Форсована індустріалізація в Україні: мета, планування, методи проведення, джерела, наслідки (60020)

Посмотреть архив целиком














Реферат

на тему: Форсована індустріалізація в Україні: мета, планування, методи проведення, джерела, наслідки



План


1 Сталінський варіант побудови радянського устрою

2 Мета, джерела та методи проведення індустріалізації

3 Планування

4 Результати Першої та Другої п’ятирічок

5 Наслідки індустріалізації

Список літератури



1 Сталінський варіант побудови радянського устрою


Сталінський варіант економічної основи радянського устрою, як і ленінський, ґрунтувався на комуністичній доктрині, викладеній у чинній партійній програмі 1919р. Проте Й. Сталін вніс істотні поправки до економічного устрою, зроблені або під впливом провальних уроків воєнного комунізму, або під тиском селянських мас уже під час «розгорнутого будівництва соціалізму».

Як уже зазначалося, Генсек бажав здійснити суцільну колективізацію в комунній формі. Опір селян змусив обрати компромісну артільну форму колгоспів. Завдяки цьому селянам залишалися рештки ринкових відносин у вигляді присадибної ділянки та колгоспної торгівлі.

В організації державної промисловості Й. Сталін не повернувся до спадщини воєнного комунізму. Як і за часів непу, робітничий клас зберігав право вільного вибору місця праці.

Ще у грудні 1925 р. на XIV з’їзді ВКП (б) було проголошено курс країни на індустріалізацію.


2 Мета, джерела та методи проведення індустріалізації


Індустріалізація – процес створення великого чи просто машинного виробництва в усіх галузях народного господарства, насамперед у промисловості.

Імпортозамінна індустріалізація – така, що направлена на створення промислової бази, яка б забезпечила умови для заміни імпортної промислової продукції продукцією власного виробництва.

Наприкінці 20-х рр. завершилася дискусія про шляхи і методи будівництва соціалізму. Переміг Сталінський варіант економічної основи радянського устрою, що передбачав суцільну колективізацію селянських господарств. Проте залишалися і певні рештки ринкових відносин у вигляді присадибної ділянки й колгоспної торгівлі.

Проект всеосяжних корінних економічних перетворень розробили у 1928 р. Було обрано стратегію прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого стали п’ятирічки.

Мета ( завдання):

1) подолання економічної відсталості 2) збодути техніко-економічну незалежність СРСР 3) створити економічну базу для побудови комунізму 4) забезпечити всебічну обороноздатність СРСР, перетворити його на наймогутнішу державу світу

Термін проведення:

1928 – кінець 1930-х рр. ( Перша, Друга і Третя п’ятирічки)

Характер індустріалізації: імпортозамінна

Джерела:

  • Націоналізація промисловості і ліквідація приватного сектора ( згортання непу)

  • Збільшення прямих і непрямих податків

  • Прибудки від зовнішньої торгівлі ( доходи від державної монополії на зовнішню торгівлю, збільшення експорту сировини за кордон, продаж за кордон національно-культурних цінностей)

  • Колективізація сільського господарства

  • Використання трудового ентузіазму робітників

  • Примусова праця політичних в’язнів

  • Конфіскація церковного і монастирського майна

  • Запровадження карткової системи розподілу продуктів, що не дозволяло робітникам і службовцям використати зароблені гроші на придбання товарів понад гарантовий картками мінімум.

  • Політика «ножиці цін» між промисловою продукцією і сільгосппродукцією.

Методи проведення.

В умовах індустріалізації відбулася зміна ринкових методів управління економікою доби непу на командно-бюрократичні (втручання в планові показники, ігноруючі економічні закони розвитку народного господарства).

Труднощі індустріалізації:

1. Радянський союз міг розраховувати лише на внутрішні джерела фінансування індустріалізації

2. Не вистачало кваліфікованих кадрових робітників та інженерів

3. Низький рівень економічної освіти радянського керівництва, відсутність досвіду здійснення планової індустріалізації.


3 Планування


На 1929 р. було заплановано 32 % приросту промислової продукції, на 1930 р. і 1931 р. – по 45 %, , на 1932 р. – 36 %. Сталін назвав 1929 р. роком «великого перелому». Ці плани були економічно необґрунтованими. Заплановані показники не були досягнуті. Щорічний приріст промислового виробництва в ці роки в середньому складав 15,7 % , а в 1933 р. скоротився до 5%.

Індустріалізація здійснювалась екстенсивним шляхом: не за рахунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок будівництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих.

У 1929 р. ЦК ВКП (б) ухвалив постанову «Про реорганізацію управління промисловістю». Основною ланкою управління ставало підприємство, а не трест. На підприємствам організовувалось госпрозрахункове господарювання. Відмінність була в тому, що трестівський госпрозрахунок доби непу охоплював в основному сферу управління, тоді як госпрозрахунок підприємств – сферу виробництва.

