Вплив другої Світової війни на долю народів Азії та Африки (60277)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

1. Передумови катастрофи колоніальної системи

2. Розпад колоніальної системи

2.1. Південна і Південно-Східна Азія

2.2. Близький і середній Схід

2.3. Країни Африки

Висновки

Література



Вступ


Перемога об’єднаних націй – СРСР, США, Великої Британії та їх союзників над агресивними державами "осі" в Другій Світовій війні докорінно змінила ситуацію у світі і визначила майбутній розвиток держав на десятиріччя. Питання про систему міжнародної опіки (іншими словами, колоніальну проблему ) у відповідності з домовленістю керівників урядів Англії, СРСР і США було включене в повістку дня конференції в Сан-Франциско в 1945 році, коли було засновано ООН.

Радянські представники настирливо виступали за принцип незалежності для колоніальних народів, а їх опоненти, і понад усе англійці, що представляли в той час найбільшу колоніальну імперію, добивались щоб в уставі ООН говорилось лише про рух "в напрямку до самоуправління". В результаті була прийнята формула, близька до пропонованої радянською делегацією: система опіки ООН повинна вести підопічні території в напрямку "до самоуправління та незалежності".

Закінчення другої світової війни та післявоєнні роки склали для країн Африки та Азії цілу історичну епоху. Перемогла Серпнева революція у В'єтнамі, почалося звільнення Індонезії, стали незалежними Бірма, Лаос, Камбоджа. Що ж стосується Африки, то напередодні завоювання незалежності в цих колоніях панували докапіталістичні, а найчастіше і дофеодальні форми суспільного розвитку. В останні роки перед звільненням цих країн метрополії посилено насаджували тут капіталізм залежного, неоколоніального типу. З початку 50-х років Африка переживає незгасаючу буру національно-визвольних революцій. Але основні формаційні процеси не одержали тут свого завершення, характеризувалися перехідним станом.

В нашій роботі ми розглянемо вплив другої світової війни на долі народів країн Азії та Африки.



1. Передумови катастрофи колоніальної системи


Новий підйом національно-визвольного руху відбувся після другої світової війни. Саме в післявоєнний період відбувся розпад колоніальної системи. Розпад колоніальних імперій супроводжувався як веденням у ряді країн (в Алжирі, Анголі, Індонезії, Індокитаї) колоніальних воєн, так і спробами зберегти політичну залежність колоній у нових юридичних формах. Великобританія використовувала в цих цілях форму співдружності, значно видозмінивши неї. Членами Співдружності (офіційна назва об'єднання з 1948 р.) поряд з Великобританією і "старими" домініонами могли тепер стати колишні колонії, що одержали статус домініону, і навіть нові республіки. Однак зв'язки усередині Співдружності продовжували неухильно слабшати. У 1948 р. Ірландія відкинула статус домініону, проголосила себе республікою і вийшла зі Співдружності. Індія та Шрі Ланка, що прийняли республіканські конституції в 50-х рр., залишилися в Співдружності, однак перестали брати участь у нарадах з питань оборони. У результаті цього єдина система оборони Співдружності стала розпадатися, хоча сама Співдружність і наш час поєднує майже 50 держав.

Зовнішні зміни в структурі французької колоніальної імперії одержали відображення в конституції Франції 1946 р. У ній проголошувалося утворення Французького союзу. У цей союз входили, з одного боку, сама метрополія, її "заморські департаменти" і "заморські території", а з іншого боку, " території, що приєдналися, і держави". "Заморські департаменти" (3 департаменти Алжиру, Реюньон, Гвіана, Гваделупа, Мартініка) формально керувалися аналогічно департаментам самої метрополії, однак префекти тут мали ще більш широкі повноваження. Керування "заморськими територіями" (Французька Західна Африка, Нова Каледонія, Мадагаскар і ін.) зосереджувалося в руках призначуваного французьким урядом губернатора, що мав право дострокового розпуску місцевої асамблеї (ради) і право вето у відношенні її рішень. "Територіями, що приєдналися, і державами" були французькі протекторати.

Конституція Франції 1958 р. передбачала новий варіант об'єднання – так називане Співтовариство, куди ввійшли 17 африканських колоній, що одержали місцеву автономію. Інші території зберегли колишній статус. Ст. 77 конституції проголошувала самоврядування і "вільне розпорядження власними справами" держав, що входять у Співтовариство. Разом з тим, згідно ст. 78, з компетенції окремих членів Співтовариства були вилучені зовнішня політика, оборона, грошова система, спільна економічна і фінансова політика і деякі інші найважливіші області державного життя. Президент Франції, що був і президентом Співтовариства, був представлений у кожній державі Співтовариства верховним комісаром, що спостерігав за діяльністю місцевої адміністрації. У конституції передбачалася можливість зміни статусу держави-члена Співтовариства на підставі рішення законодавчих зборів цієї держави з наступним підтвердженням такого рішення на місцевому референдумі. З дотриманням цих же умов держава-член Співтовариства могла стати незалежною і вийти з об'єднання. Однак у 1958 р. тільки в Гвінеї вдалося на референдумі домогтися відхилення конституції 1958 р. і завоювання незалежності мирним шляхом.

