Східно-словянскі племенні союзи (59769)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ КУЛЬТУРИ








Східно - слов’янські племінні союзи VIIX ст.





Реферат з дисципліни:

Історія України”





Виконала:

студентка I курсу

факультету ДІД

Момот О.Ю.





Харків 2007

Зміст

Вступ

  1. Прабатьківщина слов’ян ................................................................... 3

  2. Розселення слов’ян ................................................................... 3

  3. Життя східних слов’ян ................................................................... 4

  4. Слов’янські племена .................................................................. 5

    1. Поляни .................................................................... 6

    2. Сіверяни .................................................................. 7

    3. Деревляни ................................................................... 9

    4. Уличі і Тиверці ................................................................... 10

    5. Дуліби .................................................................. 11

    6. Хорвати .................................................................... 12

Висновок

Список літератури


Вступ


Слов'яни — одна з найчисленніших груп давньоєвропейського населення.

З розселенням арійських племен по цілій Європі й великій частині Азії, почали вибиватися поміж іншими племенами й слов’яни, що первісно займали землі поміж рікою Одрою на заході, Дніпром на сході, Карпатами й Судетами на півдні й прибережною, над балтійською смугою на півночі. До самого балтійського побережжя вони не доходили, так само, як дуже довго держалися здалека від чорноморського побережжя.

Слов’яни були вдачі войовничої, сміливі й жорстокі, а при тому надзвичайно свободолюбні. Вірили в сили природи, але релігія була краще розвинута в західних, аніж східних слов’ян.

Займаючись скотарством і бджільництвом, особливо поширили слов’яни хліборобство й огородництво. Доказ на це — спільні всім слов’янам назви жита, пшениці, ячменю, вівса, проса, льону, конопель, сіна, овочів, ягід, а далі рала, серпа, коси, мотики, лопати, ратая, орання, сіяння, жатви, і т. п. З ремесел знали ткацтво й кушнірство та домашнє майстерство, при якому послугувалися сокирою, долотом і кліщами. Жили селами й оборонялися перед ворогом у городах, що їх обводили окопами. Їх зброєю були лук, стріли, меч. Рахувати вміли до тисячі. Вміли будувати хати з вікнами й дверми, варити мед і виробляти з молока сир та масло. З окрас носили персні та гривні.

В арабських джерелах згадується про союзи слов'янських племен — об'єднання східних племен ще до створення Київської Русі. Слов'яни жили родами, племенами. Найдавніший вітчизняний літопис, згадуючи про розселення слов'ян у Східній Європі називає різні племена: словени, кривичі, поляни, в'ятичі, радимичі, древляни, сіверяни та ін.


1.Прабатьківщина слов’ян


Слов'яни — одна з найчисленніших груп давньоєвропейського населення. Точно час виокремлення її з індоєвропейської спільноти ще не встановлено. Як відомо, існує кілька концепцій про прабатьківщину слов'ян. Так, згідно з дунайською концепцією, яка походить з найдавнішого літопису — "Повісті временних літ" літописця Нестора, слов'яни довгий час жили на берегах Дунаю, звідки й почали розселятися. За другою концепцією — вісло-одерською — прабатьківщиною слов'ян була територія сучасної Польщі. Згідно з третьою концепцією, яку підтримує переважна більшість дослідників, давні слов'яни розселялися між Дніпром і Віслою. Ґрунтуючись на археологічних даних, багато вчених роблять висновок, що слов'яни (протослов'яни), принаймні від часу виокремлення їх у II тисячолітті до н. є. з індоєвропейської спільноти і до раннього середньовіччя (коли їх існування було зафіксовано писемними джерелами й підтверджено археологією), змінювали місця свого проживання. Тому кожна з наведених концепцій, найімовірніше, фіксує той чи інший етап розселення слов'ян на початку їхньої історії.


  1. Розселення слов’ян


Писемні джерела І тисячоліття до н. є. фіксують розселення слов'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам'яток у цьому регіоні), і лінгвістичні дані. Згідно з археологічними дослідженнями, починаючи із середини І тисячоліття до н. є. слов'яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов'ян. У першій половині І тисячоліття до н. є. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у IV-V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов'янським населенням.

Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов'ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.

Анти (східні слов'яни), очевидно, були предками українців. Вони жили між Віслою, Карпатами і Дніпром, згодом дійшли до Дону і Чорного моря. Анти ходили походами на Візантію до Константинополя. Вони не підпорядковувалися волі однієї людини, а всі справи вирішували на віче.

