Торговельна політика більшовиків в першій половині 20-х років ХХ ст. (59819)

Посмотреть архив целиком














Торговельна політика більшовиків в першій половині 20-х років ХХ ст.


Історичний досвід вчить, що стрижнем системи економічних зв’язків між виробництвом і сферою споживання є торгівля. Основне її завдання полягає у доведенні вироблених товарів до споживача. Аналізуючи попит на певні групи товарів на ринку, торгівля впливає на виробництво. В залежності від попиту на товари і його прогнозування виробництво одних товарів скорчується, а інших – збільшується. Таким чином торгівля забезпечує пріоритет споживача у відносинах «виробництво - споживання».

Торгівля сприяє ефективності економічних зв’язків між підприємствами. На макрорівні вона здійснює зв’язки між сільськогосподарським та промисловим виробництвом у процесі обміну між ними сировиною, напівфабрикатами, засобами виробництва тощо. На мікрорівні торгівля сприяє обміну товарами між групами підприємств добувної та обробної промисловості, між виробниками продукції рослинництва та тваринництва у сільському господарстві.

Торгівля поглиблює та підвищує рівень спеціалізації виробництва окремих регіонів, яка склалась історично. Завдяки торговельним зв’язкам між окремими регіонами України більш повно використовуються можливості виробництва (природні, матеріальні, соціальні) певного регіону.

Торговий обіг неможливий без участі грошей. Саме вони виступають мірилом вартості товару. Від інтенсивності торгівлі залежить інтенсивність грошового обміну не тільки в регіоні, а й у цілому в країні. Разом із тим торгівля є одним з важливих джерел прибутку. Від її функціонування залежить формування бюджетів як місцевих, так і державного. Якість торгівлі впливає на настрої різних верств, багато в чому визначає соціальний клімат у суспільстві. Отже, торгівля має соціальне значення.

Такими є основоположні підходи до визначення ролі торгівлі в системі економічних і соціальних відносин. Нехтування торгівлею, прагнення підмінити її прямим товарообміном між промисловістю і сільським господарством призводить до негативних економічних і політичних наслідків.

Деформація торгівлі і ринкових відносин в Україні розпочалася ще в роки Першої світової війни, яка викликала необхідність перепрофілювання багатьох фабрик і заводів, призвела до згортання виробництва, особливо товарів широкого вжитку, зруйнувала внутрішній ринок, як систему економічних зв’язків між регіонами, негативно позначилась на купівельній спроможності основної маси населення.1

Після революції, під час громадянської війни і відразу по її завершенню, партія більшовиків, будучи панівною партією, стала втілювати в практичній діяльності все те, що передбачала марксистська теорія соціалізму, зокрема прямий товарообмін між селом і містом, між промисловістю і сільським господарством. Невдача товарообмінних операцій і початок формування внутрішнього ринку в комплексі з іншими політичними і економічними факторами примусили звернути пильну увагу на торгівлю, яка Леніним і комуністичною партією раніше розглядалася як атрибут капіталістичного господарства.

В 1921р. основним важелем побудови соціалістичного суспільства була проголошена нова економічна політика, яка давала повний простір господарській ініціативі, допускала приватнокапіталістичні елементи в економіці країни. Розвиток різноманітних форм і видів кооперації повинний був, на думку Леніна, привести до утвердження ладу «цивілізованих кооператорів».

Кооперативна торгівля, маючи з боку держави режим найбільшого сприяння, перш за все в кредитній (товарами і грішми) і податковій політиці, повинна була в процесі економічного змагання з приватною торгівлею витіснити її і стати основним видом торгівлі. Державній торгівлі при цьому відводилась роль підмоги кооперативній торгівлі. Торгівля таким чином ставала найважливішим елементом нової економічної політики, яка проводилась в 1921-1928 рр.

Неп, будучи надзвичайно важливим і цікавим періодом в історії радянської держави, привертав велику увагу дослідників на різних етапах розвитку історичної науки. В підсумку склалась розлога історіографія як по непу в цілому, так і по торговельній політиці більшовицького керівництва зокрема.2 Значну цінність для дослідження питань розвитку державної, кооперативної і приватної торгівлі в зазначений період мають праці С.В. Кульчицького, А.А. Діланяна, О.А. Пиріг, В.В. Лантуха, В.І. Марочка, Т.І. Дерев’янкіна, 3 в них досить ґрунтовно показано, що організація торгівлі була однією з центральних проблем непу, розглянуті організація товарообороту в Україні, становлення державної і кооперативної торгівлі, а також процес розробки більшовиками методів обмеження і витіснення приватної торгівлі.

Роблячи висновок про ступінь вивченості досліджуваної проблеми в історичній літературі, потрібно відзначити насамперед те, що історія становлення державної, кооперативної і особливо приватної торгівлі на Україні і в окремих її регіонах до сьогоднішнього дня все ще не піддавалися глибокому спеціальному дослідженню.

