Українська національно-демократична революція 1917-1921 рр.. Боротьба за відродження державності України (59895)

Посмотреть архив целиком







РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

« Українська національно-демократична революція 1917-1921 рр.. Боротьба за відродження державності України»







Виконала:

Костенко Л.М.


План:


  1. Лютнева революція 1917 р. та її вплив на Україну

  2. Утворення ЦР. І та ІІ Універсали

  3. Більшовицький переворот у Петрограді в жовтні 1917 р. та боротьба за владу в Україні

  4. Українська держава гетьмана П.Скоропадського.

  5. Директорія її політика і наслідки.

  1. Лютнева революція 1917 р. та її вплив на Україну


27 лютого 1917 р. в Росії перемогла революція. У цей день в Петрограді було утворено два нових реальних органи влади:

Тимчасовий комітет IV Думи (згодом - Тимчасовий уряд) на чолі з князем Львовим Петроградська рада робітничих, солдатських депутатів на чолі з меншовиком Чхеїдзе

В ніч з 2 на 3 березня Микола II зрікся престолу і передав владу Тимчасовому уряду, який проголосив політичні свободи і початок виборів до Установчих зборів - вони повинні були вирішити долю Росії, прийняти її конституцію.

Реальна влада в Росії зосереджувалася в руках Тимчасового уряду.


  1. Утворення ЦР. І та ІІ Універсали


Після революції на територію України поширюється як влада центральних міністерств, так і вплив новостворених революційних органів народовладдя. До середини березня 1917 року Ради робітничих депутатів були обрані в Києві, Одесі, Харкові , Сумах , Лебедині та інших містах і містечках України. Окремо від них почали виникати Ради солдатських депутатів, багато яких незабаром об’єднались із Радами робітничих депутатів. Одночасно, а інколи й раніше , поряд із Радами робітничих і солдатських депутатів та призначеними комісарами Тимчасового уряду, на місцях виникали різноманітні представницькі організації , що мали різні назви : комітети громадської безпеки, комітети громадських організацій , комітети народної влади тощо., за якими незабаром закріпилась єдина назва – громадські виконавчі комітети. Наприкінці березня – початку квітня 1917 року в Україні відбулась ціла низка з’їздів, наслідком роботи яких стало відновлення діяльності національних партій. Так 25 – 26 березня один із ініціаторів утворення Центральної Ради – Товариство українських поступовців, реорганізувавшись у Союз автономістів – федералістів, приймає рішення “всіма засобами творити автономія України , вжити всіх заходів, щоб надати їй як найбільшого авторитету”.

На початку квітня 1917 року офіційно сформувалась Українська партія соціалістів – революціонерів. Делегати установчого з’їзду партії визнали “найбільшою потребою українського народу негайне проведення в життя широкої національно-територіальної автономії із забезпеченням прав національних меншостей і негайне скликання Української установчої ради для вироблення основ і форм автономії”. З’їзд також визнав , що єдиною формою устрою Російської держави є федеративно-демократична республіка. Визначивши свій державницький ідеал у формі автономної України , що є складовою Російської федеративної республіки , українські політичні партії в його основу поклали принцип природного права українського народу на створення власної державності. Доречно зазначити , що українські соціал-демократи, виступаючи поборниками робітництва , стояли на класових позиціях. На наш погляд , політичні орієнтири партії не могли сприяти консолідації української спільноти .

Відразу після звістки про події в Петрограді розпочався процес об’єднання національних українських сил. З ініціативи Товариства українських поступовців представники української демократичної інтелігенції соціалістичної спрямованості, створили політично – координаційний центр революційних сил української спільноти – Центральну Раду. З ініціативи Центральної Ради проводились губернські та повітові національні з’їзди, а також всеукраїнські – селянські , військові , робітничі, професійні, громадських організацій.

Виходячи із цього, Центральна Рада поставила перед собою завдання “звернутись до всього українського народу із закликом організуватися та приступити до негайного закладення фундаменту автономного ладу на Україні. Власне це відповідало резолюції 3 ) Національного конгресу, прийнятої до того за дві місяці. Реалізація резолюції відбулась через прийняття Першого Універсалу. Цей акт, проголошений на площі перед Софіївським собором і супроводжений церковним молебнем і військовим парадом , був зустрінутий із величезним піднесенням. Правова основа Універсалу зумовлювалась ідеєю народного суверенітету й принципом природного права української нації на незалежне існування. Автори документа всіляко намагалися політичний авторитет інституції, від імені якої було видано Універсал, її загальнонародний представницький характер, визначити на основі принципу природного права. Це виражалось у необхідності творення нового ладу вільної автономної України. Оголошуючи себе виразником волі “виборних людей” українського народу, Центральна Рада визнавала, що тільки “народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям ” через обрані, на демократичних засадах Всенародні Українські збори (Сейм). Разом із тим , Універсал проголошував, що своє державне життя Україна влаштовує “не одділяючись від усієї Росії”. Таким чином стверджувався федеративний устрій Російської держави, при якому “Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас , на Україні, мають право видавати тільки наші Українські збори”. У той же час, прерогативою Всеросійського парламенту є видання законів “що мають лад давати по всій Російській державі”.

