В’ячеслав Липинський – видатний український історик, політик, державний діяч (60349)

Посмотреть архив целиком











РЕФЕРАТ НА ТЕМУ


В’ЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ – ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ

ІСТОРИК, ПОЛІТИК, ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ



17 квітня 1882 р. в селі Затурцях, Володимирського повіту, у спольщеній родині Липинських. Казимира і Клари з Рокицьких народився В’ячеслав, і тому виховується він у дусі польської культури і традицій.

Одначе родина Липинських була немов одним із островів серед етнічного й етнографічного українського моря, що мусіло вплинути на формування молодої душі Вячеслава.

Спочатку вчиться В’ячеслав у Житомирській гімназії, згодом переходить до Луцької, а ще пізніше — до першої гімназії в Києві. І ось серед української стихії в Києві молодий спольщений шляхтич Липинський чує себе українцем. Поруч з наявною польською учнівсько-гімназичною корпорацією він засновує український гімназичний гурток з одних римо-католиків, з уваги на те, що цей гурток входить у гострий конфлікт з польським, Липинський шукає українських елементів серед зросійщеної православної молоді та кидає клич об'єднання польської корпорації разом з українською в єдиній гімназичній громаді за територіальним принципом, принципом, що пізніше відіграє таку колосальну роль в його державницькім світогляді.

Сама по собі, згідно з його наукою, територія в динамічно-політичнім розумінні — ніщо; свідомість своєї території перетворює її в активну рушійну політичну силу. Звідси, зі свідомості своєї території родиться патріотизм: любов до своєї землі, до Батьківщини. В основі буття і могутності держав лежить, за Липинським, свідомість своєї території — патріотизм.

В протилежність до патріотизму, сучасний соціалізм і націоналізм є поняттями нетериторіальними. В їх основі лежить не свідомість території, Батьківщини, а свідомість почуття спільноти з людьми одного класу — у соціалістів, чи свідомість племінної, мовної єдності, хоч би і на чужій території, — у націоналістів. В їх основі лежить свідомість антагонізму, ненависті (а не любові й братерства) до людей інших класу і стану, чи до чужого племені, хоч би і на своїй території, що у висліді дає руїну території, землі, Батьківщини. Ця засаднича теоретична теза зустрілася в політичній практиці з осудом Липинським активно пропагованого донедавна гасла: «Україна для українців». Справді, уважна обсервація факту творення на наших очах, хоч 5и тільки американської, нації, поступово схиляє у країн-дів до ревізії того політичного гасла.

На Київському з'їзді польських гімназичних осередків у 1901 р. Липинський пропонує як засаду об'єднання учнівської молоді прийняти принцип не віросповідний і не національний, а територіальний. Пропозицію Липинського з'їзд відкидає, і Липинський разом зі своїми однодумцями покидає з'їзд та остаточно пристає до українського національного табору. Ось так за прикладом Шептицького, Антоновича, Михальчука, Познанського, Свєнцицького, Т. Рильського, д-ра Юркевича, графа Тишкевича, Б. Яро-шевського і багатьох інших Липинський навіки зв'язує себе з українством ще в гімназичні роки, чим практично виправдує свою пізнішу теоретичну тезу, що як українська спольщена провідна верства, так і українська обмосковлена верства можуть додатньо прислужитися для української державності. Та проблема не втрачає своєї вічної актуальності і сьогодні, коли вже еміграційне українське суспільство б'ється над рецептами, чи і як використати осовєтизовану «шляхту» — совєтську провідну верству — українського походження. У цім питанні голос Липинського може бути вирішально-директивним.

Однак, між приходом до українства, скажім, Антоновича і Липинського існує величезна різниця. Всім добре відома знаменита «Сповідь» Антоновича. В ній В. Б. Антонович подає мотиви свого переходу від польського національного табору до українського. З них видно, що Антонович одірвався від свого стану, в якому зростав, лишив його, відмовившись від нього, і влився в українську стихію як одиниця, так би мовити, декласована. Не те з Липин-ським. Останній ні на хвилину свого стану не кидає, не рве з ним зв'язків, продовжує жити і працювати разом з ним, стараючись навернути весь стан на свій обраний шлях. Цю обставину найкраще вияснив сам Липинський у словах: «Ви знаєте, що од мого стану, од братів моїх, мене не відірвете ніколи. Ви знаєте, що до України йшов від самого початку і досі не викиднем, не одинцем, а разом зі своїми, з своїм станом» (Листи до братів-хліборобів, передмова, с. XXX).

Ще в ті гімназичні часи Липинський увійшов був у тісний контакт з тодішнім студентом Київського університету, а пізніше мужем славної поетеси Лесі Українки — Климентієм Квіткою. В 1890-х роках у Києві існував відомий український салон Требінської, куди впроваджено і молодого Липинського. Там він перебував в оточенні українського Олімпу — Ореста Левицького, Євгена Чикаленка, М. Василенка, В. Доманицького, Русових, М. Лисенка, Заньковецької, Саксаганського та ін. Зокрема в цьому салоні треба шукати закріплення української національної свідомості молодого Липинського. Вияснення впливу цього Олімпу на формування душі Липинського могло б багато кинути світла на деякі сторінки його світогляду.

