Сталінський терор в Україні (59657)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Чернігівський державний технологічний університет

Кафедра гуманітарних наук








РЕФЕРАТ


з дисципліни : Історія України


на тему:


Сталінський терор в Україні




Виконав: студент гр. ЗФК

Перевірив: старший викладач Кобища В.І.







Чернігів 2009


Зміст


Вступ

Перші повоєнні роки

Відбудова промисловості та особливості відбудови сільського господарства

Політичні репресії

"Радянізація" Західної України

Рух Опору в західноукраїнських землях

Ліквідація Української греко-католицької церкви

Опір режимові: репресії і депортації

Висновок

Література



Вступ


Тоталітарний режим обвинувачував у всіх негараздах "ворогів народу", "агентів імперіалізму", жорстоко розправляючись з ними за надуманими обвинуваченнями. В 1929-1930 рр. сфабриковано справу СВУ (Спілки визволення України). Процес СВУ став сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). В 1931 році заарештовано М. Грушевського, а установи, якими він керував, розігнано. Пізніше вченого було вбито за завданням ДПУ.

У січні 1933 р. другим секретарем ЦК КП(б)У було призначено Павла Постишева. ДПУ республіки очолював Всеволод Балицький. Вони організували масовий терор. 7 липня, після засідання Попітбюро, скінчив життя самогубством старий більшовик Микола Скрипник. В листопаді 1933 р. Постишев похвалявся, що під його керівництвом лише з Наркомату освіти "вичистили" близько 300 вчених і письменників. Великого розгрому зазнала і наука.

Ще більше посилились репресії після вбивства в Ленінграді 1 грудня 1934 р. визначного діяча ВКП(б) першого секретаря обкому Сергія Кірова. Були запроваджені надзвичайні комісії Військової колегії Верховного Суду СРСР ("трійки").

В 1937-1938 рр. терор став всеохоплюючим і масовим. Саме в цей період нищівного удару зазнали військові кадри: були репресовані близько 40 тис. офіцерів Червоної Армії. Серед розстріляних — командуючі військами Київського та Харківського військових округів Йона Якір та Іван Дубовий, відомі воєначальники Б. Думенко, І. Гаркавий, Є. Ковтюх, І. Федько, В. Примаков, Д. Шмідт та ін.

Було ліквідовано майже всю верхівку ЦК КП(б)У і уряд УРСР, зокрема, страчений один з організаторів Компартії України Е. Квірінг, заарештований X. Раковський (розстріляний в 1941 р.), розстріляний голова Держплану України Юрій Коцюбинський (син відомого письменника). Не врятувалися й вірні прислужники Сталіна, організатори репресій попередніх років (С. Косіор, П. Постишев, В. Чубар, В. Балицький та ін.).

Сталінсько-Беріївська машина репресій обрушилась також на Україну і відразу після вигнання німецьких окупантів. З Криму в травні 1944 р. було виселено всіх кримських татар (всього понад 238 тис.), а також греків, вірменів і болгар. За офіційними даними, із західних областей УРСР на північ і схід СРСР було вивезено близько 200 тис. членів сімей оунівців. Багато із "спецпереселенців" померло під час перевезення від різних хвороб. Було репресовано багато колишніх військовополонених.

Отже, за період правління Сталіна на Україні проводилась ціла низка репресивних заходів.



Перші повоєнні роки


У процесі звільнення України від нацистських окупантів відновлювалися органи радянської влади, в тому числі каральні структури. Знову на повну потужність запрацювала тоталітарна репресивна машина, зокрема, в пошуках чергових "ворогів народу" серед тих, що опинилися на окупованій території. У західному регіоні відновлення радянської влади поєднувалося з так званими соціалістичними перетвореннями. Для реалізації цих завдань зі східних областей України та інших республік СРСР до середини 1946 р. в західні області було надіслано 86 тис. партійних, радянських, комсомольських активістів та працівників промисловості, сільського господарства, освіти тощо. В 1946 р. з 15,1 тис. номенклатурних посад в обкомах партії вихідці з місцевого населення посідали лише 1,8 тис., що становило 12,1%. Незначною була частка уродженців цих місць серед працівників радянських, комсомольських, профспілкових органів, керівників підприємств та установ.

Не бажаючи враховувати особливості регіону, приїжджі партійно - господарські активісти сліпо виконували вказівки партійних органів та безоглядно застосовували примус, репресії та терор, штучно розмежовували українців на "східняків" та "західняків". Вихідці з західних областей, а також ті, що перебували на окупованій території впродовж багатьох років, кваліфікувалися як політично неблагонадійні.


