Специфіка економічного та суспільного розвитку СРСР наприкінці 20-х — у 30-ті роки (59604)

Посмотреть архив целиком









Реферат на тему

Специфіка економічного та суспільного розвитку СРСР

наприкінці 20-х — у 30-ті роки



ПЛАН


  1. КОМУНІСТИЧНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ

  2. ФОРМУВАННЯ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ДИКТАТУРИ. ПЯТИРІЧКИ.

  3. НАСИЛЬНИЦЬКА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

  4. ТОТАЛІТАРНИЙ ТЕРОР

  5. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

  1. ФОРМУВАННЯ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ДИКТАТУРИ. П’ЯТИРІЧКИ.


Межею переходу до нового курсу в політиці більшовицького режиму став 1928 р. Попереднє десятиліття характеризувалося як соціалістичне будівництво в мирних умовах, коли основним було здійснити політику непу, у результаті чого було відбудоване народне господарство: за рівнем споживання харчових продуктів, електроенергії, видобутком нафти, вугілля, виробництва металорізальних станків радянська Росія перевершила рівень дореволюційної Росії.

Проте на практиці все було інакше. Генеральний секретар ЦК РКП(б) Иосиф Сталін згуртував навколо себе надійних однодумців, зосередив у своїх руках величезну владу. Стиль командного керівництва, вироблений у роки громадянської війни, заохочувався: майже всі партійні керівники носили гімнастерки, шкірянки, шинелі, френчі військового крою, галіфе. Серед майже 2 млн. комуністів лише 0,8% мали вищу і незакінчену вищу освіту. Значна частина селян і робітників, прихильників командно-адміністративної системи сприймали неп тимчасовим відступом, що загальмував наступ на буржуазію. І чим складніше було вчитися торгувати, конкурувати з приватним власником, тим більше значну частину людей охоплювала ностальгія за революційним минулим. Це розумів Сталін і цим користувався. У січні 1928 р. під час поїздки до Сибіру він закликав до надзвичайних заходів у справі хлібозаготівлі і боротьби проти куркулів. Того ж року газети повідомили про викриття в Шахтинському окрузі Донбасу "шкідниць­кої" організації, що нібито займалася економічною контрреволюцією.

Шахтинська справа разом з так званим опором хлібозаготівлі допомогли Сталіну проголосити, що з просуванням до соціалізму опір ворогів радянської влади зростатиме. А якщо так, то і репресії необхідні. Отже, було знайдено обгрунтування взаємозв'язку надзвичайних заходів в економічній і політичній сферах.

Сталін активізував боротьбу проти опозиції в партії. Троцький і його прихильники були виселені до Середньої Азії. Авторитет вождя настільки зріс, що у 1929 р. він прихильно дозволив всенародно відсвяткувати своє 50-річчя і вітати себе як вождя світового пролетаріату.

Перший п'ятирічний план розвитку народного господарства на 1928/29— 1932/33 рр. грунтувався ще на засадах непу. На XVI з'їзді партії було проголошено про "розгорнутий наступ соціалізму по всьому фронті", що передбачав значне прискорення індустріалізації та здійснення масової колективізації.

Заклик до максимального напруження сил заради побудови соціалізму для народу був привабливим тому, що капіталістичний світ охопила тяжка криза, це посилювало сподівання керівництва СРСР щодо близького краху капіталізму.

Хоча було проголошено завершення першої п'ятирічки за 4 роки і

З місяці, відкоректовані завдання плану з випуску більшості видів продукції виконати не вдалося.

Згідно з другим п'ятирічним планом (1933—1937) зберігалася тенденція пріоритетного розвитку важкої промисловості. Проте більшої уваги надавалося розвитку галузі групи "Б", тобто підприємствам, що випускали предмети споживання, хоча заплановані темпи не були досягнуті. За роки цієї п'ятирічки до ладу стали 4500 великих підприємств, випуск валової продукції зріс більш як у 2 рази. Проте висновки про дострокове виконання плану другої п'ятирічки не відповідають істині. Із 46 важливіших показників плану тільки 10 були виконані, за всіма показниками рівень виконання становив близько 80%.

Разом з тим зміни в економіці та посилення централізації управління, зміни в соціально-політичному і національно-державному розвитку країни потребували змін і в Основному Законі (Конституції). Вона була затверджена Надзвичайним З'їздом Рад 5 грудня 1936 р. Конституція проголошувала, що політичною основою країни є Ради депутатів трудящих, а найвищим законодавчим органом — Верховна Рада. Соціальною основою держави декларувався союз робітників і селян при диктатурі пролетаріату. Соціалістична система господарства і суспільна власність на засоби виробництва проголошувалися економічною основою СРСР. Конституція декларувала право громадян на працю, відпочинок, освіту, медичне і пенсійне забезпечення тощо.