Військову службу в російському війську відбуває Липинський у драгунськім Ризькім полку, стаціонованім тоді в Крем'янці, в Україні. Відбувши військову службу, студіює в Краківському університеті агрономію, а згодом історію й соціологію, студії яких закінчує в Женеві. Під час університетських студій переглядає магнатські родинні архіви й бібліотеки, визбирує нові цінні історичні матеріали, на підставі яких пізніше пише неперевершені історичні праці. Після закінчення університетських студій не пориває зі своїм класом хліборобів-продуцентів, не декласується, а практично господарює в одідиченім хуторі — Русалівських Нагарах на Уманщині, хоч серйозно цікавиться історичною проблематикою. Там створює він свою дорогоцінну бібліотеку, зберігає і накопичує архівні матеріали, творить документальну базу для здійснення своєї мрії — написання «Історії України» з державницького погляду. На початку революції 1917 року вся бібліотека й рукописи — результат п'ятнадцятирічної праці — згоріли разом з домом. Селянина Левка Зануду, який за відсутності Липинського оберігав цю бібліотеку від «злих і темних людей», було вбито. Пам'яті цього селянина Липинський присвячує свою працю: «Україна на переломі» та тепло згадує його в ній і помішує його фотознімок за титульним листом згаданої праці.

Господарюючи на хуторі й працюючи на землі, Липинський не кидає і творчого пера, з-під якого виходять організовані ним для хліборобів доповіді, публіцистичні статті, редаговані ним журнали та історичні праці. У той період Липинський обдаровує українську суспільність своїми історичними розвідками: «Данило Братковський, суспільний діяч і письменник XVII ст.», «Генерал артилерії Великого Князівства Руського (з архіву Немиричів)», «Аріанський соймику Киселині на Волині в маю 1638 р.».

Ця книжка бере свій початок з доповіді, читаній Липинським 1908 р. на зібранні уманських дідичів і опісля повтореного ним у Києві й Луцьку.

Тут, як і в київськім українськім органі «Рада», Липинський друкує цілу низку своїх статей. Праця над ними ще жде свого дослідника.

У той самий час Липинський пише дві історичні монографії про Михайла Кричевського — козацького полковника, найвидатнішого хмельничанина, і «Два моменти з історії пореволюційної України». У 1912 р. Липинський видає польською мовою свою знамениту книгу, яка містить ці обидві монографії. Ця книга, на жаль, і досі не діждалася українського перекладу.

Наукова праця не перешкоджає Липинському жваво цікавитися і політично-українським життям. Він нав'язує контакт з тодішніми емігрантами з Великої України, бере участь у нарадах, що відбувалися у Львові ще в 1911 році. У вислідитих нарад пізніше було організовано перше видання «Союзу Визволення України». Участь і роль Липинського в цій справі також чекає свого дослідника.

За видатні заслуги на полі науки обрано Вячеслава Липинського саме в соті роковини з дня народження Шевченка, в березні 1914 року, дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові.

З вибухом І Світової війни, призваний як старшина резерву до війська, бере участь у східнопруській кампанії в складі армії ген. Самсонова. Там поранений, до того й простуджений під час перепливання одного із мазурських озер, дістає звільнення з фронтової служби і приділення до резервової кінноти в Дубні, потім в Острові, врешті в Полтаві, де й застає його революція 1917 р. У Полтаві Липинський близько стояв до Українського клубу, часто відвідував пречудову українську бібліотеку Панаса Мирного та любив бувати в українського вченого Вадима Щербаківського, що мешкав тоді в двох прегарних оздоблених і декоративно устаткованих, в суворо українському стилі, кімнатах.

З початком революції Липинський почав створювати українське військо, організував Українське військове товариство, був товаришем голови «Військової української громади» в Полтаві, уряджував військові паради своєї частини в Полтаві на площі перед Соборною церквою. На його прохання дозволити йому розгорнути свій військовий загін в ширшу військову частину, на жаль, тодішня українська влада наказала йому розпустити його загін. Тоді ж Липинський організує хліборобські консервативні елементи Полтавщини, прилучається до української партії хліборобів-демократів, яку організували відомі брати Шемети, пише для неї самостійницьку програму, активно працює в цім середовищі, перебуваючи в опозиції до тодішньої української влади. По проголошенні Гетьманом всієї України Отамана військ українського вільного козацтва і донедавна командира першого українського корпусу генерала Павла Скоропадського на Всеукраїнському з'їзді хліборобів-власників, Липинський включається до державної роботи і працює на відповідальному посту посла і повноважного міністра Української Держави у Відні. Тут з його іменем пов'язаний, зокрема, обмін ратифікаційними грамотами Берестейської угоди, підписаними з одного боку, Гетьманом України, а з другого — царем Болгарії, султаном Туреччини та імператором Німеччини. На посту посла лишається Липинськии і за часів Директорії та після голосної історії з Болбочаном подався в червні 1919 р. до димісії і лишився на еміграції.


Случайные файлы

Файл
159076.rtf
2454.rtf
93190.rtf
177322.rtf
70126.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.