Становище на Вінниччині в роки фашистської окупації (1941-1944) (59660)

Посмотреть архив целиком

Становище на Вінниччині в роки фашистської окупації (1941-1944)


22 червня 1941 р. нацистська Німеччина несподівано напала на СРСР. Із зіткненням між собою двох тоталітарних систем розпочалася війна титанічних масштабів і небаченої жорстокості. Уздовж фронту, що простягнувся більш як на 3 тис. км від Білого моря на півночі до Чорного моря на півдні, тримільйонні війська Німеччини та її союзників атакували радянські сили, які налічували понад 2 млн чоловік. Глибока віра Сталіна в те, що Гітлер не порушить нацистсько-радянського пакту, призвела до того, що радянський уряд, знехтувавши численними застерігаючими сигналами про напад, був захоплений ним цілком зненацька. До того ж сталінські генерали припустилися стратегічної помилки, розташувавши завелику кількість військ надто близько від кордону. Це дало змогу швидкохідним танковим колонам німців великими обхідними маневрами оточити й знищити їх. В міру того як Червона армія зазнавала однієї страхітливої поразки за іншою, як радянське керівництво, включаючи самого Сталіна, охопила паніка, в уряді запанував хаос — падіння Радянського Союзу здавалося неминучим.

Найбільша частина німецьких сил — група армій «Південь» під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштедта — мала захопити Україну. Подї на фронті розвивалися надзвичайно швидко. Уже 18 липня була повністю окупована територія Кам’янець-Подільської області. А 19 липня внаслідок нетривалих боїв було захоплено місто Вінницю1. У Вінниці, як і в інших тимчасово окупованих українських містах і селах, був встановлений жорстокий режим кривавого терору, грабежів та знущань над жителями. Мешканці області, як і скрізь на окупованій території України, розглядалися німцями як безправні раби, тубільці, «недолюди», яких потрібно знищити. Такий висновок можна зробити, проаналізувавши таємну промову райхсфюрера СС Г. Гімлера, прочитану перед підлеглими в січні 1941 року. Зокрема в ній йшлося що, «головною метою війни проти Радянського Союзу є знищення 30 млн. слов’ян»2 . В іншому циркулярі, підписаному ним же, йшлося, що «у разі успіху німецької політики на Сході» вони разом з усіма «українцями, гораками, лемками» мали щезнути з лиця землі3. Проти них і було запроваджено кривавий терор.

У подільських містах і селах слідом за діючими військами, що просувалися на Схід, з’являлися представники німецьких окружних адміністрацій, призначались старшини, створювалися комендатури, які повинні були забезпечити здійснення “нового порядку” на підвідомчій їм території.

Крім цих органів "нового порядку" діяли гестапо, жандармерія, поліція, різні спеціальні групи, які спиралися на військові частини. Надзвичайно розгалуженим був цей апарат у Вінниці, яка в планах гітлерівців посідала особливе місце. У зв'язку із спорудженням поблизу міста (біля с. Коло-Михайлівка) польової ставки Гітлера «Вервольф», штабного комплексу Люфтваффе (ставки Г.Герінга «Штайнбрух»), ряду вищих військових установ4. Так, у ставці «Вервольф» по приїзду фюрера розміщувались: штаб Головного командування збройних сил, служба безпеки, партійна канцелярія. У Вінниці в комплексі теперішньої психоневрологічної лікарні ім. О. І. Ющенка дислокувалося Головне командування сухопутних військ. У ряді населених пунктів, зокрема в с. Гущенцях Калинівського району, функціонували створені нацистами спеціальні шпигунські розвідувально-диверсійні школи. У самій Калинівці у зв’язку з обслуговуванням ставки «Вервольф» та штаб-квартири Герінга особливого статусу набув місцевий аеродром. Навколо згадуваних об’єктів було запроваджено винятково жорстокий охоронний режим. Вінниця та прилеглі до неї райони були буквально нашпиговані підрозділами таємної поліції, каральними загонами СС, які кожен найменший супротив придушували з особливою жорстокістю. Вінниця мала стати опорним пунктом німецької нації, їх центром в Україні. Тому встановлені тут окупаційною владою порядки, без перебільшення, можна назвати еталонним фашизмом.5

Уже 29 липня на 10 день окупації в місті Вінниці було розтріляно 25 заручників у кар’єрі цегельного заводу...6 Заручництво стало одним із основних методів масового знищення людей. Сутність його полягала в тому, що фашисти заздалегідь оголошували певну кількість людей заручниками, яких негайно ж розстрілювали при появі навіть найменшого опору «новому порядку» на території даного населеного пункту чи його околицях, хоч визначені для розправи люди не мали ніякої причетності до «інциденту». Зрозуміло, що серед заручників найбільше було розстріляно українців, оскільки вони складали основну масу населення, що жило на Вінниччині в передвоєнний період, та й під час окупації. Так, 42-х заручників української національності було розстріляно в с. Трибухах Літинського району.7

У середніх числах серпня 1941 р. було розтріляно... 350 чоловік у... П’ятничанському кар’єрі. 19 вересня були по звірячому знищені в П’ятничанському лісі 15000 чол. із населення Вінниці8.

