Українська повстанська армія і збройні формування ОУН у Другій світовій війні (59897)

Посмотреть архив целиком













Науковий реферат на тему:

Українська повстанська армія та збройні формування ОУН у Другій світовій війни


Друга світова війна поляризувала, більше того - розколола український народ. Переважна частина його боролася проти "коричневої чуми" в лавах Червоної армії. Певні кола з різних причин вдалися до колаборації. Решта ж прирекла себе до боротьби на два фронти - проти нацистського режиму та радянської влади.

Національно-визвольна ідея, що живилася волелюбними пориваннями свідомих членів українського суспільства, спробувала прорости за обставин, котрі нагадували події 1914-1920 рр. Можливо, саме звідси - аналогії не лише у назвах збройних формувань, а й у внутрішніх засадах їх організації та функціонування. Створена на початку 20-х років Українська Військова Організація (УВО) була школою для багатьох майбутніх командирів УПА та збройних формувань ОУН.

Українське національне підпілля набирало організованих форм у той час, коли над Україною зависли хмари нацизму. Намагаючись використати німецький "похід на Схід", ОУН легалізувала свою діяльність, сподіваючись, що політична угода з Гітлером не така вже й недосяжна річ. Спрямовуючи вістря боротьби проти сталінської моделі соціалізму, деякі лідери націоналістів не хотіли бачити у нацистах не менш жорстоких і підступних ворогів українського народу. Ставлення до третього рейху й було тим вододілом, який на початку 1940 р. розколов Організацію українських націоналістів на прихильників С. Бандери - з одного боку, і А. Мельника - з другого. Безкомпромісність, що часом межувала з фанатичною прямолінійністю, не дозволяла бандерівцям миритися з існуванням ОУН Мельника. Згодом це виявилося в прямих зіткненнях, терорі і, як наслідок, у взаємному ослабленні сил та дієздатності.

В Україні виникло підпілля, започатковане Тарасом Боровцем за згодою уряду УНР в екзилі. Колишній в'язень польського концтабору, член політичної організації "Відродження", що припинила існування з початком війни, Боровець у липні 1940 р. перебрався на Полісся, де розпочав формування збройних відділів для боротьби проти радянської адміністрації. Йому вдалося згуртувати навколо себе кілька тисяч бійців, які мали досвід служби в арміях УНР, Польщі, Радянського Союзу. В основу організації ліг територіально-адміністративний принцип: на чолі стояла головна команда, 2-4 області об'єднувались в окружну січ, область утворювала обласну бригаду, район - полк, 2-5 сіл - курінь, село - сотню. Головна команда базувалася в Олевську на Житомирщині. Бойове хрещення "Української Повстанської армії - Поліської Січі" відбулося поблизу Костополя з початком нападу Німеччини на СРСР. Розуміючи свою нездатність успішно протистояти регулярним військам Червоної армії, Т. Боровець, який у той час змінив псевдо "Байда" на "Т.Бульба", шукав можливості поповнення з'єднання кваліфікованими офіцерськими кадрами. Контакти з ОУН (СД) Бандери були безрезультатними, а в ОУН Мельника пропозиції Бульби-Боровця зустріли з цікавістю. В липні 1941 р. він у Львові зустрівся з членами Проводу Українських Націоналістів (ПУН) полковником М. Сціборським і сотником О. Сеником-Грибівським. Результатом консультацій стала угода від 5 серпня 1941 р., що відображала прагнення ОУН надати допомогу січовикам при розв'язанні кадрових питань.

На цей час припадає публікація політичного маніфесту "УПА - Поліська Січ", який розповсюджувався в пресі та летючках під назвою "За що бореться Українська Повстанська армія". Програмні настанови "УПА - Поліська Січ" засвідчили народно-революційні спрямування її засновників. Відсутність ортодоксально-націоналістичних ідей з одного боку, та наявність положень, які передбачали захист соціально-економічних інтересів широких кіл українства, з іншого, мали забезпечити соціальну базу визвольного руху1.

З приходом німецьких військ "упівці" перетворюються на "міліцію" Полісся, однак надати їй статус національного збройного відділу окупаційні власті відмовилися. Думки дослідників стосовно кількості УПА Бульби-Боровця у цей час розходяться: одні говорять про 10 тис. вояків2, інші оцінюють сили упівців у 3 тис. чоловік3.

Служба на боці німців у ролі поліцейських відділів закінчилася для бульбівців швидко. Відсутність потреби в них, а, можливо, й відчуття німецькою адміністрацією певної небезпеки спричинили розпуск "УПА - Поліська Січ" у середині листопада 1941 р.

Після консультації з урядом УНР у Варшаві, який категорично заборонив піднімати загальне повстання в окупованих районах, Т. Бульба-Боровець повертається на Полісся з новими вказівками, що орієнтували його загони на обмеження терору гітлерівців і створення перешкод для постачання фронтових частин вермахту. Ця переорієнтація свідчить про зміну настроїв у тих українських колах, які швидко зуміли розпізнати людиноненависницьку сутність нацистів.

