Утворення Української Центральної Ради і її I та II Універсали (59954)

Посмотреть архив целиком












Реферат

Утворення Української Центральної Ради і її I та II Універсали



План


1 Утворення Центральної Ради

2 I Універсал Центральної Ради й реакція Тимчасового уряду

3 II Універсал Центральної Ради й реакція Тимчасового уряду

Висновки

Список літератури



1 Утворення Центральної Ради


Перемога Лютневої демократичної революції 1917 р. в Росії поклала край багатовіковому монархічному режимові російського царизму. У Петрограді 15 березня було створено Тимчасовий український революційний комітет, що видав відозву до українського громадянства, студентства, робітництва та офіцерства. Відозва закликала українців підтримувати російську демократію в її боротьбі за політичну свободу держави. Гасло демократичної республіки, висунуте російською демократією, забезпечувало громадянські права кожної окремої людини.

У боротьбі за ці права проголошувалось у відозві: «Ми зичимо російській демократії всілякого успіху. Проте українська демократія, українські маси потребують забезпечення не тільки загальногромадянських прав, а й своїх окремих національних прав, тих, які російський народ має вже віддавна. З цим гаслом національного визволення й мають виступити українські маси в Петрограді. Найголовнішим вираженням ідеї національного визволення є національно-державна самостійність. І лише створення власного суверенного державного організму може забезпечити якнайкращий культурний розвиток українського народу. В світлі сього ідеалу як найближчий етап до нього, як практичне завдання сьогоднішнього дня українська маса в Петрограді повинна висунути, вкупі з демократією інших народів Росії, лозунг перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку з якнайширшими правами окремих націй і особливо з національною територіальною автономією України».

Отже, українці Петрограда були першими, хто заявив про автономію України в державній спілці вільних народів. Однак у самій Україні до оцінки поточного моменту підходили обережніше. У Києві 15 березня зібралися представники громадських організацій та політичних партій і заснували Виконавчий комітет, який впродовж перших трьох місяців після перевороту уособлював найвищу владу в Києві. Із 12 його членів 5 були українці.

Поряд з Тимчасовим урядом у центрі та на місцях були створені альтернативні органи – Ради робітничих і солдатських депутатів. У Радах домінували загальноросійські соціалістичні партії есерів та соціал-демократів, проте з часом вона перейшла до рук більшовиків.

Одразу ж після перемоги Лютневої революції постало питання про самовизначення України. Незважаючи на суттєві розходження у вирішенні соціально-економічних питань, кадети, що домінували в Тимчасовому уряді, і есеро-меншовики. Обстоюючи унітарну форму російської держави, визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Таке вирішення українського питання на початку 1917 р. не відповідало вимогам часу, новому рівню національного руху, а тому й зумовило появу в Україні в березні 1917 р. політично-координаційного центру влади – Центральної Ради. Головою Ради став М. Грушевський. Провідну роль у ній з часом почали відігравати Українська партія соціалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфрємов), Українська соціал-демократична робітнича партія (В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) і Українська партія соціалістів-революціонерів (П, Христюк, М. Шаповал).

Центральна рада відразу надіслала телеграму до Тимчасового уряду з висловленням надії, що у вільній Росії будуть пошановані права українського народу. А 22 березня вона звернулася з Маніфестом до українського народу, в якому сповіщала про падіння монархії та закликала будувати власне життя в ладі й спокої.


2 I Універсал Центральної Ради й реакція Тимчасового уряду


З розгортанням демократії в Україні почали засновуватися газети, відкриватися українські клуби, проводилися з'їзди, конгреси, маніфестації. 1 квітня відбулася 100-тисячна маніфестація, названа святом свободи, на площі Св. Софії.

19-22 квітня 1917 р. у Києві відбувся Всеукраїнський національний конгрес, у якому взяли участь представники від політичних партій, різних селянських, військових, робітничих організацій від всіх губерній України. Конгрес прийняв резолюцію, де вимагали автономію України у федеративній демократичній республіці Росія, а також українізація адміністративних, господарських органів й культурного життя. На конгресі більшістю голосів переобрали голову Центральної Ради М. Грушевського, а його , заступниками обрали В. Винниченка та С. Єфремова. Отже, конгрес ще вище підніс авторитет ЦР, визнавши її законодавчо-представницьким органом України.

Оцінюючи результати цього представницького форуму, В. Винниченко зауважував: «Конгрес був першим кроком відродження нації по шляху державності. Будучи одночасно сильним організуючим і агітаційним засобом, він став першим підготовчим етапом у творенні як ідеї української держави, так і в частковому переведенні її в життя».