Відбудова промисловості та особливості відбудови сільського

господарства


У роки другої світової війни економіка України зазнала величезних втрат: було зруйновано 16,1 тис. промислових підриємств, у тому числі 599 заводів важкого і середнього машинобудування, 28 металургійної і 25 – коксохімічної промисловості, 882 шахти Донецького вугільного басейну та сотні підприємств іншої галузі.

Важливим джерелом відбудови став героїчний ентузіазм народу. 90% працюючих були охоплені різними формами соціалістичного змагання.

У результаті в 1950 р. важка промисловість перевершила, а легка — ледве досягла 80% довоєнного рівня. Україна знову зайняла традиційне місце паливно-металургійної бази Радянського Союзу.

У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР ухвалила "Закон про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства Української РСР на 1946-1950 рр".

З метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеної під час війни) у грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу, її проводили конфіскаційними методами, що офіційно обгрунтовувалося необхідністю обмеження "спекулятивних грошових нагромаджень". Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювалися на нові у співвідношенні 1:10. Вклади до 3 тис. крб. переоцінювалися карбованець за карбованець, від 3 тис. до 10 тис. — з розрахунку 3:2, а понад 10 тис. крб. — зменшувалися вполовину.

Усе ж промисловість України зростала досить швидкими темпами насамперед за рахунок легкої промисловості та безжального викачування коштів з сільського господарства, тобто з селянства.

У відбудову промисловості значним був внесок "табірної економіки": ще до війни вона стала потужною ділянкою народного господарства, заснованою на підневільній праці в'язнів. Кількість людей, які поповнювали ГУЛАГ і проходили "трудове перевихован-ня", неухильно зростала. У в'язницях, таборах, на засланні перебували мільйони невинних людей, серед них чимало українців, долю яких скалічила сталінщина. Крім того, в економіці СРСР масово використовувалась праця в!йськовополонених, яких на початку четвертої п'ятирічки було понад 1,8 млн.

В свою чергу відбудова сільського господарства проходила в надзвичайно складних умовах:

  • скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки, коней;

  • важким було становище селян: мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, селяни не мали паспортів, на них не розповсюджувалося пенсійне забезпечення, виплати по тимчасовій непрацездатності;

  • ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод узимку 1946-1947 рр., від якого в Україні померло більше 800 тис. чоловік. Але головною причиною голоду стала не посуха, а позиція держави і комуністичної партії: непомірно високі плани хлібозаготівель не були зменшені, зерно і продукти тваринництва великими обсягами вивозилися за кордон.

Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми,
вони складали не більше 7% загального обсягу асигнувань.

Стосовно сільського господарства здійснювалася політика "ножиць цін". Державні заготівельні ціни залишилися на рівні 1928 р. хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20 разів.

У результаті на кінець 1950 р. сільське господарство не досягло довоєнного рівня, про що свідчать такі дані: валове виробництво зерна становило 77%, врожайність зернових — 82% від рівня 1940 р.

Кліматичні умови 1946 р. в Україні були вкрай несприятливими. Навесні не зійшло 550 тис. га зернових культур, що становило п'яту частину посівних площ. Внаслідок посухи колгоспи зазнали чергових втрат, загинуло близько 350 тис. га посівів зернових. На вцілілих площах урожай зернових становив у середньому 3,8 ц/га, хоча в багатьох колгоспах навіть не досягав 1 ц/га. Такими ж низькими були врожаї картопі, овочів та інших культур, не менш скрутна ситуація склалася в тваринництві.

Але союзний уряд встановив для УкраТни завищений і нереальний план хлібозаготівель. Щоб виконати це завдання, колгоспників примушували працювати весь світловий день. Органи влади застосовували репресивні заходи: тисячі уповноважених наглядали за ходом хлібозаготівель, видачею зерна на трудодні тощо.

Внаслідок цього взимку 1946/47 рр. в Україні почався голод, який охопив більшість областей, крім західних, що спричинило масове поширення дистрофії, стрімке зростання смертності, а в окремих районах навіть канібалізм (було зареєстровано 54 випадки). За підрахунками фахівців, 1946-1947 рр. від голоду померло близько 800 тис. осіб, з них найбільше в Харківській, Запорізькій, Ворошиловоградській, Сталінській та Одеській областях.

А у західних областях проводилася примусова колективізація. Уже 1945 р. в регіоні налічувалося 177 колгоспів, більшість з яких була у Тернопільській, Чернівецькій та Ізмаїльській областях. Спочатку влада обмежувала міцні селянські господарства, а потім проводила "розкуркулення" з виселенням людей у віддалені регіони СРСР. Репресували і так званих середняків, які відмовлялися вступати в колгоспи. Лише за допомогою таких репресивних методів на середину 1951 р. було колективізовано 95% селянських господарств західного регіону України.


Случайные файлы

Файл
strat_men_alla.doc
88888.doc
4294.rtf
58318.rtf
30759.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.