Українська держава Павла Скоропадського. Гетьманський переворот (59891)

Посмотреть архив целиком







Реферат

з історії України на тему:

Українська держава Павла Скоропадського. Гетьманський переворот


Вступ


Більшовицька експансія з півночі, а австро-німецька з заходу практично паралізували місцеву українську владу. Назрівала криза і в уряді УНР, який надалі зволікав зі створенням регулярного війська, загальною мобілізацією населення.

Згідно з берестейськими домовленостями, наприкінці лютого 1918 р. півмільйонне угруповання кайзерівсько-цісарських армій вступило на територію України. А вже І березня більшовицькі війська відступили з Києва, куди 7 березня повернулася Центральна Рада.

Загалом же населення України з прохолодою зустрічало кайзерівських і цісарських посланців. Особливе обурення викликали харчові реквізиції селянства і відправка на захід десятків ешелонів з хлібом, м'ясом, цукром. Прихід "союзників" в Україну дуже швидко обернувся жорстоким окупаційним режимом, пограбуванням її матеріальних ресурсів і врешті-решт — посиленням дестабілізації в суспільстві, анархією в господарстві. Німецько-австрійська окупація спричинила й падіння авторитету Центральної Ради. Чимала частина населення уже не сприймала демократичні форми правління і прагнула утвердження сильної виконавчої влади.

Головним виразником цих ідей і центром опозиції стала Українська Народна Громада (УНГ), яка об'єднала у своїх лавах землевласників і військових, зокрема козаків вільного козацтва і офіцерів 1-го Українського корпусу. її очолив досвідчений генерал Павло Скоропадський.

Разом з Партією українських хліборобів-демократів та її лідерами М. Міхновським і В. Латинським УНГ відкрито висловлювала думки про те, що тільки сильна диктаторська влада здатна вивести державу з безладдя та анархії. Прийнятною, на їх погляд, формою правління було гетьманство, а найкращою кандидатурою на роль гетьмана — генерал П. Скоропадський.

Із своїми планами УНГ ознайомила німецьке командування й архієпископа Никодима, заступника убитого більшовиками митрополита Володимира, і ті, пообіцявши свою допомогу, схвалили цей сміливий політичний крок.

Сприяючи планам УНГ, 28 квітня 1918 р. німецьке командування паралізувало засідання Центральної Ради, яка саме обговорювала проект конституції УHP. Тоді ж було заарештовано двох міністрів. Наступного дня за участю майже 8 тис. делегатів у Києві відбувся хліборобський конгрес, який одноголосно обрав гетьманом України П. Скоропадського.

Народився Павло Скоропадський 1873 р. у німецькому курорті Вісбадені, де на той час відпочивали його батьки. Дитячі роки провів у родинному маєтку в Тростянці на Полтавщині. Генеалогія старовинного роду Скоропадських простежується від виходця з Уманщини Федора Скоропадського, який воював у війську Б. Хмельницького і загинув у бою під Жовтими Водами. Його онук Іван Скоропадський у 1708—1712 pp. був гетьманом України. Його далекий нащадок Павло Скоропадський після закінчення елітарного пажеського корпусу у Санкт-Петербурзі деякий час проживав у Франції, а в роки першої світової війни почергово командував полком, дивізією і нарешті армійським корпусом, з яким улітку 1917 р. став на захист У HP.

30 квітня на мурах столиці з'явилась гетьманська "Грамота до всього українського народу", згідно з якою розпускались Центральна і Мала Ради, міністерства і земельні комітети. Більшість партій і військових частин зайняли у ці дні нейтральну позицію до гетьманців, тому переворот станси практично без пострілів і кроні.

Через рік П. Скоропадський так оцінив передісторію й уроки квітневого перевороту: "Багато людей критикують мій крок і злим оком дивляться на відстановлення Гетьманства. Зовсім зрозуміло, чому так відноситься до цього факту вороги української державності... Але тим, що звуть себе українцями, мені хочеться поки що сказати лиш одне: пам'ятайте, що коли б не бужі мого виступу, німці, кілька днів пізніше, завели б на Україні звичайне генерал-губернаторство. Воно було б оперте на загальних основах окупації і нічого спільного з українством, розуміється, не мало б. Тим самим не було б Української держави, яка реально появилась на світовій арені хоч в цьому короткому періоді Гетьманства".



Утворення гетьманського уряду


Згідно з Законом про тимчасовий державний устрій Української держави, в руках гетьмана зосереджувалася вся верховна влада: формування уряду, військового командування, зовнішня політика.

Головою нового кабінету міністрів гетьман призначив голову земства Полтавської губернії, російського октябриста Федора Лизогуба, сина одного з найближчих друзів Тараса Шевченка.