Протягом двох десятиліть після другої світової війни розпад колоніальних імперій в основному завершився. Наприкінці 40-х рр. завоювали незалежність найбільші колонії Південної і Південно-Східної Азії, у 50-х рр.—більшість країн Середнього Сходу. Наприкінці 50-х-початку-60-х рр. відбувся розпад колоніальної системи в Африці. Останні великі колонії в Африці, що належали Португалії, звільнилися в 70-х рр. XX в., а в 1990 р. був реалізований план ООН по наданню незалежності Намібії.

Ряд найбільш відсталих країн, що звільнилися, де капіталістичні відносини були відсутні, заявили в різний час про некапіталістичний розвиток, "соціалістичної орієнтації". У 70-х рр. їх нараховувалося більш 10.

Правлячі угруповання в цих країнах (звичайно іменовані "революційними демократами") проголосили своєю метою і конституційно закріпили орієнтацію на соціалізм. У деякі конституції були навіть включені положення про створення "народно-демократичного суспільства" і встановленні "соціалістичної демократії". У різний час і в різних масштабах тут проводилися націоналізація приватних підприємств, аграрні реформи і кооперування селянства, соціальні реформи.

Конкретно-історичні форми держав, що звільнилися, надзвичайно різноманітні, хоча маються й усе більш чітко виявляються деякі загальні тенденції. Там, де до влади прийшла національна буржуазія, для форми держави, політичного режиму були характерні деякі ліберальні риси, елементи парламентаризму. В інших країнах (а їхня переважна більшість) незалежно від "орієнтації" склалися, як правило, авторитарні політичні системи з характерною концентрацією влади в руках глави держави, особливою роллю армії, злиттям партійного і державного апарата, надцентралізацією державної структури, відсутністю єдиної системи представницьких органів влади.



2. Розпад колоніальної системи


2.1 Південна і Південно-Східна Азія


В англійських колоніях Азії за винятком Малайї, незалежність була завойована в цілому відносно мирним шляхом. Наприкінці 40-х рр. XX ст. вона була дарована Індії, Бірмі і Цейлону. При цьому Індія була розділена на дві частини, що одержали статус домініонів - Індійський Союз і Пакистан. Поділ Індії по общинно-релігійній ознаці відбивав традиційний принцип британської колоніальної політики і не тільки не вирішив колишніх проблем країни, але і породив нові, що стали причиною гострих зіткнень на релігійному й етнічному ґрунті. У свою чергу в складі Пакистану штучно об'єдналися два національно різнорідних і географічно вилучених один від одного райони.

Прихід до влади національної буржуазії в Індії і Шрі Ланці сприяв виробленню політичної лінії на розвиток незалежної національної економіки, становленню демократичних форм національної державності.

Конституція незалежної держави Індії 1950 р. проголосила створення суверенної і демократичної республіки, у якій заборонялася рабство і які б то не було форми примусової праці. У конституції говорилося про рівність усіх громадян перед законом незалежно від релігійної, расової і кастової приналежності, статі та місця народження. Ці положення були потім підтверджені рядом законодавчих актів, у тому числі виданим у 1955 р. законом про караність кастової дискримінації. Конституція проголосила недоторканність приватної власності.

За формою правління Індія являє собою парламентарну республіку. Вищим законодавчим органом по конституції є парламент, що складається з глави держави і двох палат-народної палат і Ради штатів. Народна палата і законодавчі збори в штатах обираються шляхом загальних прямих виборів. Рада штатів формується шляхом непрямих виборів - колегією вибірників, що складається з членів законодавчих зборів штатів. Кожні два роки склад верхньої палати повинен обновлятися на одну третину.

У 1971 р. на території Західного Пакистану була утворена незалежна держава Бангладеш. Главою держави по конституції є президент, що обирається колегією вибірників. Відповідно до букви закону, він наділяється широкими повноваженнями. Як "складова частина" парламенту, він володіє разом з палатами законодавчою владою. Йому належить право призначати прем'єр-міністра й інших вищих посадових осіб держави, а також губернаторів штатів. Президент має право вето у відношенні законів, прийнятих парламентом, право дострокового розпуску Народної палати. Він може припиняти дію багатьох статей конституції. У період між сесіями парламенту президент може видавати укази, що мають силу закону. Парламент може покласти на президента й інші тимчасові повноваження.


Случайные файлы

Файл
STOCK_2.DOC
85211.rtf
28469-1.rtf
Д-23.doc
fer_10.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.