Вплив столипінської аграрної реформи на соціально-економічний розвиток Правобережної України (1906 - 1914 рр.) (60280)

Посмотреть архив целиком











РЕФЕРАТ НА ТЕМУ


ВПЛИВ СТОЛИПІНСЬКОЇ АГРАРНОЇ РЕФОРМИ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ (1906 - 1914 рр.)


План


1. Передумови впровадження столипінської реформи в губерніях Правобережжя.

2. Специфіка реалізації положень реформи в умовах домінування подвірного землеволодіння.

3. Вплив реформування АПК на основні галузі економіки Правобережної України.

4. Державна допомога селянським господарствам. Поширення прогресивних форм землеробства. Підсумки та уроки реформи П. Столипіна.

5. Використана література.



1. Передумови впровадження столипінської реформи в губерніях Правобережжя.


Понад дев'яносто років віддаляє нас від столипінської аграрної реформи, яка продовжила перетворення у сільському господарстві Російської імперії, в т.ч. України, розпочаті ще у XIX ст. після скасування кріпосного права. За цей часовий відрізок у соціально-економічному і політичному житті України відбулися величезні зміни. Сьогодні Україна переживає труднопц переходу до ринкової економіки, і тому не випадковим є ПОСИЛЄННЯ інтересу до історичного досвіду початку XX ст. Сільське господарство в економічному житті України завжди відігравало велику роль (про це свідчать і економічні пріоритети сучасної держави). Реформування земельних відносин сьогодні стикається з рядом проблем. Тому важливого значення набуває не лише критична оцінка різних соціально-економічних та політичних аспектів реформи, а й висвітлення її впливу на розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі і транспорту та посилення взаємозв'язків між ними в умовах збільшення ємкості внутрішнього ринку.

Розглядаючи питання про вплив столипінської аграрної реформи на розвиток сільського господарства Правобережної України, необхідно передусім проаналізувати особливості соціально-економічного розвитку цього регіону перед реформою. По-перше, правобережна Україна характеризувалася інтенсивним розвитком капіталістичних відносин у сільському господарстві після скасування кріпосного права у 1861р. Цей регіон наприкінці XIX ст. був центром капіталістичного цукробурякового виробни­цтва, вирощування зерна та хмелю. Середньозважені збори зернових хлібів з однієї десятини у 1899-1906 рр. на Правобережній Україні були найбільшими порівняно з іншими регіонами України — 65,2 пуд. (Лівобережна Україна - 48,9 пуд., Степ - 41,7 пуд.).2 Крім зернових, підвищ;увалася частка посівних площ під технічні культури, зокрема, цукрові буряки.

Важливою рисою селянського землеволодіння тут була майже повна відсутність общини та перевага подвірно-спадкової його форми, коли земля перебувала у володінні всього двору. Забезпеченість землею селян на Правобережжі була перед реформою такою: до 5 дес. на Волині мали 27,2% селян, на Поділлі — 78,6%, Київщині - 55,5%; від 5 до 10 дес. - відповідно 50,6%; 19,8%; 35,4%; понад 10 дес. - 22,2%; 1,6%; 9,1%.3 З наведених даних видно, що менш забезпеченими землею були селяни Подільської губернії. Селянське господарство Правобережної України у кінці XIX -- на початку XX ст. поступово втягувалось у виробництво продукції на ринок. Набула пош;ирення оренда надільних та поміщицьких земель селянами, що дозволяло декому зосереджувати значні земельні площі. Земля дворян поступово перетворювалась в умовах розвитку капіталізму на товар, стаючи об'єктом купівлі-продажу. Цьому сприяло створення у 1883 р. Селянського Поземельного банку, який прискорював процеси переходу землі в руки заможних селян. За час з 1862 до 1902 р. приватне землеволодіння селян України зросло на 4603 тис. дес; на Правобережжі селяни з 1877 до 1905 р. купили 773 тис. дес.' характеризуючи розвиток поміщицьких господарств, слід підкреслити, що переважаючою тут перед столипінською реформою була капіталістична система ведення господарств. Зокрема, панівною вона була у Київській губернії, де поміщики перед аграрною реформою 1906 р. володіли на правах приватної власності 36,4% земель. Характерною рисою для поміщицького господарства Правобережної України було створення власних цукрових і винокурних заводів, які входили до складу маєтку. На них часто виробництво сільськогосподарської продукції поєднувалось з її промисловою переробкою, що свідчить про здатність поміщиків вчасно пристосуватись до змін в економічному розвитку держави. В цілому для Правобережжя, як і для всієї України, був характерний процес поступового зменшення розмірів поміщицького землеволодіння, починаючи від скасування кріпосного права. Так, у 1905 р. порівняно з 1877 р. Площа поміщицьких земель у Волинській губернії скоротилася на 15,6%, Київській на 16,7%, Подільській на 16,4%. У 1905 р. питома вага поміщицького землеволодіння складіиіа на Правобережжі 34,8%, а в середньому по Україні ~ 24,5%.*'


2. Специфіка реалізації положень реформи в умовах домінування подвірного землеволодіння.


