотреть архив целиком











Реферат на тему:

"Аналіз управління в період правління Юлія Цезаря"



Зміст


Вступ

1. Криза Римської республіки

2. Початок політичної діяльності Цезаря

3. Влада Юлія Цезаря

4. Зовнішня політика. Римська імперія в кінці правління Юлія Цезаря

5. Реформи Юлія Цезаря

6. Оцінка системи управління Юлія Цезаря

Висновок

Література



Вступ


Мало хто з історичних діячів Стародавнього світу викликає стільки суперечливих коментарів, як Гай Юлій Цезар. Одні історики звеличують полководницький геній "божественного Юлія", захоплюються його ораторським та письменницькою майстерністю. Інші таврують його за схильність до диктатури, демагогію, популізм, марнотратство, розпуста і казнокрадство, в кращому випадку шкодуючи, що такі видатні здібності дісталися невгасимому честолюбці, не соромився. Можливо, всі вони по-своєму мають рацію: Цезар був немов витканий з протиріч, як і його вельми неоднозначна епоха. Тим не менш навіть затяті критики не можуть заперечувати безсумнівного управлінського таланту Юлія Цезаря і його вміння здобувати перемоги. У чому ж полягає феномен Цезаря?

На це питання С. Утченко відповідає так: проблема Цезаря - це не проблема тиранії, бонапартизму чи ідеального монарха, "та в більшій мірі проблема підготовки гранту для нового політичного ладу: Цезар - необхідна жертва у загальноісторичному плані. Продовженням справи Цезаря став Август, творчо Багато що змінилося і, таким чином, створив систему принципату ".

Головною метою життя Цезаря, пише Г. Ігнатович, було досягнення вищої влади. На питання, в ім'я чого, відповіді в книзі немає. Цезар, як вважає історик, досяг вищої влади талантом полководця і своїми перемогами. Завдяки йому римське військове мистецтво досягло вищого ступеня досконалості.

У книзі В. Дурова йдеться про те, що монархічні тенденції політики Цезаря ні в кого в Римі не викликали сумніву. Ознаки того, що цей політичний діяч прагне стати монархом, були в наявності. Цезар не приховував, що вважає державний лад республіки не тільки застарілим, а й просто мертвим.

Наполеон Бонапарт дуже цікавився Цезарем. А його племінник Наполеон III написав тритомну працю "Історія Юлія Цезаря".

Проблемою даного дослідження є аналіз системи управління в період правління Юлія Цезаря.

Актуальність означеної нами проблеми полягає в тому, що зараз, як і в той далекий час вибори стали змаганням гаманців - претенденти на державні посади (а практично всі вони в Римській республіці були виборними) витрачали величезні кошти на подарунки і підкуп виборців, причому розраховувати на покриття витрат можна було лише у разі попадання на вищі поверхи влади.

Метою даної роботи є проаналізувати систему управління в період правління Юлія Цезаря і оцінити її.

Для досягнення поставленої мети були виділені наступні завдання:

1. Вивчити наукову, науково-методичну та спеціальну літературу, джерела Інтернет щодо необхідної тематики.

2. Розглянути форми і методи правління в Римі та Римській імперії в період правління Юлія Цезаря.

3. Проаналізувати систему управління в період правління Юлія Цезаря.

4. Оцінити цю систему управління, виявити її сильні і слабкі сторони.



1. Криза Римської республіки


У I столітті до н.е. Римська республіка перебувала в тривалому та глибокій кризі, викликаному насамперед невідповідністю системи управління рівнем стоять перед нею завдань. Діючі тоді закони і традиції створювалися за часів, коли Рим був порівняно невеликим полісом, оточеним підвладними йому сільськими територіями. Як з'ясувалося, вони були погано пристосовані до потреб держави, що включав всю Італію і володів великими землями Середземномор'я.

Система управління в Римській республіці з самого початку була двоїстої - вона спиралася на два погано узгоджуються початку: з одного боку - широке використання самоврядування та прямої демократії, з іншого - збереження панування спадкової аристократії, зі складу якої формувався сенат (де-факто - орган вищої влади в державі). У принципі, в Римі часів республіки існувала продумана і досить дієва система стримувань і противаг, яка, як правило, не дозволяла ні сенату, ні іншим управлінським інститутам монополізувати владу і одночасно встановлювала зрозумілі і чіткі правила гри. Однак вона втратила силу, коли Рим став центром величезної імперії з численними підданими, а його населення, значну частку якого становила деструктивна люмпенська прошарок, обчислювалося сотнями тисяч чоловік.