У той же період на зміну гунам приходять нові кочові орди: болгари, за ними авари. Тюркська орда болгар з'явилася в Європі наприкінці V ст. Частина їх заснувала своє царство на Волзі, а решта вже в VI ст. пройшла на нижній Дунай і оселилася там у колишній римській провінції Мезії. Авари, або обри, як їх називав найдавніший вітчизняний літопис, у середині VI ст. пройшли від Каспійського моря і оселилися на півдні України поблизу Азовського моря. У другій половині VI ст. вони заснували державу на середньодунайській рівнині, звідки нападали на візантійську область, на антів та інших сусідів.

Назва "анти" проіснувала недовго, до початку VII ст. Після 602 р. вона щезла з історичних хронік. Згідно з однією з історико-лінгвістичних версій у процесі розселення на Балканах анти змішалися зі склавинами і далі були вже відомі під спільною назвою "слов'яни".


  1. Життя східних слов’ян


Починаючи з перших століть нашої ери і до виникнення Київської Русі матеріальна культура східних слов'ян пройшла кілька етапів розвитку. Слов'янські племена найчастіше селилися групами на берегах річок та озер. Люди жили в землянках і напівземлянках з плетеними або дерев'яними стінами. Керамічний посуд був переважно ліпним з візерунками. Обряд поховання — спалення трупів. Археологи при розкопках знаходять багато різноманітних знарядь праці і прикрас.

Основними заняттями східних слов'ян були землеробство і скотарство. Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес та інші культури. У слов'ян існували різні види ремесел: ливарне, обробка заліза, різьблення на кістці, виготовлення посуду та ін. Соціальні структури розвивалися в напрямку від первісної общини в перших століттях до н. є. до сусідської общини. Кількісне збільшення міст як економічних і політичних центрів, якісний прогрес різних ремесел і торгівлі, воєнні походи, в яких брали участь воїни всіх слов'янських земель, — усе це сприяло утворенню східно-слов'янської держави — Київської Русі.


  1. Слов’янські племена


Перед нами малюється вже така етнографічна карта східної Європи, яка усталилася по тих, ближче нам незнаних сторіччях переселенчих хвилювань, припливів та відпливів населення, залежно від того, якими культурно-організаційними силами вони розпоряджали.

Над Ільменським озером на півночі жили словіни, на південь від них, поміж Чудським озером, верхньою Волгою й Дніпром — кривичі, над західною Двиною— полочани, в басейні горішньої Оки — вятичі, на південний захід від них, поміж Дніпром і Сожею — радимичі, на північний захід від них, над Прип’яттю і Березиною — дреговичі.

Всі ті племена стали згодом підніжжям для повстання двох східнослов’янських народів — москалів та білорусів.

На південь від них жили східнослов’янські племена, що з них повстав український народ. Були це: деревляни, що жили поміж Горинню, Припяттю, Дніпром і Тетеревом, поляни, на правому березі Дніпра, поміж Ірпенню й Россю, з головним городом Києвом, сіверяни на лівому березі Дніпра, по р. Десні, Сеймі й Сулі, в нинішній Чернігівщині й Полтавщині. Дуліби, бужани або волиняни, жили за Случею, в нинішній Волині, Холмщині й Підляшші, а може й у нинішній Галичині, тиверці — поміж Богом і Дністром, та уличі — над морем, поміж Дніпром і Богом. У нинішній Галичині жили хорвати.


4.1. Поляни


Центральне становище поміж українськими племенами займали поляни. Їх назву виводять від «поля», хоча це зовсім не відповідає природі краю, що його в IX сторіччі заселювали поляни. Поправді, «польова» смуга Полянської землі тяглася тільки поміж р. Россю і Случчю; далі на північ простяглася вже лісова смуга й поволі переходила в непролазні пущі Полісся. Сам полянський Київ лежав «у лісі на горах, над рікою Дніпровською» і «був довкола городу ліс і бір великий». Так і видно, що поляни первісне мешкали в польовій (степовій) смузі Росі й щойно пізніше, може під натиском кочових орд, посунулися на північ, приносячи сюди свою первісну назву.


Случайные файлы

Файл
86150.rtf
59213.rtf
157301.rtf
63272.rtf
27536-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.