Встановлення на російському престолі династії Романових (60306)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського

Інститут історії, етнології і права









Реферат

«Встановлення на російському престолі династії Романових»






Виконала: студентка І курсу А групи

Гладченко Ірина

Перевірила: Мазур І. В.








Вінниця 2009


ВСТУП


21 лютого 2013 року виповниться 400 років з дня обрання Собором усієї російської землі на царство першого царя з Дому Романових – Михайла Федоровича. Під скіпетром Романових «Московська держава» перетворилась на могутню імперію та розкинулась від берегів Білого та Балтійського до Чорного морів, далеко за Кавказький хребет на південь, за Урал та Каспій на схід.

Романови – старовинний російський дворянський рід. Родоначальником його вважається Андрій Іванович Кобила, батько якого (за найбільш прийнятою версією), Гланда-Камбила Дивонович, в хрещенні Іван, приїхав в Росію в останній чверті ХІІІ ст. з Литви або Прусії (ряд дослідників виводять походження Кобили з Новгорода). Про Андрія Івановича Кобилу (? – 1351р.) залишилась лише одна літописна згадка: в 1347 р. великий князь Симеон Гордий посилав його в Твер за нареченою. В Кобили було п’ять синів, які стали родоначальниками багатьох боярських і дворянських родів:

  • Семен Жеребцов, родоначальник Лодигіних, Коновніциних (пізніше графів) та згаслих родів Кокоревих та Образцових;

  • Олександр Йолка, родоначальник Неплюєвих, Бобрикіних та Количевих;

  • Василій Вантей, або Івантей – був бездітним;

  • Гавриїл Гавра – також бездітний;

  • Федір Кошка, родоначальник Романових, Шереметьєвих та згаслих родів Голтяєвих та Беззубцев.

В першому поколінні Андрій Іванович і його сини називались Кобилини. Федір Андрійович та його син Іван – Кошкіними, син останнього Захарій – Кашкіним-Захар’їним. Його наступники відкинули прізвище Кошкіних та засвоїли лише прізвище Захар’їних. З шостого коліна (Юрія Захарієвича) їх почали називати Захар’їними – Юр’євими.

Діти Петра Яковлевича і брата його Василія в 6, 7 і 8 колінах прозивались Яковлєвими, а з Романа Юрієвича – Захар’їними – Романовими. Нащадик ж останнього називались просто Романови.

Рід Романових з’явився на політичній арені в той час, коли в Московській державі правив перший цар Іван Васильович, прозваний в народі Грозним. Він вибрав собі в дружини Анастасію Романовну, дочку ближнього боярина Романа Юрійовича Захар’їна. В рідного брата цариці Микити особливо відрізнявся старший син Федір своєю добротою та цікавістю. Внаслідок двірцевих інтриг при Борисі Годунові Федора Микитича було заслано в Антонієво-Сійський монастир, який знаходився в 165 верстах від Архангельська. За наказом царя Бориса Федора примусово постригли в монахи і назвали Філаретом. Дітей його – Михайла і Тетяну – відправили в Білоозеро. Михайла обрали царем саме через те, що він, хоч і не прямо, проте належав до царського роду.



Михайло Федорович


«Смутное время», або, «великая разруха Московского государства », як говорили в той час, продовжувалось близько десяти років. Країна лежала в руїнах. Населення країни різко скоротилось, більша частина орних земель була занедбаною і заросла лісом. Особливо постраждали центральні уїзди та колись квітуча Новгородська земля. В таких умовах було зібрано Земський собор, який був найбільш представничим за усю історію середньовічної Росії [Ш.М. Мунчаев, В.М. Устинов «История России» ст..85].В результаті царем було обрано 16-тирічного Михайла Романова, родича першої жінки Івана Грозного. Ця обставина як би створювала видимість продовження попередньої династії російських князів, так як привита Іваном Грозним народу віра в «доброго законного царя» глибоко і надовго в’їлась в масову народну психіку.

Спочатку Михайло зовсім не хотів бути царем. Матір його, інокиня Марфа не хотіла бачити сина на престолі, а сам юний спадкоємець відповідав прохаючим послам «съ великим гневомъ и плачем», що він не бажає бути государем. Марфа казала: «Мой сын не въ совершенныхъ летах, да и Московского государства всякихъ чиновъ люди измалодушествовались: давъ свои души прежнимъ государям, не прямо служили».

За ствердженням Р.В. Скриннікова, цар Михайло був людиною посередніх можливостей і не мав ні досвіду, ні мудрості в керуванні країною. Династія закріпилась після того, як з польського полону в Москву повернувся батько Михайла Філарет. Насильно пострижений в монахи, він одержав від Лжедмитрія І сан митрополита. На відміну від свого сина, Філарет мав твердий характер та відзначався виключним честолюбством. Він відмовився повертатися в мир, але додав до свого титулу патріарха титул «великого государя», який носили лише монархи.