Весною 1942 р. збройні формування Бульби-Боровця відроджуються як суто партизанські з'єднання під дещо зміненою назвою - "УПА" (без доповнення - "Поліська Січ"). А вже в травні німці спрямовують проти них спеціальні відділи на чолі з майором Бронсеном. Уникаючи переслідування ворога завдяки добре поставленій розвідці, дисципліні та підтримці місцевого населення, УПА Бульби-Боровця влітку 1942 р. здійснює ряд нападів на німецькі стратегічні об'єкти та комунікації в районі Костополя, Людвиполя, Бережного, Сарн, Рокитного. 19 серпня відбулася одна з найбільш визначних операцій поблизу Шепетівки.

Високий бойовий та моральний рівень повстанців став наслідком копіткої роботи по відбору бійців до загонів, агітаційно-пропагандистської діяльності серед населення, а також у середині війська. Прикладом може бути "Закон українського партизана", вироблений головною командою УПА й затверджений Т. Бульбою-Боровцем 15 вересня 1942 р. "Український партизан є вірним сином свого народу і щирим патріотом рідного краю, - підкреслювалось у першій статті закону. - Він добровільно жертвує свою кров та життя для загального добра". У статті 2-й відзначалось, що український підпільний і партизанський рух "є єдино можливою в цей час для українського народу формою збройної боротьби та зародком Української Національної армії". Закон передбачав смертну кару для тих, хто чинитиме грабунки цивільного населення, незалежно від його національності4. Отже, політичні принципи, моральні засади упівців не могли не викликати симпатії у жителів сіл та містечок, поблизу яких вони базувалися й діяли.

Восени 1942 р. німці пішли на вимушений контакт з повстанцями: штурмбанфюрер СС доктор Пютц 23-24 листопада вів переговори з Т. Бульбою-Боровцем на предмет співробітництва у справі "умиротворення" Полісся. На висунуті контр-вимоги - самостійність України та звільнення українських політичних в'язнів - есесівський емісар ухильно відповів, що майбутня державно-політична структура буде визначена фюрером, а характер прийнятих рішень залежатиме від поведінки самих українців. Щодо політв'язнів д-р Пютц заявив, що ніхто не може гарантувати амністування, оскільки відсутні відповідні гарантії їх неучасті в антинімецькій діяльності.

У листі до д-ра Пютца 8 грудня 1942 р. Боровець викладає свою позицію так: "Я бачу, що за теперішніх німецько-українських політичних взаємовідносин про звільнення українських політв'язнів не може бути й мови. Тому моя спільна з вами праця неможлива... Наше нелегальне становище не означає, що ми знаходимось у боротьбі проти Німеччини. Це лише самозахист. Ми розглядаємо Німеччину як тимчасового окупанта, але не як ворога. Якщо Німеччина виключила нас від участі в цій війні як діючу особу, то ми вирішили залишатися до кінця війни нейтральними спостерігачами. Ми дотримуємось, само собою розуміється, політики: вам не допомагати, але і не шкодити. Ми не змінимо нашої позиції, якщо і німецькі власті також оцінять ненормальну обстановку, яка виникла із-за політики. Якщо ж німецькі власті й надалі будуть ще активніше виступати проти українського населення, тоді ми змушені будемо перетворити наш нейтралітет в антинімецьку боротьбу"5.

Роздратований позицією лідера УПА, доктор Пютц рекомендував пропагувати серед населення антиупівські настрої, проголосивши Бульбу-Боровця "безвільним інструментом анонімних підбурювань". З метою ізоляції вожака повстанців у його ж таборі, пропонувалося посилити примусові заходи щодо населення: каральні експедиції, евакуації і т.п., а також агентурну підривну роботу.

Однак серйозна небезпека чигала на головнокомандуючого УПА не лише з боку гітлерівців, але й з боку провідників ОУН (СД), тобто бандерівської. 22 лютого 1943 р. уповноважений проводу ОУН(СД-самостійників-державників) О.Бусел повідомив командування УПА про підтримку партизанських дій і передав пропозицію сісти за стіл переговорів.

Тут слід здійснити короткий екскурс в історію національного підпілля в Західній Україні, який виправдовується необхідністю нагадати про існування ще трьох збройних формацій окрім УПА Бульби-Боровця. Одна з них - Фронт Української Революції (ФУР) - з'явилася влітку 1942 р. на Кременеччині (Волинь). Очолював ФУР Тихін Басюк (справжнє прізвище - Яворенко), який командував сотнею УПА. Після невдалого походу в Центральну Україну він з 80 бійцями залишив табір "Крука" й продовжив боротьбу проти гітлерівців на волинських землях. Штаб "Крука" засудив його, як зрадника, на смерть, а СБ виконала цей вирок згодом.6


Случайные файлы

Файл
169283.rtf
15398.doc
114762.rtf
referat_spectrom.doc
25084.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.