Міністерство іноземних справ очолив Дмитро Дорошенко, відомий український історик, який у роки світової війни був генерал-губернатором Галичини й Буковини, згодом член Центральної Ради. Не менш відомим був і міністр освіти та мистецтва, кадет Микола Василенко. професор історії Київського університету, член Наукового товариства Імені Шевченка у Львові. До цього призначення він деякий час виконував обов'язки міністра освіти Тимчасового уряду. Син знаною етнографа II. Чубинського, професор криміналістики Харківського університету, безпартійний М. Чубинський очолив міністерство юстиції. Військовим міністром став командуючий однієї з армій Румунського фронту бувалий генерал Олександр Рогоза. Начальником Генерального штабу залишив! полковник О. Сливинський, який перебував на цій посаді й за Центральної Ради. Гетьманський уряд в основному складався з кваліфікованих спеціалістів. До нього потрапило й кілька фахівців з розформованого кабінету міністрів Центральної Ради. Незважаючи на військовий стан України, її господарську катастрофу новий уряд одразу ж включився в активну державотворчу діяльність.


Внутрішня політика


В Українській державі поряд з авторитарними формами правління співіснувало немало республіканських елементів управління. Як уже зазначалось, в руках Скоропадського зосереджувалась вся верховна влада, однак у перспективі повноваження гетьмана мав обмежити законодавчий орган — сейм України. Найвищою державною інстанцією став Державний сенат. Для швидкого впорядкування місцевої адміністрації уряд відродив багаторічну російську схему територіально-адміністративного устрою, лише посади губернаторів і справників було замінено відповідно на посади губернських і повітових старост. Київ, Одесу, Миколаїв як стратегічні центри виділено в окремі адміністративні одиниці "градоначальства" на чолі зі статичним і міським отаманами. Міську і повітову міліцію перетворено в державну варту. Перевибори до органів місцевого самоврядування були здійснені на підставі майнового цензу. До того ж сі а рости мали право розпускати місцеві виборні органи.

Спроби Скоропадського відновити поміщицькі маєтності, а також жорстокі німецькі реквізиції спричинили масові селянські повстання, особливо на Київщині. Зокрема "грізну силу" становив 15-тиснчннй Іагін Шинкаря, на базі якого червоноармійські командири невдовзі сформували Таращанську дивізію (до неї входили полки Богуна, Залізняка, Ґонти і Трясила). На Катеринославщині анти гетьманське повстання підняв 29-річний анархіст Нестор Махно, збройні сили якого об'єднували понад 10 тис. бійців. Успішно вели повстансько-партизанську боротьбу проти Інтервентів загони 22-річного прапорщика царської армії Юрія Тютюнника. Активно діяли й більшовики. Під їх впливом посилилась страйкова боротьба робітників, відбулася низка селянських виступів. Про все цe не міг не знати Скоропадський, політичний авторитет якого дещо підупав. Тому під натиском української громадськості Гетьмана і розпочав кардинальні господарські реформи і суспільно значущі заходи.

За доби Гетьманату вдосконалено грошову систему (запроваджено гривню), засновано низку українських банків, відремонтовано значну частину залізничного полотна і мостів, реорганізовано і зміцнене державний флот. Посилено дисципліну на виробництві (при цьому скасовано 8-годинний робочий день).

Чималих успіхів досягнуто в галузі культури та освіти: було відкрито понад 150 українських гімназій; створено державні у країна і університети у Києві і Кам'янці-Подільському; засновано у Києві Державний український архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Український театр драми І опери. Українську національну бібліотеку. 14 листопада 1918 р. відбулося урочисте відкриття Української Академії* Наук. На президента гетьман запросив свою недавню "жертву" — Михайла Грушевського, однак той відмовився. Цю посаду обійняв відомий природознавець 55-річний професор хімії Володимир Вернадський. На Церковному соборі у Києві 20 червня — 11 липня 1918 р. утворено Українську автокефальну православну церкву на чолі з митрополитом Василем Липківським.

Розпочато формування регулярної армії. З полонених в Австрії українців у червні у Володимирі закінчилось формування дивізії сірожупанників (чотири піхотні полки, гарматний полк і технічна сотня). Дивізія дислокувалась головно в районі Стародуба — Конотопа, тобто неподалік російського кордону. У серпні у Білій Церкві відновлено окремий загін січових стрільців (46 старшин, 816 пілстаршин і стрільців) під командуванням полковника Євгена Коновальця і начальника булави (штабу) підполковника Андрія Мельника. У лнпні-жовтні 1918 р. було набрано 5 тис. юнаків до Сердюцької дивізії (чотири піхотні полки, кінний лубенський полк, гарматний і автопанцерний дивізіон, технічна сотня). Чимала увага приділялась подальшій організації козацтва, з якого гетьман пропонував створити привілейований напіввійськовий стан. Однак цю акцію вороже зустріло незаможне селянство.


Случайные файлы

Файл
30598-1.rtf
~1.DOC
22791.rtf
112623.rtf
158008.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.