УПА у боротьбі на два фронти (59926)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО


кафедра історії та етнології України










УПА у боротьбі на два фронти




Виконав:

Тертичний Тарас Вікторович










Черкаси – 2009


ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Оунівське підпілля 1941- 1943 рр.

Розділ 2. ОУН-УПА на завершальному етапі війни

Висновки

Список опрацьованованих джерел та літератури


ВСТУП


Актуальність теми. Питання патріотизму і самопожертви по відношенню до рідної та неповторної Батьківщини є зараз найбільш актуальним і потрібним для встановлення істини. Неоднозначною темою для обговорення залишається проблема і невизначеність поглядів щодо діяльності УПА в воєнний та повоєнний періоди. Особливо актуальним вивчення такої теми і є в українській ситуації, адже, як показала конкретна ситуація, саме діяльність цієї організації вплинула на самосвідомість майбутніх поколінь. Об’єкт дослідження обумовлений його метою і передбачає зосередження на індивідуальних та структурних елементах відносин між політичними угрупованнями того часу.

Предметом дослідження є зосередження аналізу на конкретних виявах структурної та персональної дії оунівських, німецьких, радянських, польських та інших військово-політичних організацій.

Територіальні межі охоплюють Західну, Східну, Північну і Центральну Україну. Хронологічні межі зумовлені подіями Другої світової війни і обмежені 1941-1950 рр.

Мета дослідження – з’ясувати і пояснити діяльність українських повстанців в ситуації протистоянні двом ворожим, антиукраїнським силам, які не бажали бачити українців вільними.

Серед основних завдань – аналіз об’єту і предмету дослідження на конкретних прикладах за допомогою методів порівняння, аналітичного розбору політичних дій окремих політичних сил, а також – характеристика окремих сил і їх вплив на події. Також необхідним є проведення паралелей між різними періодами війни і зміною планів воюючих сторін, а ще, потрібно простежити динаміку політичної нестабільності в Україні.


РОЗДІЛ 1. ОУНІВСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ 1941-1943 РОКІВ


Зараз існує багато дискусій щодо збройних угруповань УОН-УПА,які активно діяли на Західній Україні в період Другої світової війни і ще декілька років по тому. Не дивлячись на це потрібно розмежовувати достовірну інформацію від неправдивих радянських міфів. Напередодні вторгнення німецьких військ до СРСР національний рух не був єдиним. Всередині ОУН існували протиріччя між ветеранами, що здебільшого перебували в еміграції (А. Мельник та його прибічники), і молоддю, яка вела підпільну боротьбу в західноукраїнських землях (С. Бандера, Я. Стецько та інші). В результаті чого Організація українських націоналістів розкололась на дві течії: ОУН (М) і ОУН (Б). Вони мали також різні погляди на майбутній хід воєнних дій. Мельниківці тримали курс на зближення з гітлерівцями. Вони вважали більшовизм спільним ворогом ОУН та Німеччини і планували боротися проти нього разом з нацистами. З іншого боку ОУН (Б) мала курс на створення власної армії. Бандерівці вважали за доцільне розгорнути боротьбу за незалежність України і спиралися на сили та можливості українського народу. Між фракціями склалися напружені стосунки. Проте з наближенням нападу Німеччини на СРСР обидві течії зробили ставку на Німеччину, намагаючись максимально використати всі фактори, які, на їхню думку, могли сприяти відновленню української державності. Прагнучи відновити за умов війни незалежну українську державу, ОУН готувалась до підпільної боротьби завчасно.[3, 37].

Роль «третьої сили» в умовах окупаційного режиму намагалася активно відігравати Організація українських націоналістів. Після невдалої спроби оунівців проголосити відновлення самостійної Української держави ця організація остаточно розкололася. Водночас ОУН робилися активні спроби з допомогою так званих «похідних груп», що складалися з досвідчених організаторів і пропагандистів, поширити свій вплив на східні та південні області, розгорнути мережу оонівського підпілля у Києві, Сумах, Житомирі та інших містах. Наявність декількох, хоч і нерівнозначних за масштабами та ефективністю, сил рух Опору була особливістю українського театру партизанських дій так само, як і факт розколу української нації ідеологічною барикадою. Але є підстави наголосити і на тому, що об’єднувало: абсолютна більшість українського народу не сприймала націонал-соціалістичної ідеології, хоч як нацисти не намагалися її нав’язати, зайняла, зрештою, однозначно ворожу позицію щодо окупантів та їх підсобників.[4, 319-320].