Пряма демократія при такому многолюдді просто не могла працювати, а до представницької римляни не додумалися. Народні маси перетворилися в натовп, якої можна було легко маніпулювати. Вибори стали змаганням гаманців - претенденти на державні посади (а практично всі вони в Римській республіці були виборними) витрачали величезні кошти на подарунки і підкуп виборців. Причому розраховувати на покриття витрат можна було лише у разі попадання на вищі поверхи влади, для чого потрібно було пройти всі кар'єрні сходинки, а таких дохідних посад було свідомо менше кількості честолюбців, бажаючих їх зайняти. Інтриги в правлячій еліті перетворилися в запеклу боротьбу партій, що вербують прихильників з числа декласованих елементів. Часом потрібні рішення продавлювалося за допомогою збройної сили, а інші скасовувалися з посиланням на небесні знамення.

На Рим обрушилися громадянські війни небаченої запеклості. У 80-і роки до н.е. повстали італійські міста-союзники Риму, незадоволені своїм другорядним становищем. Серією кровопролитних боїв римляни загасили ця пожежа, і жителі союзних міст отримали повноправне громадянство, але тут же боротьба партій розколола саму республіку. Їх вожді - Сулла і Марій (а після його смерті в 84 році до н.е. - Цінна) - вже відкрито повернули зброю один проти одного, а переможці розправлялися з переможеними, задіявши механізм страт, конфіскацій і посилань. У 1982 Сулла, який виграв сутичку, з санкції народних зборів отримав диктаторські повноваження.

Однією з жертв цієї війни ледь не став молодий Юлій Цезар, виходець із старовинного шляхетного роду, пов'язаний фамільними узами з вождями програла партії (його тітка була одружена з Марием, а він сам одружився на дочці Цінни). Тільки заступництво з боку родичів перед диктатором допомогло йому залишитися в живих, проте кар'єра жреця, до якої з дитинства готували Цезаря, виявилася перерваною на самому початку. Щоб уникнути арешту і страти, юний Цезар, вимушений бігти з Риму, порушив накладається на жерців Юпітера заборону, відповідно до якого їм не можна було залишати місто.


2. Початок політичної діяльності Цезаря


Очевидно, що Цезар почав свою політичну діяльність як лідер демократії. На думку Моммзена, Цезар як голова партії популярів "високо тримав її прапор протягом тридцяти років, ніколи не змінюючи і не приховуючи своїх переконань, він залишався демократом навіть тоді, коли став монархом". Проте головною опорою Цезаря була все-таки армія.

"Демократія, - пише Моммзен, - уже протягом ряду років прагнула до передачі вищої магістратури в руки одного зі своїх прихильників, щоб таким шляхом придбати власну військову силу". Спираючись на армію, Цезарю вдалося досягти слави і багатства, захопити владу в державі.

Популярність Цезаря, талановитого стратега і щедрого полководця, була в легіонах надзвичайною. Видається справедливим думку Моммзена про те, що військова машина в Римі служила не який-небудь партії, а своєму полководцю. Ось чому, вважає історик, у Цезаря дозрів "фатальний задум поставити цю військову машину на службу своїм ідеалам і створити шляхом насильства то громадянське суспільство, яке уявлялося його розумовому погляду, він хотів ввести армію в сферу громадянського держави і підпорядкувати її цивільному державі".

За даними Плутарха, Цезар виховував у своїх воїнів мужність і любов до слави тим, "що він щедро роздавав почесті та подарунки". Він переконував солдатів в тому, що захоплене багатство "він збирає не для власної розкоші", а "зберігає це багатство як нагороду за військові заслуги", "роздає його найбільш схильним з воїнів".

Свєтоній свідчить: "Коли поширювалися страхітливі чутки про ворога, вона для підбадьорення солдат не заперечував і не применшував ворожих сил, а, навпаки, перебільшував їх власними вигадками".

"Провини солдатів він не завжди помічав і не завжди належним чином карав. Втікачів і бунтівників він переслідував і карав жорстоко". "Усім цим він домагався від солдатів рідкісної відданості та відваги". Центуріони пропонували йому свої заощадження, "солдати обіцяли йому служити добровільно, без платні і пайка".

Траплялися в його військах і заколоти, розповідає Свєтоній. "Цезар ніколи не поступався заколотникам, а завжди рішуче йшов проти них". "Коли солдати десятого легіону з буйними погрозами зажадали звільнення і нагород, Цезар без коливання вийшов до солдатів і дав їм звільнення". Але коли полководець звернувся до них "Громадяни!" (Замість звичайного "Воїни!"), То це змінило настрій солдатів, і вони добровільно пішли за Цезарем в Африку, де йшла війна. "Але і тут він покарав всіх головних заколотників, скоротивши їм на третину обіцяну частку видобутку і землі".

Відомі бунти легіонерів в 48 і 47 рр.. до н.е. У 48 р. до н.е., в Іспанії бунтівники так і не повернулися з повинною до Цезаря, вони пристали до інших полководцям, а в 45 р. до н.е. (У громадянську війну) билися проти Цезаря. У 47 р. до н.е. Цезар вирішив позбутися від бунтівників: багатьох він направив на небезпечні пости - на погибель.


Случайные файлы

Файл
80386.doc
12082-1.rtf
27923-1.rtf
143371.rtf
132881.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.