Українська діаспора як історичне і соціально-політичне явище (59892)

Посмотреть архив целиком















Реферат на тему:

Українська діаспора як історичне і соціально-політичне явище


План


1. Джерела та етапи формування української діаспори

2. Типологія основних діаспорних поселень українців

Висновки

Список літератури


1. Джерела та етапи формування української діаспори


В історії формування української діаспори простежуються чотири хвилі масового переселенського руху з України.

Перша хвиля тривала з другої половини XIX століття до початку першої світової війни. Масова еміграція українців у цей період була спрямована перш за все в Північну та Південну Америку. Вона охопила переважно західні регіони України, що входили до складу Австро-Угорщини. Це була трудова еміграція, викликана соціально-економічними мотивами. Низький життєвий рівень, безземелля спонукали селян до масової міграції в Америку, де були не тільки вільні землі, а й сприятливі соціально-економічні умови для їх освоєння. В цілому за 1877—1914 роки із західноукраїнського краю виїхало за океан близько 500 тисяч українців, у тому числі в США — близько 350 тисяч, Канаду — близько 100 тис., Бразилію та Аргентину— близько 50 тисяч.

Переселенський рух з українських земель між двома світовими війнами отримав назву "другої хвилі" масової української еміграції. Поряд із соціально-економічними причинами, які стимулювали цей процес, зокрема еміграцію українців зі Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття (після закінчення Першої світової війни і розпаду Австро-Угорщини ці території відійшли, відповідно, до Польщі, Румунії та Чехословаччини), самодостатнє значення для започаткування цієї еміграційної хвилі мали політичні причини.

Розпорошившись по багатьох країнах світу, насамперед Європи, відчуваючи нестатки й труднощі повсякденного життя, українські емігранти все ж виявили достатні внутрішні сили для самоорганізації, а відтак — для збереження себе як частини українського етносу, відірваної через вказані вище причини від його ядра. Цьому сприяла діяльність створених емігрантами в місцях їхнього скупчення численних громадських і культурно-освітніх установ. Великим досягненням стало заснування, зокрема в Чехословаччині, кількох українських вищих навчальних закладів і науково-дослідних інституцій.

Соціологічне міжвоєнна українська політична еміграція тісно пов'язана із загальним переміщенням за кордон сотень тисяч людей, початок якому поклала Перша світова війна, а кінець — революція в Росії 1917 р. та встановлення на території поваленої імперії радянської влади. Різні джерела подають різні цифри загальної кількості людей, що покинули цю територію під час подій 1917-1920 рр. Зокрема, В.Ленін у 1921 р. говорив про "півтора чи два мільйони". Популярна на Заході "Енциклопедія Британіка" оперує цифрою в понад 1 млн. осіб. Професор Володимир Маруняк писав, що "після революції в б. царській Росії 1917-1920 рр. у південній і центральній Європі опинилося від 500 000 до 800 000 т. зв. "білої еміграції", тобто росіян, українців, білорусів, кавказців...".

Хоч би як там було, ця еміграція з повною підставою може бути зарахована до "розливних" або "дифузних". Головна їхня особливість, згідно з тлумаченням фахової літератури, полягає в тому, що вони постають під впливом колективних страхіть і терпець, доволі потужних, щоб зрушити маси. Такого роду еміграції вже недостатньо пояснювати дією об'єктивних "міграційних струмів", які, зокрема, спричинюють переміщення людності "із місць сильнішого соціального та економічного тиску до місць нижчого тиску по лініях найменшого відпору. Утім, з іншого боку, в загальній масі тодішніх емігрантів із колишньої царської Росії було багато людей, яких краще визначати терміном «біженці». З цього погляду заслуговує на увагу думка професора Бориса Лисянського, який рекомендував провадити принципову різницю між еміграцією і біженством. "І та, і друге, — зазначав він, — назовні випадають однаково, але різняться своїми внутрішніми причинами — характером тих життєвих імпульсів, що їх породжують. І біженство, і еміграція являють собою акт масового залишення рідної землі, на якій людина виросла і з якою зжилася, до якої її в'яжуть фізичні та психологічні зв'язки. Але в той час, як біженство зроджують події стихійно-епізодичного характеру, хоч би навіть і з соціально-політичним підкладом (наприклад, погроми на ґрунті класової боротьби, або національної чи релігійної ворожнечі), — еміграцію породжують на загал події характеру історичного, органічно зв'язані з цілим процесом попереднього життя даного суспільства, з його розвоєм, еволюцією, з усією його минувшиною, сучасністю й змаганнями та планами на майбутнє".