Лідери ОУН слідували формулі Д. Донцова, висунутій ще напередодні Першої світової війни (Україна визволиться в тіні німецького походу), вважаючи німців 1914 – 1918 і 1939 – 1941 рр. ідентичними за світоглядом і культурою поведінки. Вже у перші дні війни на боці німців виступили сформовані за їх згодою прибічниками ОУН (Б) розвідувально-диверсійні батальйони «Роланд» і «Нахтігаль», які розглядалися бандерівцями як ядро майбутньої української армії. Одразу ж після залишення Львова радянськими військами 30 червня 1941 р. керівники ОУН (Б) оприлюднили «Акт проголошення відновлення Української держави» на чолі з прем’єр-міністром Я.Стецьком. Але відбудова української державності не входила в плани німців, що вбачали в Україні «завойовану російсько0радянську територію». Я. Стецько і С. Бандера були заарештовані і відправлені у концтабір, а територія Галичини і Волині була передана під юрисдикцію німецького тилового командування. Врешті-решт, стало очевидним, що німці не бажають визнавати незалежність України, оунівці створили розгалужену підпільну мережу, що охопила не тільки міста і села Західної України, а й Наддніпрянської, зокрема у Дніпропетровській області, на Київщині, у Донбасі. Підпільники налагодили чіткий зв’язок між обласною, міською, районними і місцевими групами, дотримуючись разом з тим суворої конспірації. Було організовано видання нелегальної літератури, листівок, виготовлення підроблених документів. Існувала мережа конспіративних квартир і будинків. Була створена служба безпеки (СБ), що боролися проти агентів гестапо і провокаторів. Оунівці мали надію, що війна послабить і Німеччину, і Радянський Союз, і вони не зможуть перешкоди відродженню української державності.[2, 475-476]. Як зазначав пізніше сам Бандера: «При підготові відновлення самостійної української держави проти волі Німеччини передбачалося такий розвиток і враховано німецькі репресії. Отже йшлося про те, хто, який політичний чинник виступатиме як відповідальний, з усіми наслідками цього. Треба було виступати з відкритим шоломом. Коли не було змоги в даній ситуації зброєю оборонити українську державність, то було конечно, щоб ті, хто її очолили, не ховались ніяким способом і не зреклися її під жодним тиском. Революційна ОУН вважала, що мусить взяти на себе відповідальність і обов’язок відстояти перед світом і перед ворогом право і волю українського народу. Зроблено все так, що на Організації зосередилася відповідальність, слідом за цим і всі репресії ворога, спрямовані проти української держави, впали на ОУН, яка була загартована і підготована до боротьби, а не на інші українські політичні чинники»[1, 647-648].

Німці зрозуміли, що ОУН-Бандери творить, або намагається опанувати створену у містах і селах міліцію з метою приготовити зародок національної армії, тому вони зарядили її роззброєння, а на її місце почали творити поліцію під їхнім безпосереднім контролем і командуванням. Агітація на всіх зайнятих німцями теренах України і заколоти ОУН-Бандери значно посилилися у вересні 1941 року. 15-го вересня німці провели масові арешти членів і прихильників ОУН-Бандери по всій Україні і на еміграції. Десятки і сотні українців опинилися у тюрмах і концтаборах. Від тоді почалися постійні репресії й арешти у широких розмірах. Одночасно збільшуються в Україні терористичні акції проти окупаційної влади. Наприклад, 19-го вересня загинув у Львові від куль атентатника офіцер поліції М. Сендега. У відплату німці розстріляли 30, а за українськими даними 100 закладників. Масові арешти членів ОУН-Бандери не спричинили припинення діяльності цієї підпільної організації У вересні 1941 року ОУН-Бандери постановила на I Конференції видавати нелегальну пресу, розгорнути проти радянську і проти німецьку пропаганду, боротися проти надмірних контингентів, ховати перед німцями майно, посилити пропагандисько-роз’яснювальну підготовку до активної боротьби з німецьким окупантами, збирати і магазинувати зброю, переводити вишкіл провідних кадрів. У жовтні і листопаді підпільна діяльність ОУН-Бандери поширюється на дальші райони Центральних і Східних земель України. Німці вважають цю діяльність під кожним оглядом небезпечною. У жовтні заарештовано у Києві керівника похідної групи ОУН-Бандери «Центр», Миколу Лемика. Наслідки діяльності ОУН-Бандери такі, що, як стверджує звіт про події на зайнятих територіях СРСР з 5-го листопада 1941 року, серед населення окремих околиць зменшилось бажання працювати і зросло незадоволення розпорядженнями німців. Щоб за всяку ціну зламати діяльність ОУН-Бандери, окупаційна влада переводить постійні арешти. Тому, що ця організація готує повстання, поліція безпеки видає 25-го листопада розпорядження арештувати всіх її активістів в Райхкомісаріаті України і після допитів розстріляти як грабіжників. З другого боку, німці переслідували всякий прояв звичайного українського патріотизму, який не мав нічого спільного з підпільною революційною діяльністю. Прикладом цього є масові арешти у наслідок відзначення трагедії Базару в листопаді 1941 р., тоді було арештовано 721 українці, між якими були члени обох ОУН.[5, 978-979].


Случайные файлы

Файл
49029.rtf
76078-1.rtf
102585.rtf
50077.rtf
179926.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.