Нині, коли дебатуються питання про шляхи, методи, темпи переходу від централізованого планування до ринкових відносин, дослідження процесів, пов’язаних з формуванням різних форм торгівлі, набуває не лише наукового, але й практичного значення. Звичайно, ототожнювати проблеми 20-х рр.. і початку ХХІ століття не можна, але аналізувати, бачити і використовувати з поправкою на час позитивний досвід, не повторювати помилок минулого у реформуванні сучасної економіки – необхідно.

Початок створення радянської торгівлі припадає на 1921 р. Вона зароджувалася у двох усуспільнених формах (державній і кооперативній). Поряд з ними функціонувала і приватновласницька. Дві останні вже мали свою історію. Державна ж торгівля лише створювалася. Пріоритетна роль на даному етапі відводилася більшовиками кооперативній торгівлі. Як бачимо, і в умовах обмеженого відновлення ринкових відносин правляча партія не відмовилась від старої ідеї часів «воєнного комунізму» про організацію розподілу харчових продуктів і товарів першої необхідності через споживчу кооперацію. Точніше, вона намагалася використати цю систему кооперації для торгівлі. Навесні 1922 р. з метою упорядкування торгівлі було визначено розряди торговельних підприємств. У залежності від характеру торгівлі (торгівля з рук, в рундуках і кіосках, магазинах, роздрібна чи оптова торгівля, кількість найманих працівників) вони були поділені спочатку на три, а потім на п’ять категорій.4 Торговці, втім як і дрібні виробники, повинні були викупляти патенти і сплачувати прогресивний податок. До середини 20-х років було зроблено значний крок до стаціонарної торгівлі – створена широка мережа магазинів і магазинчиків, які займалися роздрібною торгівлею, де головною фігурою був приватник. Для забезпечення керівництва галуззю був створений Наркомвнуторг.

Вжиті більшовиками заходи сприяли витісненню приватної торгівлі усуспільненою торгівлею. Так, якщо питома вага приватної торгівлі в місті і на селі у 1923/24 р. становила 65,3% в роздрібному товарообороті УССР, то в 1924/25 р. вона зменшилась до 45,9%, натомість частка державної торгівлі збільшилась з 14,3% до 18,1%, а кооперативної –з 20,4% до 36%.5

Особливістю періоду було те, що бурхливого зростання набула кооперативна торгівля як на селі, так і в місті. Товарообіг у місті по державній торгівлі збільшився в 1,6, по кооперативній – в 3,4 рази. Кооперативна торгівля повсюдно витісняла приватну, причому у місті цей процес проходив значно інтенсивніше, ніж на селі. Аналогічні тенденції спостерігалися також у розвитку матеріально - технічної бази торгівлі.6 Водночас вдосконалювалася і організація кооперативної торгівлі. У серпні 1921 р. відбувся І з’їзд кооператорів (збори уповноважених) УСРР, на якому були обрані постійні керівні органи споживчої кооперації республіки. Наприкінці того ж року з системи Вукоопспілки виділилася промислова кооперація, а на початку 1922 р. – сільськогосподарська, які утворили самостійні республіканські центри. Вукоопспілка стала республіканським центром тільки споживчої кооперації.

Торговельна діяльність споживчої кооперації в 1921 р. – на початку 1922 р. полягала в розподілі товарів, що надходили за нарядами губернських продовольчих комітетів і Наркомпроду. Наприкінці 1922 р. після скасування карткової системи кооперативні установи переходять до організації відкритої торгівлі.

Заготівлі сільськогосподарських продуктів кооперативні організації здійснювали шляхом товарообмінних операцій. Ці операції вели всі кооперативи і передусім – робітничі, які мали більші і придатніші для обміну товарні фонди. В 1921 р. (до 1 листопада) робітничі кооперативи УСРР реалізували 1,2 млн. пуд. зерна, причому понад 3/4 цієї кількості –шляхом товарообміну. Заготівельні операції за договорами з Наркомпродом і Центроспілкою здійснювали також губспілки, райспілки і Вукоопспілка. У 1921 р. губспілки республіки заготовили 2,5 млн. пуд. хлібопродуктів, 185 тис. пуд. м’яса, 60 тис. пуд. риби та інших продуктів.7

28 грудня 1923 р. ЦВК і РНК СРСР видали декрет «Про реорганізацію споживчої кооперації на засадах добровільного членства». Декрет скасовував обов’язкову приписку населення до споживчих товариств і запроваджував добровільний вступ до кооперативів, так само як і вихід з них. Це створювало сприятливі умови для дальшого розвитку споживчої кооперації. В УСРР протягом одного тільки 1923/24 р. кількість споживчих товариств зросла до 1650 кооперативів, а кількість кооперованого населення – на 576 тис.чол.8


Случайные файлы

Файл
181414.rtf
96767.rtf
143678.doc
80971.rtf
123583.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.