Непросто дати характеристику кількісних параметрів та структури української еміграції в Європі, джерелами якої стали світова війна, революція та поразка в боротьбі за незалежність України. Тут ми зіштовхуємося з кількома проблемами. По-перше, ні в той час, ні пізніше ніхто не вів загальної статистики виходу українців на еміграцію. По-друге, якщо йдеться про власне політичну українську еміграцію, то фактично створилося дві еміграції — із Наддніпрянської України та з Галичини й Буковини. Кожна з них мала відмінне обличчя та відмінну історію, по-третє, значна частина емігрантів, українців із походження, опинилася за кордоном у так званому російському емігрантському комплексі, виокремлювати з якого цих людей можна лише умовно. По-четверте, в міжвоєнний період у ряді європейських країн перебували емігранти-галичани, котрі виїздили сюди на сезонні чи триваліші заробітки.

Якщо зараховувати до українських емігрантів усіх людей українського походження, незалежно від того, чи вони такими себе називали чи ні, як також без огляду на те, що вони могли оформити за кордоном окрему культурно-етнічну групу або включитися до цілком іншої, чужонаціональної за своїм культурно-ідеологічним спрямуванням, то досить вичерпну й, на наш погляд, цілком вірогідну характеристику міжвоєнної української міграції в Європі дав 1929 р. Микита Шаповал. Він спирався в своєму аналізі на результати досліджень керованого ним Українського соціологічного інституту в Празі, один із відділів якого вивчав українську політичну еміграцію в європейських країнах. Крім того, вивчення української еміграції та її реєстрацію в межах Чехословаччини здійснював Український громадський комітет на чолі з М. Шаповалом.

Еміграційні хвилі прийшли в різні періоди часу з центральних та східних земель України і з Галичини. Вони спрямовувалися до різних країн, частина емігрантів поверталася на батьківщину, частина переходила з однієї країни до іншої, тобто, мігрувала. Це залежало від політичної обстановки на батьківщині, від ситуації в країнах, де еміграція в даний час перебувала, та від внутрішніх взаємин серед еміграції. Плинність була дуже інтенсивною, особливо в перші роки. Як подає "Енциклопедія українознавства", число українських політичних емігрантів, яке в 1921 р. доходило до 100 тис, "згодом спадає більш, ніж до половини (числа лише приблизні)".

До кінця 1920-х рр. остаточно викристалізувались як головні центри, так і "периферійні" осідки української політичної еміграції в європейських країнах. До перших від самого початку належали Польща й Чехословаччина. Невдовзі до них додалися Німеччина і Франція. Зате втратила своє значення одного з центрів української політичної еміграції Австрія, зокрема її столиця Відень. На території ряду інших європейських держав — Бельгії, Болгарії, Югославії, Італії, Туреччини, Швейцарії, Фінляндії, Угорщини, Англії тощо — перебували "периферійні" осідки української політичної еміграції. Проміжне становище весь час посідала Румунія.

Поряд із названими вище факторами, які спричинили поступове зменшення загальної кількості української політичної еміграції в Європі, відіграло свою роль і переселення частини емігрантів за океан, головно, в Канаду.

Друга хвиля масової української еміграції виявилася також у формі переселення за океан тих груп українців із Галичини, Буковини, Закарпаття, частково Волині, які вирушали туди на заробітки. Хоча і в даному випадку не можна не брати до уваги певних політичних мотивів. На західноукраїнських землях, особливо в Галичині, склалася система відвертої дискримінації українців, нехтування їхніми політичними, національними та культурно-освітніми правами.

Проти першої хвилі еміграції освітній рівень тих, хто виїхав за кордон у період між двома світовими війнами, був значно вищим. Завдяки цьому вони могли швидше адаптуватися в новому соціокультурному середовищі, стати повноцінними громадянами країн в'їзду. Це стосувалося й українських політичних емігрантів. Незважаючи на те, що початкове вони не мали наміру довго затримуватися за кордоном, реальна ситуація змусила їх переглянути цю настанову й (хоч із запізненням) докладати активних зусиль для інтегрування в суспільства країн осідку. Адже в багатьох випадках ішлося про елементарне біологічне виживання цих людей. Тож міжвоєнні українські політичні емігранти мимоволі стали одним із джерел формування української діаспори, вплинули на збільшення її чисельності та підвищення її культурно-освітнього рівня й політичної свідомості, спричинилися до поширення ареалів розселення українців у зарубіжному світі.

Третя емігрантська хвиля українства припадає на час після другої світової війни. Вона була викликана переважно політичними мотивами. За підрахунками дослідника Ф. Заставного, у воєнні та повоєнні роки загальна кількість українських емігрантів (переважно із західної і центральної частин України) становила 260—300 тисяч чоловік, у тому числі у країнах Північної Америки осіло 150—170 тисяч, Південної Америки — 35—40 тисяч, Західної Європи — 65—75 тисяч, Австралії—25—ЗО тисяч чоловік. Це були переважно молоді люди, примусово вивезені з України на роботу в Німеччину, які, пам'ятаючи сталінські репресії, боялися повертатися на батьківщину, а також військовополонені, на яких у СРСР чекало покарання, бо сталінсько-берієвський режим усіх їх розцінював як зрадників, і учасники формувань УПА.


Случайные файлы

Файл
16668-1.rtf
103156.rtf
79814.rtf
13072-1.rtf
86120.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.