Промисловість, яка залежала від вільного ринку, розвивалася за об’єктивно існуючим законом попиту й пропозиції. Темпи її зростання задавалися ринком, тобто, попитом на кінцевий продукт, призначений задовольняти потреби суспільства. Розвиток галузей, які не виробляли кінцевого продукту (добувна промисловість, шляхи сполучення), визначався попитом виробництв, що працювали на безпосереднього споживача. Виробництво продукції, не призначеної прямо або опосередковано для народного споживання (наприклад, продукції воєнно-промислового комплексу) фінансувалося з державного бюджету.

У плануванні, фінансуванні й постачанні радянська промисловість поділялася на групи «А» (виробництво засобів виробництва) та «Б» (виробництво товарів народного споживання). Галузі групи «Б» фінансувалися за залишковим принципом, а на групу «А» виділялися основні фінансові ресурси.

Група «А» складалася з галузей важкої промисловості, група «Б» - з галузей легкої та харчової промисловості. Під пильним наглядом мобілізаційних осередків на підприємствах і відповідних органів в управлінських структурах промисловість групи «А» виробляла мінімум товарів народного споживання, а в промисловості групи «Б» вагома частка обмежаних потужностей спрямовувалась на задоволення потреб підприємств групи «А».


4 Результати Першої та Другої п’ятирічок


Перша п’ятирічка

Перший рік п’ятирічки розпочався з жовтня 1928 р. капіталовкладення в основні промислово-виробничі фонди України зростали рік у рік. Їх загальний обсяг збільшився з 438 млн. крб. у 1929 р. до 743 млн. у 1930 р., 997 млн у 1931 р. й 1 млрд 229 млн у 1932 р.

Продиктовані Сталіним планові темпи зростання промислового виробництва були величезні – 37,7 % за рік, хоча офіційні статистичні дані показують, що середньорічний темпи промислового зростання за роки першої п’ятирічки становили тільки 15, 7 %. При зіставленні натуральних показників п’ятирічного плану з осягами виробництва, досягнутими в 1932 р. виявляється, що виконати п’ятирічку не вдалося по багатьох позиціях. Із окремих видів продукції, особливо легкої, харчової та хімічної промисловості, затвердженого першим пьтирічним планом обсягу виробництвав взагалі не досягли в довоєнний час.Сучасний дослідник Кульчицький вважає, що невиконання поставлених завдань було запрограмовано вже самим підходом до планування, і цей підхід - ставити недосяжні цілі, добиваючись їх виконання під загрозою найжорстокіших кар.

Серед промислових об'єктів перших п'ятирічок особлива увага приділялася 35 загальносоюзним будовам, на кожну з яких до 1936 р. було витрачено понад 100 млн крб. Із них в Україні розміщувалося 12 об'єктів — 7 новобудов і 5 докорінно реконструйованих підприємств, тобто третина. До новобудов належали три металургійних заводи (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь), Дніпрогес, Дніпроалю-мінійбуд, Краммашбуд і Харківський тракторний завод (ХТЗ). Гігантами серед реконструйованих об'єктів були Луганський паровозобудівний завод і чотири металургійних заводи: у Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську й Комунарську (нині Алчевськ).

Наприкінці 30-х років вирішальна роль у виробництві промислової продукції належала фабрично-заводському сектору. Промислову продукцію тепер виробляв в основному робітничий клас, а не ремісники та кустарі. Модернізація промисловості стала фактом.

За рівнем розвитку галузей важкої промисловості Україна випереджала багатьох західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну й четверте місце в світі за видобутком вугілля. За виробництвом металу й машин Україна випередила Францію й Італію, наздоганяла Великобританію. Для розвитку цих галузей в Україні використовувалася значна частка загальносоюзних капіталовкладень.

На початку 1933 р. Сталін оголосив про дострокове виконання першої п’ятирічки – за 4 роки і з місяці. 1933 був останнім роком першої п’ятирічки, але став розглядатися як перший рік другої п’ятирічки.


Друга п’ятирічкам (1933 – 1937 рр.)

Заплановано досить помірні середньорічні темпи зростання промислової продукції – 13 – 14 %, що ліквідувало гостроту народногосподарських диспропорцій.У другій п’ятирічці була подолана інфляція й досягнута стабілізація цін. Але спотворювалась питомна вага окремих галезей у загальному обсязі промислової продукції. Наприклад, оновлення продукції було інтенсивним у машинобудуванні, але майже не відчувалося в добувних галузях, тож частка останніх у промисловому виробництві знижувалася безвідносно до реальних зрушень на підприємствах. Середньорічний темп приросту промислової продукції в Україні становив у другій п’ятирічці 17,4 %. Порівння планових і звітних показників у натуральному виразі показує, що друга п’ятирічка була більш успішною.


Случайные файлы

Файл
147902.rtf
38605.rtf
82794.rtf
106823.rtf
122457.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.