5-8 травня 1917 р. за підтримки ЦР в Києві відбувся Український військових з’їзд, у якому взяли участь делегати від усіх партій, флотів та гарнізонів. З’їзд прийняв резолюцію про потребу створення української армії для того, щоб боронити здобутки революції, а також обрав Військовий генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою. Отже, з’їзд підтримав вимогу ЦР про надання автономії, разом з тим став важливим етапом у процесі переходу військових частин на бік ЦР, про що свідчить широка українізація військових частин, створення військового українського клубу ім. П. Полуботка, створення українського полку ім. Б. Хмельницького.

Отже, спираючись на рішення Всеукраїнського національного конгресу, Українського військового з’їзду з метою схвалення автономії України у травні 1917 р. до Петрограда прибула українська делегація членів ЦР, яку очолив В. Винниченко. Висловивши свою прихильність до Тимчасового уряду, запропонувала надати широку автономію Україні в складі федеративної Росії. Тимчасовий уряд відхилив вимоги щодо автономії, мотивуючи це тим, що ЦР не обрана шляхом всенародного голосування, вона не може висловлювати солю всього українського народу, по-друге, питання про адміністративний устрій майбутньої Російської федеративної республіки мають вирішувати тільки Всеросійські установчі збори, скликання яких планувалось на кінець року. Таке рішення загострило українсько-російські відносини. На Всеукраїнському селянському з’їзді у Києві було ухвалено не чекати призначених на кінець року Всеросійських установчих зборів, а раніше скликати Українські установчі збори, доручивши їм вирішити питання про самоврядування України. Потім, до ЦР приєдналися представники Всеукраїнського робітничого з’їзду.

В умовах загострення російського-українських відносин потрібно було таке рішення, яке, з одного боку, не давало підстав Тимчасовому уряді втрутитися в українські справи і придушити опозицію, оскільки на боці Тимчасового уряду були державна і військова сили, а на боці ЦР лише підтримка неорганізованих народних мас, з іншого – підняти національно-визвольні змагання на вищий щабель (так званий принцип «ні бунту, ні покірності»). ЦР знайшла таке рішення.

23 червня 1917 р. ЦР видала Перший Універсал, у якому проголошувалась автономія України і те, що «український народ сам творитиме своє життя». Головне призначення Першого універсалу полягало в безпосередньому зверненні до українського народу із закликом у важкі часи самостійно організуватися і приступити до негайного закладення підвалин автономного ладу. Закликав до згоди й порозуміння з демократією інших національностей.

Вслід за універсалом було утворено генеральний секретаріат ЦР – виконавчий орган, уряд автономної України, який очолив В. Винниченко. До складу уряду увійшли також С. Єфремов, С. Петлюра, а генеральним писарем став П. Христюк. Більшість місць займали УСДРП (5 місць), УПСР – 2 місця, а соціалісти-федералісти – одне.

Прийняття універсалу викликала занепокоєння у Петрограді. Однак уряд не міг діяти силовими методами, оскільки на захист ЦР могли стати фронтові українські частини та більшість населення України, крім того, збройних конфлікт з ЦР міг спричинити розкол у таборі російської демократії. Саме тому Тимчасовий уряд направляє делегацію на чолі з О. Керенського на переговори з ЦР. У результаті було укладено угоду, положення якої лягли в основу Другого Універсалу. Міністри Тимчасового уряду визнавали право України на автономію та погодилися з тим, щоб ЦР і Генеральний секретаріат у свою чергу визнала майбутні Всеросійські установчі збори. Було також вирішено проблему представництва в ЦР національних меншин. Неукраїнським партіям виділяли 30% місць У ЦР та Генеральному секретаріаті.

Таким чином, Тимчасовий уряд пішов на поступки, відступивши від своєї непримиренної позиції щодо України. Але і ЦР змушена була. Під тиском Тимчасового уряду відступити від проголошених у Першому Універсалі принципів.

Члени Центральної ради 16 липня отримали постанову Тимчасового уряду про затвердження Генерального секретаріату. Після її оголошення згідно з попередньою домовленістю 16 липня було ухвалено II Універсал. Цей документ, по суті, не мав розбіжностей з положеннями постанови, однак виразніше окреслював політичну роль і правову позицію Центральної ради та її представницького органу. В Універсалі, на відміну від постанови, було визначено завдання та наміри Центральної ради: «Прямуючи до автономного ладу на Україні, Центральна Рада, в згоді з національними меншостями України, підготовлятиме проект законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Установчих зборів».


Случайные файлы

Файл
96653.rtf
56000.rtf
94531.rtf
153836.rtf
142930.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.