Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки (60407)

Посмотреть архив целиком









РЕФЕРАТ

На тему: «Геноцид голодом на Вінниччині (Поділлі) у 1932-1933 рр.: передумови, причини та наслідки»


1. Протистояння українського селянства з більшовизмом на початку 20-х рр. ХХ ст


1.1 Сутність більшовизму


Голодомор 1932-1933 рр. – народовбивство в Україні! Організований і здійснений більшовицькою тоталітарною владою, він є однією з найбільш жахливих трагедій, як українського народу, так і всієї світової цивілізації. Його масштаби вражаючі, наслідки катастрофічні – цей апокаліпсис завжди буде застереженням всьому людству. А щоб націлити сьогоднішні і прийдешні покоління на необхідність пильності, за для неповторення подібного, потрібно правдиво, об’єктивно і всебічно дослідити проблематику голодомору.

В першу чергу науковцям необхідно відповісти на такі важливі питання: чому даний страшний злочин стався саме в Україні – житниці Європи? Що змусило більшовиків в мирний час свідомо знищити голодом біля 10-ти мільйонів селян-хліборобів? (На 1 січня 1932 р. селянство України становило 25 млн. 533 тис. з 32 млн. 680 тис. всього населення республіки).1

Щоб обгрунтовано дати відповідь на вказані запитання, потрібно повернутись на десятиріччя назад, у вир подій початку 20-х рр. ХХ ст. і проаналізувати причини кривавого протистояння українського (в тому числі – подільського) селянства з новоприйдешньою більшовицькою владою.

Більшовизм, як ідеологія, сформувався на початку ХХ ст. в імперській Росії. В українському радянському енциклопедичному словнику 1966 р. трактування його було таким: „Це - поєднання ідеологічних, організаційних, тактичних і теоретичних принципів, втіленням яких є марксистсько-ленінська партія. Б. означає високу принциповість у питаннях ідеології і політики, непримиренність до будь-яких збочень від марксизму-ленінізму...”2 Але, звичайно, в енциклопедичному словнику не йдеться про те, що за „непримиренністю” до своїх політичних противників, в ході утвердження „диктатури пролетаріату” (фактично – більшовицької партії), стояло їхнє масове фізичне знищення, що і підтвердила 70-я історія більшовицько-комуністичної держави, особливо 20-30 рр. ХХ ст., коли державному терору – репресіям, були піддані мільйони ні в чому не винних громадян.

Вже одразу після Жовтнового 1917 р. перевороту, який привів до влади більшовицьку партію, розпочалося масове переслідування представників колишніх правлячих станів Росії, інтелігенції, православного духовенства, козацтва, інакодумців. В ході задіяного більшовиками „червоного терору” в 1918-1922 рр., насамперед, органами ЧК та червоногвардійськими загонами, були розстріляні сотні тисяч „потенційних противників” нової влади.

Не шукайте протягом слідства матеріалів і доказів того, що звинувачений діяв проти радянської влади. Перше запитання яке ви повинні йому поставити, якого він походження, виховання, освіченості та професії. Саме ці запитання повинні визначити долю звинуваченого. В цьому суть червоного терору” – так інструктував своїх підлеглих у 1918 р. один з керівників ЧК Лаціс.3

І більшість співробітників „надзвичайок” проявили себе жорстокими і невблаганними до людей. Про це, одним з перших, повідав світу історик С.П. Мельгунов, якому вдалося вирватися з лабет чекістів. У своїй книзі „Червоний терор в Росії, 1918-1923 рр.”, він відмічав: „Вся Росія вкрилася сіткою надзвичайних комісій для боротьби з контрреволюцією, саботажем і спекуляцією. Не було міста, не було волості, де не з’явилися б відділення всесильної всеросійської Надзвичайної Комісії, яка віднині стала основним нервом державного управління... Повітові, губернські, міські (на перших порах волосні, сільські і навіть фабричні) надзвичайні комісії, залізнодорожні, транспортні та ін., фронтові або „особі відділи” Ч.К. у справах, пов’язані з армією. Нарешті, всякого роду „військово-польові”, „військово-революційні” трибунали і „надзвичайні” штаби, „каральні експедиції” та ін. Все це об’єднується для здійснення червоного терору... Хвилями – облави, обшуки, нові облави і арешти. Беруться цілі камери із тюрем і поголовно розстрілюються. Задіюють кулемети, так, як жертв дуже багато щоб розстрілювати поодинці. Казнять 15-16 річних дітей і 60-річних стариків... ”.4

Не зупинилась більшовицька влада „диктатури пролетаріату” і перед розстрілами самих пролетарів, чиї інтереси, наче б то, вона представляла і захищала. У березні 1919 р. в м. Астрахані відбувався десятитисячний страйк робітників, які протестували проти важкого матеріального становища. Мітинг був оточений матросами-кулеметниками і розстріляний. Загинули біля 2 тис. робітників. Але на цьому не закінчилася астраханська жахлива трагедія. Нові невдоволення робітників, які місцева влада трактувала, як спробу можливого повстання, призвели до масових арештів. А отримавши телеграму голови Реввійськради Л. Троцького із змістом „розправитися безпощадно”, в місті і в порту розпочалися повальні вбивства. Розстрілювали в підвалах надзвичайок і на вулицях. В’язали руки, ноги і кидали у воду з пароплавів. Мирний мітинг робітників закінчився кривавою бойнею, в якій загинуло понад 4 тис. астраханців. Подібні трагедії відбулися в цьому ж році у Петрограді, Брянську, Тулі...5