На те, що фактично країною керував не офіційний цар, а Філарет, вказує такий цікавий факт. В дев’ятнадцять років Михайло був обручений з Марією Хлоповою. Наречену забрали в Кремль, усе було приготованим до весілля. Хлопова подобалась нареченому, але не влаштовувала Салтикових, які владно розпоряджались в палаці. Одного разу, коли у нареченої сталася легка нудота, Салтикови оголосили, що вона невиліковно хвора і відправили бідолашну в Сибір разом з ріднею. Філарет доклав багато зусиль для того, щоб посватати для сина принцесу при датському чи шведському дворі, але вони не увінчались успіхом. Тоді Михайло згадав про Марію Хлопову. Придворні лікарі підтвердили, що у тої був усього лише незначний розлад шлунку, а її дядько підтвердив причину недуги: потрапивши в палац, об’їлась ласощів. Салтикови були звинувачені в інтригах та заслані в Сибір. Але, за наказом Філарета, Михайло одружився з княжною Долгорукою, а після її смерті – з Стрєшнєвою. Остання цариця походила з незнатної родини, яка отримала дворянський титул з милості Лжедмитрія І.

На перших порах правління становище нової династії було досить нестабільним. Романови не могли управляти державою і збирати податки без допомоги земських соборів. Виборні з міст збирались в Москві періодично протягом майже десяти років. Коли ж становище нової династії більш-менш затвердилось, собори втратили попереднє значення. Проте смерть Філарета і важка поразка Росії у війні з Річчю Посполитою сприяли відродженню соборної практики. Поразка в Смоленській війні показала військову слабкість Росії. Літом 1645 р. стан здоров’я Михайла Федоровича різко похитнувся. Невдача в влаштуванні долі власної дочки Ірини, яку він хотів видати заміж за датського королевича Вольдемара, нанесла важкий удар по м’якій натурі царя, який не відійшов ще від пережитого ним горя – смерті двох синів. В день свого янгола, стоячи на вранішній службі, цар відчув себе недобре. До вечора хвороба посилилась. Цар наказав покликати до себе царицю, сина Олексія та патріарха. Попрощався з жінкою, благословив сина на царство, висповідався та 12 липня близько третьої години ночі тихо помер.



Олексій Михайлович


У 1645 р. Цар Михайло помер, і трон зайняв його 16-тилітній син Олексій. При коронуванні Олексію Михайловичу був даний титул «Великого государя царя и великого князя всея Великия и Малыя России, самодержца Московского, Киевского, Владимирского, Новгородского, царя Казанского, царя Астраханского, царя Сибирского, государя Псковского и великого князя Тверского, Югорского, Пермского, Вятского, Болгарского и иных, государя и великого князя Новгорода низовыя земли, Черниговского, Рязанского, Ростовского, Ярославского, Белоозерского, Удорского, Обдорского, Кондинского и всея северныя страны повелителя, государя иверской земли, карталинских и грузинских царей и кабардинской земли, черкасов и горских князей и многих иных восточных, западных и северных государств и земель отчича, дедича и наследника, государя и обладателя». Від сучасників отримав прізвисько «Тишайший», незважаючи на те, що за увесь час його царювання не було жодного спокійного року, буз смут та війн.

Романови прийшли до влади як виборна земська династія. Недооцінивши силу земщини, влада не стала скликати собор для утвердження нового правителя. Через це в народі ходили чутки, що Олексій – несправжній цар. Фактично країною правив «дядька»(вихователь) царевича Б.І. Морозов. Це послужило поштовхом для чуток, що Олексія на трон посадив лише один Морозов. В якості глави Стрілецького та Аптекарського приказів та приказа Великої казни боярин Морозов утримував у своїх руках контроль за стрілецьким гарнізоном столиці та фінансами держави. Олексій слухався його в питаннях державних та особистих.

Олексій досяг повноліття, і йому почали підшукувати наречену. В Москві були влаштовані оглядини, на яких були присутні 200 потенційних наречених. Олексій обрав дівицю Всеволожську. Але при прибутті в палац в наречена втратила свідомість. Бояри, яких вибір молодого царя не влаштовував, заявили, що дівчина хвора на «падучу» хворобу, тобто епілепсію, та відправили її в Сибір. В результаті боярських інтриг Олексій одружився з дочкою маловідомого боярського сина Ільї Милославського. Це було вигідно боярину Б.І. Морозову, який задумав провести податкову реформу. Казна відмінила «стрілецькі гроші» – головний прямий податок та ввела особливий податок на сіль. Реформа не вдалась – усього, чого добився Морозов своїм нововведенням, це занепад соляної торгівлі в країні. Народ був незадоволений, тому соляний податок протягом двох років відмінили та розпорядились зібрати «стрілецькі гроші» за цих два роки. В столиці почалися акції невдоволення. Розлючений натовп грабував боярські палати, вбивав винуватців реформи. До простого люду долучилися і полки стрілецького гарнізону, оскільки їм не виплатили зарплатні. Але стрілецький Стрем’яний полк та деякі інші частини зберегли вірність государю.


Случайные файлы

Файл
154686.rtf
116116.rtf
33239.rtf
CURS.doc
4025-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.