Таким чином, Універсал визначив пріоритети і напрямки державотворчих процесів пов’язаних із встановленням автономного устрою в Україні. Звернення відобразило новий підхід правлячих кіл Росії до українського питання. Якщо до цього центральна влада вважала недоцільним розв’язання українського питання до скликання Всеросійських Установчих зборів, то після проголошення І Універсалу, який засвідчив прагнення української революційної демократії до створення правових основ національно-територіальної автономії України , зрештою змусило владу вдатись до певних заходів. Опираючись на досягнуті домовленості з Тимчасовим урядом, Центральна Рада 3 липня 1917 року оприлюднила текст ІІ Універсалу. Цим актом Рада оголошувала своє прагнення поповнити свій склад представниками національностей, що проживали в Україні. Новий склад Центральної Ради, у свою чергу , повинен був створити відповідальний перед нею орган – новий Генеральний Секретаріат, що мав стати носієм вищої крайовою влади Тимчасового уряду в Україні. Повідомлялося також про підготовку Центральною Радою, за згодою з представниками національних меншостей , проекту автономного устрою України , який мав бути внесений на затвердження Всеросійськими Установчими зборами.

Поряд із тим, в Універсалі зазначалося, що Центральна Рада , будучи противником відокремлення від Росії, виступає проти самочинного “здійснення автономії України до Всеросійських Установчих зборів”. Зміст ІІ Універсалу змусив лідерів Центральної Ради зосередити свою увагу на правових аспектах управління, тобто освоювати нове для себе поле діяльності. Але ця зміна відносин розвитку революції становила для Центральної Ради величезні труднощі. У першу чергу вони були зумовлені тим , що процес консолідації української нації, чітке усвідомлення політичних і правових пріоритетів революції , основним із яких було утвердження власної державності, не був завершений. Іншою важливою проблемою, яка визначала зміст протиріч революційних процесів, залишались відносини з центральною владою.


  1. Більшовицький переворот у Петрограді в жовтні 1917 р. та боротьба за владу в Україні


В кінцевому підсумку , органам державної влади Російської республіки не вдалося вплинути на перебіг подій. Використовуючи невдоволення трудящих мас своїм соціально-економічним становищем, більшовицька партія наприкінці жовтня 1917 року , в результаті успішного збройного повстання, домоглася від ІІ Всеросійського з’їзду Рад робітничих і солдатських депутатів проголошення радянської влади в країні. Із перемогою більшовиків відбувається докорінна зміна форми і змісту революційних процесів. Адже Центральна Рада і Генеральний Секретаріат, як орган тимчасового представництва краю , що досі належав до складу Російської держави , визнавали Тимчасовий уряд за вищий орган державного управління. Основні засади нового державно-правового становища України визначились ІІІ Універсалом.

Проголосивши утворення Української Народної Республіки (УНР), відносини якої з Росією повинні були будуватись на засадах федералізму, Універсал надавав Центральній Раді функцій вищого законодавчого органу влади. Обовязки виконавчої влади покладались на Генеральний Секретаріат. Ствердивши своє бажання на творення незалежної української держави, Центральна Рада , враховуючи досвід боротьби за незалежність, характер революційних процесів у Росії , висловила сумніви щодо доцільності участі української спільноти у виборах до Всеросійських Установчих зборів. Характерною особливістю ІІІ Універсалу , порівняно з двома попередніми, було те , що в ньому декларувалася програма соціально-економічних перетворень, направлених на задоволення потреб знедоленої частини українського суспільства. Це дає нам підстави зробити висновок про те , що серед лідерів Української революції завершився процес трансформації поглядів у напрямку домінування соціально-економічних альтернатив розвитку революції над національно-державними.


Случайные файлы

Файл
ref-15014.doc
Othody .doc
27468.rtf
29625-1.rtf
33315.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.