«... У Тиврівському районі Вінницької області виявлено 7100 розстріляних і умертвлених німцями мирних громадян і військовополонених... Знищення військовополонених і мирних громадян... проводилося шляхом масових розстрілів з автоматів, тупою зброєю (лопатами, прикладами та ін.)...»9 Гітлер бажав зробити катами цивільного населення не тільки спеціалізовані загони (айнзац- і зондеркоманди), а й увесь особовий склад вермахту. Верховне головнокомандування вермахту (ОКВ) видало таємну директиву «Про особливу підсудність у районі «Барбаросса» і про особливі заходи військ». Директива категорично забороняла притягати до відповідальності солдатів і офіцерів вермахту за будь-які злочини проти цивільного населення. Не задовольнившись цим, командуючий 6-ю німецькою армією генерал-фельдмаршал В. Рейхенау 10 жовтня 1941 року видав спеціальний наказ «Про поведінку військ на Сході». Він наказував своїм підлеглим застосовувати жорстокі заходи щодо чоловічого населення окупованих районів, щоб попередити випадки нападу на німецьких солдатів. Гітлер розпорядився розіслати копії наказу в інші армії на Усій території СРСР як зразок для наслідування.10 Наслідком цього стало те, що німецькі солдати перетворились на справжніх катів українського народу.

16 квітня 1942 року за розпорядженням штадткомісара Марінфельда на Вінницькому стадіоні було зібрано 10000 населення і загнано в П’ятничанський ліс, де старі люди, жінки, діти були розстріляні, а працездатне населення у кількості 1000 чол. заточено в тюрму, звідки відправили на роботу 500 чол. у Вінницький концтабір, 500 чол. вивезено у Житомирський концтабір. Заточені в концтабір і тюрму знищувались, а саме: 25 серпня 1942 року було розстріляно 500 чол. (керував розстрілом начальник табору Отто Грос), а інші були розстріляні у вересні 1942 року.11

Збільшення кількості репресованих німцями вінничан, як і українців загалом, саме в 1942 році, пояснюється тим, що в квітні 1942 року райхсфюрером СС Гімлером було підписано остаточний варіант плану «Ост»12, за яким в максимально короткий час передбачалось обезлюднити якомога більші території України. А на землі, звільнені від місцевого «тубільного» населення, передбачалося поселити німецьких колоністів, які мали стати оплотом подальшого просування «вищої» німецької раси на Схід. Так були визначені 8 окремих пунктів «германізації» – регіонів тотального заселення німцями. Зокрема, у південній частині Житомирщини почали створювати поселення «Хагевальд». Інший аналогічний район – Форстенштадт – нацисти розмістили північніше «Вервольфу» – неподалік Калинівки. Для реалізації своїх планів у липні 1943 року вони насильно депортували населення сіл Майдан-Бобрика та Бруслинова.13

Крім українців, головного об’єкту німецького геноциду, на окупованих землях постраждали й інші народності. До жахливих злочинів нацистів належить і винищення євреїв та циган. За расовою теорією вони були ворогами рейху, з чого випливало одне – ліквідація. У вересні 1941 року було відібрано все непрацездатне єврейське населення Немирова – 3460 чоловік, розбито на дві групи і розстріляно в 0,5 км від м. Немирова, у ямі колишнього цегельного заводу (у двох могилах).

7 листопада 1941 року прибув у Немирів спеціальний загін фашистів, оточив м. Немирів, зібрав усе єврейське населення, із якого були відібрані найкваліфікованіші спеціалісти, а решта – в кількості 2680 чол. протягом доби була відправлена у вищезгадане місце і розстріляна...”14

Подібні розправи відбувалися й в інших населених пунктах краю.

У грудні 1941 року газета «Вінницькі вісті» опублікувала наказ коменданта німецької поліції про відправлення в гето українських громадян єврейської національності. Ці заходи мали єдину мету: ізоляцію та подальше знищення євреїв. Так, на території Вінниччини окупанти утворили 126 гетто – своєрідних концтаборів для тимчасового примусового їх утримання. Найбільша кількість гетто існувала в Копайгородському (14), Бершадському (11), Шаргородському (10), Могилів-Подільському (8), Тростянецькому (7), Барському (6), Крижопільському (6), Ободівському (6) районах, їх в'язнями були десятки тисяч людей – як місцеві євреї, так і насильно пригнані з Бессарабії та Буковини. Відомі випадки, коли в гетто утримувалися й українці – в основному ті, котрі мали змішаний шлюб.15

Найменше часу на Вінниччині проіснували гетто, розташовані в німецькій зоні окупації, – через прискорену, цілковиту ліквідацію їх в'язнів. Більше шансів на життя мали євреї «Трансністрії», де окупаційний режим у певній мірі відзначався не такою жорстокістю, хоча смерть безпощадно косила їх і тут. Так, у Бершадському гетто знищено 13871 особу єврейської національності, у с. Печера Шпиківського району – 9989 (із них 166 дітей), у гетто Могилева-Подільського – 4394, Копайгорода – 2808, с. Вільшанки Крижопільського району - 1300 чол.16


Случайные файлы

Файл
3247.rtf
64584.rtf
sea1.doc
136482.rtf
129323.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.