Українське державатворення (59900)

Посмотреть архив целиком










«Українське державоутворення»


Найдавніше життя на українських землях


Землю, де живе тепер український народ люди населяють з давніх-давен — багато тисяч років. Найдавніші люди жили збиранням диких рослин, плодів, ягід, грибів, звіроловством, рибальством. Оселилися головно в природних печерах та схованках.

Поступово осягнули виробництво знарядь праці. То були найпростіші ножі, зубила, скребла, виготовлені з кісток, дерева, каменю. Навчившись підтримувати і розводити вогонь, почали готувати гарячі страви, обігріватися, захищатися від хижих звірів.

Поступово перейшовши від збирання плодів і звіроловства до вирощування зернових культур та розведення худоби, люди навчилися зводити житло: напівземлянки, а згодом уже й наземні хати. Основним матеріалом для них правило дерево, якого було вдосталь.

Одомашнення диких тварин, таких, як корова, собака, кінь, зробили людину менш залежною від природи.

Давні люди з'єднувалися у племена,. Племена, що мали окремі території, відзначалися одне від одного звичаями, віруванням. Кожне плем'я мало свої особливості, і чим далі, то помітніші.

Племена складалися з родів. Рід - це велика родина, що жила на окремому дворищі; у відокремленій оселі. Рід мав спільне майно, вів своє господарство. Керували родами старійшини. В час військових дій, боротьби з нападниками рід виступав як окремий військовий загін, у складі племенного війська або у спілці з іншими родами.

Рід мав свої традиції: шанували пам'ять предків, обожнювали ліси, гаї, річки, окремі дерева, приносили їм,дарунки і жертви. Найголовнішими подіями в житті роду були народження дітей, весілля, прощання з покійниками. Особливо шанували покровителів роду — родові божества: Рід, Рожаниця Домовик та ін.

Безпосередні предки українців — давні слов'яни. До них належать також білоруси, росіяни, поляки, чехи, словаки та інші народи Європи.

Мова сучасних слов'янських народів вказує, що вони пішли з одного корення. Найвидатніші слова цих народів схожі. Скажімо, такі, як мати, брат, сестра, око, рука, перші числа — один, два, три тощо.

До слов'ян на нинішніх українських землях жили, змінюючи один одного, інші народи.

Так, давні греки завели свої колонії в Криму та узбережжі Чорного моря. Ті колонії існували окремими містами-республіками, які вели жвавий торг із місцевими народами. Культура і побут, організація війська і торгівля греків мала значний вплив на північних сусідів, зокрема і на наших предків.

Подальші переселення народів, рухи племен, війни призвели до того, що грецькі колонії зникли.

Сильний народ, відомий під ім'ям скіфів, запанував у степовій зоні України. Звідки з'явилися скіфи — невідомо. Скіфська держава (Скіфія) займала чималий простір. Скіфи поділялися па скіфів-землеробів, скіфів-скотарів і царських скі фів.

Скіфи — народ войовничий, проте вони досягли помітних успіхів у землеробстві, скотарстві та ремеслах. Весь час вели війни з сусідніми народами і державами. Врешті-решт, інші кочові племена — сармати, що прийшли з глибин Азії, потіснили скіфів.

Скіфи витворили оригінальну культуру, в якій поєднувалися власні досягнення з грецькими впливами. Під час розкопок скіфських курганів-могил, у яких ховали царів, винайдено велику кількість ужиткових предметів, прикрас, зорої тощо.

Якщо комусь доводилося бувати в Музеї історичних коштовностей у Києві, то увагу не могла не привернути скіфська золота шийна прикраса — пектораль. Значну цінність мають зображення на пекторалі, вони допомагають витлумачити вірування та побут скіфів. Крім пекторалі, в музеї є ще чимало інших скіфських речей: золотий посуд, прикраси.

Панування сарматів було коротшим, ніж скіфське. На зміну сарматам прийшли із прибалтійських земель готи. З прийняттям християнської віри воші створили свою власну абетку і писемність. Готи відрізнялися особливою войовничістю, добре опанували морську справу. З готської мови в українській залишилися такі слова, як князь, меч, шолом.

Держава готів упала під натиском чергового народу нападника — гунів, але й вони ненадовго затрималися на українських землях.

Отаким чином змінюючи один одного, різні народи творили свої державності на нашій землі. Треба зауважити, що один народ заступав інший не швидко, па те йшли десятки років, а то й століття. Нарешті настав час, коли на правобережжя Дніпра прийшли давні слов'яни.


ДАВНІ СЛОВ'ЯНИ


Наші далекі пращури жили великими родовими групами, на чолі яких стояла родоначальниця - мати або найстаріший в роді дід. Вони давали накази, хто і що мав робити, а за непослух карали різками. Найближчі роди об'єднувалася в племена. Їх очолювали старійшини, які скликали військо у похід, влаштовували суд над членами племінної общини, а як треба було порадитись, то збирали людей на віче.