Не стала винятком і Україна. Перманентна більшовицька революція, яка, за трактуванням її вождів, мала бути світовою, з центру Росії, в першу чергу, експортувалася найближчим народам. Інтернаціональні ідеї і гасла з Петрограда і Москви багнетами червоногвардійців Муравйова впроваджувалися з 1918 р. і на українських землях. Тільки в самому Києві на початку 1918 р. озброєними загонами „муравйовщини” було розстріляно і закатовано понад 5 тис. киян.6

Наприкінці 1918 р. декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України (організувався більшовиками у м. Харкові) була створена та одразу активно задіяла і Всеукраїнська надзвичайна комісія.7 У м. Києві, наприклад, в 1919 р. діяли 16 найрізноманітніших надзвичайних комісій. Комісій, із яких кожна виносила самостійні смертні вироки. В дні масових розстрілів ці „убивчі” заклади розподіляли між собою №№ своїх жертв. Результатом вже їхніх репресивних заходів стали ще 12 тис. розстріляних.8

У ці ж роки – громадянської війни – на всій території України більшовиками створюються концентраційні табори, як засіб придушення опору (найбільш масового – селянського), утримання там політичних в’язнів і використовування їх на примусових роботах. Всього протягом 1919-1921 рр. в Україні було створено і функціонували 24 концтабори, де „перевиховувалися” десятки тисяч українців. Існував такий концтабір з 1920 р. і поблизу м. Вінниці.9

Насилля стало панівним аргументом вирішення всіх питань для більшовицької влади. Це стверджував і відомий український письменник В. Короленко. У листі до А. Луначарського (1920 р.), він відзначав: „...Ви проходите по селах Росії та України розпеченим залізом, спалюєте цілі села і радієте успіхам продовольчої політики. Проголошуються перемоги комунізму в українському селі, тоді як сільська Україна кипить ненавистю і гнівом, а надзвичайки вже подумують про розстріл сільських заложників”.10

Ще більше посилив ворожість українського населення до нової революційної влади дозвіл більшовицького керівництва на формування червоноармійських частин із кримінальних злочинців. Так, рішенням реввійськради 3-ї радянської армії та Одеського губернського комітету КП(б)У в червні 1919 р. був сформований 54 червоноармійський полк, який складався виключно із кримінальних елементів. Розстріли, грабежі міського та сільського мирного населення червоноармійцями, особливо - бійцями даного полку, охопили весь південьУкраїни і набрали відкрито грабіжницького характеру. Зваживши на це, командування 3-ї армії змушене було розформувати дану військову одиницю.11

У кожному регіоні України з появою більшовицької влади одразу розпочинались масові репресії проти місцевого мирного населення. Не оминули вони і Вінниччину. Про свавілля і жорстокість більшовиків у м. Вінниці повідомляла міська просвітянська газета „Шлях” від 15 серпня 1919 р., а саме: „Район П’ятничан... Страшне місце! Люде-звірі, які вбивали збройною рукою беззбройних, зв’язаних своїх політичних противників, не взяли навіть на себе святого обов’язку викопувати могили; трупи просто скидали в ями у лісі і засипали зверху землею. Голодні собаки, що блукали в лісі, легко виривали трупи і розтягали тіла, які ще не розклалися...”12

Ще гнітючіше враження на вінничан справили розкопки великої могили біля насіннєвого заводу, які проводились 18 серпня 1919 р. комісією з розкопок і поховання вбитих більшовиками громадян. В могилі знаходилися 19 понівечених людських тіл. Всі трупи з розбитими головами, покриті синцями. В наступні дні розкопки жертв більшовицького терору тривали в лісі Грохольського, поблизу м. Вінниці.13

Вище вказані злочини були не випадковими, адже вони базувалися на більшовицькій людиноненависницькій ідеології. Одна тільки теза Леніна „Для нас моральність підпорядкована інтересам класової боротьби пролетаріату” вже відкидає всілякі прояви людяності. На таких же позиціях стояв і більшовик Зінов’єв, який після вбивства керівника петроградської ЧК Урицького, наголосив: „Ви, буржуазія, вбиваєте окремих осіб, а ми вбиваємо цілі класи”. Їм вторив ще один ідеолог насилля Троцький, акцентуючи: „Репресії залишаються необхідним засобом для підкорення волі супротивника. Революція вимагає від революційного класу, аби він досягнув своєї мети усіма засобами, які існують у його розпорядженні: коли потрібно - збройним повстанням, коли потрібно – тероризмом”.14


Случайные файлы

Файл
130783.rtf
27926-1.rtf
93689.rtf
114723.rtf
15756-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.