Реалізація аграрної реформи 1906 року на Правобережній Україні мала свої особливості. Якщо протягом 1906-1914 рр. по всій Російській імперії закріпили землю в особисту власність майже чверть усіх селянських господарств, то тут цей процес охопив 48,6% господарств. Це пояснювалось тим, що община на Правобережжі ще у XVI ст. перестгша існувати у багатьох місцевостях і їй на зміну прийшло подвірне землеволодіння. Наприклад, у Київській губернії на 1906 р. община існувала переважно в Уманському повіті, а в цілому нараховувалось 56 громад, які об'єднували 23 454 селянські двори. Вже на 1 грудня 1908 р. до особистої власності на землю перейшла у повному складі 41 громада, з яких 23 — на відруби, що значною мірою було наслідком сусідства

цих селян з подвірниками. Звіти повітових землевпорядних комісій свідчать, що пік їхньої діяльності припав на 1908-1909 рр., коли більшість селян усвідомила необхідність переходу до особистої власності иа землю. При проведенні землевпорядних робіт по всій Україні найбільш інтенсивне утворення хуторів та відрубів відбувалося на Волині: у 1911 р. тут нараховувалось 1 139 хутірських господарств; на 1 січня 1912 р. найбільша кіль­кість одноосібних господарів (13 709) була у Житомирському повіті. Діяльність землевпорядних комісій на Поділлі мала успіх там, де було можливо за допомогою Селянського Поземельного банку придбати землю і тим самим збільшити площу розверстання. За період з вересня 1909 р. по січень 1912 р. землевпорядні роботи були виконані на 14 400 дес. землі. Важливим джерелом для розуміння ходу аграрних перетворень у цьому регіоні є матеріали Наради: губернаторів та селянських діячів Південно-Західного краю, яка відбулася у листопаді-грудні 1910 р. Нарада визнала за необхідне вести боротьбу з інертністю населення, звичкою його до далекоземелля, черезсмужжя, переконувати його у перевагах нових форм землеволодіння, підкресливши, що для успіху землевпорядних робіт необхідний тісний взаємозв'язок у діях землевпорядних комісій та селянських установ, пошук у кожному випадку шляхів та засобів найбільш справедливого розподілу землі між господарями, організація агрономічної допомоги, головним чином, на міс­цях одноосібним господарствам. За 1907-1914 рр. на Волині було утворено 42 091 одноосібне господарство, на Поділлі — 11 597, у Київській губернії - 36 192. За цими показниками виділялась Волинська губернія, займаючи 7-е місце в імперії.

Реформи -- це складний і часто суперечливий процес, особливо відчутний у соціальній сфері суспільства, і тому закономірним було неоднозначне ставлення селянства до нових аграрних перетворень. Вони торкнулися докорінних інтересів селян, вимагали зміни їхньої психології у переході до нового типу господарства. Столипінська реформа привела до руху в самому селянстві, підвищенню його підприємливості, господарської ініціативи і, як наслідок, подальшої його диференціації. Цілком зрозуміло, що малоземельному селянству було складніше вирішувати проблеми господарювання у нових умовах, а тому воно й стало основним незадоволеним елементом села в роки реформи. Про це свідчать: Собківська справа в Уманському повіті Київської губернії, справа про самоправні дії селян села Ледянки Ізяславльського повіту Волинської губернії; скарги селян села Залужжя Каменецького повіту на Поділлі про примусові дії землевпорядних комісій стосовно переходу на хутори; скарга селян села Борятин Луцького повіту Волинської губернії з приводу неправильної нарізки відрубів тощо. Часто більшість сільської громади займала вороже став­лення до виділенців. Відносно заможних селян, які жили краще своїх збіднілих сусідів, нерідко застосовувались підпали. В. О. Кудь, наприклад, зазначає, що підпалювачами заможних були батраки, безробітні, бідні селяни, при засудженні яких виявлялось, що вони не мають ніякого майна. Продовжувалась і боротьба з поміщиками: так, на Волині була найбільшою кількість випасів та потрав поміщицьких земель, пов'язаних із сервітутами (угіддями спільного користування селян та поміщиків) "- 44,3% тощо. Між тим, приміром, у цій же губернії, масові та групові виступи селян проти поміщиків :імєншились з 105 у 1906 р. до 28 у 1914 р., що, безперечно, було і свідченням змін у психології селянства при переході до нових умов господарювання та відносного соціального спокою на селі.


3. Вплив реформування АПК на основні галузі економіки Правобережної України.


Важливе значення має аналіз змін, що відбулися у цей період у двох головних галузях сільського господарства Правобережної України — землеробстві і тваринництві. Помітні зрушення відбувались в першу чергу у землеробстві, яке в умовах подальшого розвитку ринкових відносин набувало головного значення у селянських господарствах. Насамперед це стосувалося площі засівів. Так, наприклад, у Волинській губернії загальна площа засівів зернових з 1905 по 1914 рр. зросла з 1,7 млн. дес. до 2, і млн. дес. В цілому по правобережній Україні площі засівів під зерновими зросли з 3,94 млн. дес. у 1905 р. до 4,01 млн. дес. у 1913 р. Крім зернових культур, які займали переважну більшість у загальній структурі засівів, зростало значення технічних культур, особливо з цукрового буряку. На Правобережній Україні, де засіви цукрових буряків були особливо поширені, у період з 1906-1907 рр. до 1911-1912 рр. їхня площа зросла з 297,91 тис. дес. до 401,2 тис. дес. Поступово зростало значення селянських цукробурякових плантацій у процесі виробництва цукросировини: з 1906 до 1910 рр. - з 18 до 22,4% . Потреба селян у кредиті для поліпшення умов життя все частіше стимулювала їх здійснювати розширення своїх засівів під технічними культурами, які давали певний прибуток.


Случайные файлы

Файл
182980.rtf
180307.rtf
49828.rtf
76702-1.rtf
86221.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.