Кожне плем'я мало, свої уявлення про Бога. Нашим предкам здавалося, що цілим світом правило багато богів. Найбільшою пошаною серед них користувалися: Перун — Бог грому і блискавок, Велес — Бог худоби і достатку, Дажбог - Бог сонця і багатства, Стрибог — Бог вітрів і бурі. Давні слов'яни вірили, що ліс населяють лісовики, озера, болота і річки — русалки і водяники, а на горищах хат Знайшли собі притулок домовики. В їх уяві ці дрібні божки-духи допомагали або шкодили людям.

З плином часу вздовж великих рік, зокрема. славного Дніпра-Славутича, виникають укріплені городища. їх заселяють племена давніх слов'ян, з яких й утворився великий і славний Український Народ. На широких полях середнього Подніпров'я розселилися поляни, на північ від них, в лісосмузі над Припяттю,— деревляни, над Бугом — дуліби, або волиняни, а ще вище по Дніпру, на його лівому березі, а точніше над Десною, жили сіверяни, на південь від полян, над Дністром, осіли тйверці, між Дніпром і Дністром — уличі, а на заході, під Карпатами і за ними,— білі хорвати.

Плем'я складалося з людей, які жили в одній певній місцевості, були тісно переплетені ро­динними узами, а також сповідували однакову віру, звичаї і традиції, мали єдиний спосіб життя.

Серед усіх племен найбільш виділялися поляни, які заснували величне і напрочуд гарне місто Київ. Йому судилося стати "матір'ю городів руських" — столицею майбутньої держави України-Русі. Відомий український історик Іван Крип'якевич (1886—1967) подає такий опис витоків Української Держави під назвою Київ­ська Русь:

"...Поляни, що жили над Дніпром, були народ мирний і лагідний. Але, як нападав на них якийсь ророг, вони хоробро оборонялися. Мали добру зброю. Вони стріляли стрілами з луків. Стріли носили в шкіряних сагайдаках. На ворога кидали Ррй списом. Мечі в них були довгі й загостріені з обох боків. Щоб захиститися від ворожих стріл під час бою, вони тримали в руці щит — дерев'яну дошку, оббиту шкірою. На голову надівали залізний шолом, на тіло вдягали залізну сорочку (кольчугу).

Щоб краще боронитися від ворогів, поляни ставили укріплені міста. Для цього вибирали недоступне місце, здебільшого високу гору. На такій горі вирубували дерева, рівняли землю і навколо гори викопували глибокий рів. З накопаної землі насипали високий вал. А в той вал забивали гострі коли — це був так званий частокіл. В одному місці валу ставили міцні дерев'яні ворота. Між валами будували великий будинок, щоб там мешкати й ховати всяке добро. Це був замок. Коли вороги нападали, жінки й діти ховалися в тому замку, а чолбвіки стріляли з валів на ворога.

Найбільшим замком полян був Київ. Він стояв на високому горбі над Дніпром. Під час нападу ворогів люди ховалися в Києві, а в звичайний час кияни мешкали поза містом, на сусідніх горбах або коло річки.

Кияни здавна вели торгівлю. З різних околиць привозили до Києва всякий крам: хутра диких звірів, збіжжя, рибу, мед, віск. Із далеких і чужих країв привозили полотно, убрання, посуд, зброю тощо. Вся торгівля йшла рікою Дніпром. Хто хотів кудись поїхати, мусів мати човен. Кожен господар мав кілька власних човнів і ними перевозив свій крам.

Купці з Києва часто їздили Дніпром на Чорне море. Це була небезпечна подорож, бо в степах кочували тоді дикі народи. Тому купці збиралися в подорож завжди великим товариством: по 100 човнів і більше. Для оборони брали з собою вояків і зброю. Найнебезпечнішим місцем були тоді Дніпрові пороги, тобто підводні скелі, через які протікала ріка. Одні з них були високі й виглядали з води, інші ховалися під водою і були теж небезпечні. На порогах можна було легко загинути. Доводилося витягати човни з води на берег і тягти їх, по землі вздовж порогів, а тоді знову спускати на воду.

На Чорному морі тоді плавали різні чужі народи, здебільшого греки й араби. Іноді вони не хотіли пропускати українців до Греції, куди наші люди везли свій крам. Часом доводилося з ними битися. Пізніше українці прогнали цих чужих людей з моря, і з того часу Чорне море звалося Українське море.

Ніхто не пам'ятає, хто збудував Київ..."

До наших днів дійшли лише перекази про те, як постав град Кия — найстаріше місто полянської землі. Один із них стверджує, що ця горбиста місцевість над повноводним, широким і могучим Дніпром справила гарне враження на трьох братів-мандрівників, які звалися Кий, Щек і Хорив. Разом з ними була їх улюблена сестра Либедь, якій також сподобався цей мальовничий куточок природи. Довго не роздумуючи, вони взялися за роботу: розчистили ділянку від лісу і спорудили собі житло. Так виникла, за переказом, перша оселя Києва, навколо якої виростали нові хати, ніби гриби після теплого літнього дощу. Від найстаршого брата Кия пішла назва городища Києва, а від імені його братів і сестри постали назви: гори Щекавиці, горба Хорив та річки Либеді.


Случайные файлы

Файл
133067.rtf
212.rtf
k.doc
48163.rtf
169632.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.