Проте це були декларації: панував абсолютний пріоритет інтересів держави над нормами людської моралі, сімейного, товариського обов'язку, над елементарними правами людини. Диктатура пролетаріату фактично була диктатурою ВКП(б). Радянських людей закликали до "революційної пильності", пояснюючи, що її відсутність — один із-найтяжчих гріхів перед партією і державою.

Зовнішня політика СРСР у 20-х — 30-х рр. була суперечливою та непослідовною. У першій половині 30-х рр. СРСР зміцнив свої позиції на міжнародній арені — його визнали США (І934 р.), вступив до Ліги Націй (1935 р.), підписав ряд договорів про взаємодопомогу з Францією, Чехо-словаччиною.

1936 р. була надана допомога уряду Народного фронту Іспанії зброєю і військовими фахівцями для боротьби проти генерала Франко, якого підтримували Німеччина й Італія. Франція та Англія дотримувалися нейтралітету, а США заборонили іспанському уряду купувати американську зброю. 1936 р. Німеччина і Японія підписали угоду, спрямовану проти СРСР. 1938 р. укладено Мюнхенську угоду між Німеччиною, Італією, Англією та Францією про розчленування Чехословаччини. Влітку 1938 р. у районі озера Хасан відбулося збройне зіткнення військових частин СРСР і Японії.

Намагання Англії, Франції і СРСР створити в Європі систему колективної безпеки завершилися безрезультатно. Світ стояв напередодні нової світової війни.

  1. КОМУНІСТИЧНА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ


Наприкінці 20-х років сталінське угруповання, що утвердилося при владі, взяло на озброєння таку програму: ліквідувати приватновласницький сектор в економіці — експропріювати непманів і куркулів, колективізувати бідняцькі та середняцькі господарства, зосередити у своїх руках всі продуктивні сили, налагодити безпосередній товарообмін, створити могутню важку промисловість і зміцнити збройні сили. Керівники СРСР вважали, що цей "революційний стрибок" дасть можливість обігнати передові держави, якщо дотримуватися системи жорстокості, військової дисципліни, зберігати керівну роль правлячої партії. А звідси і політичні цілі — ніякого інакомислення, підпорядкованість генеральній лінії партії, особистого — суспільному.

Уперше про курс індустріалізації офіційно було проголошено на XVI з'їзді у виступі Сталіна. У партійній верхівці точилася гостра боротьба з питань темпів розвитку важкої промисловості. Фактично перший практичний крок до форсування індустріалізації відбувся навесні 1928 р., коли Політбюро ЦК ВКП(б) розглянуло фінансовий план на поточний рік. Питома вага витрат на капітальне будівництво лише за рік подвоювалася. Йшлося про спорудження Сталінградського тракторного заводу, Уральського заводу важкого машинобудування, Ростсільмашу, Дніпрогесу, Турксибу (Туркмено-Сибірської залізниці) та інших.

Перша п'ятирічка (1928/29—1932/33 рр.) передбачала середньорічний приріст промислової продукції в обсязі 19—20%. Основним завданням п'ятирічки було перетворення країни з аграрно-індустріальної в індустріальну. Проте основні цифри плану були відкоректовані. На думку Сталіна і його оточення, на кінець п'ятирічки можна було виплавляти чавуну замість 10 млн. тонн — 17 млн., випустити 170 тис. тракторів замість 55 тис., 200 тис. автомобілів замість 100 тис. тощо. Ці підрахунки не були продумані і не мали реальної основи.

Джерелами фінансування промисловості були "перекачування" коштів із аграрного сектора в індустріальний, нищівна експлуатація селян, позики, емісія грошей.

За всіма показниками перший п'ятирічний план було не виконано.

На шкоду галузям легкої промисловості першочергове значення надавалося розвитку важкої промисловості, робився наголос на завершенні реконструкції всього народного господарства на основі нової техніки. Зростання продуктивності праці у 2,2 раза було досягнуто в основному за рахунок того, що левова частка коштів спрямовувалася у важку промисловість.

Збільшення чисельності робітників і службовців — з 23 млн. у 1928 р. до 39 млн. у 1940 р. —- розглядалося як ознака піднесення до добробуту, але замовчувався факт того, що на кінець 30-х рр. на одного мешканця міста припадало житлової площі менше, ніж до революції. Більшість робітників і службовців жили у комунальних квартирах, бараках, підвалах. Середня заробітна плата промислового робітника становила 125 крб. у місяць, тоді як номенклатура середнього рівня одержувала в 25—ЗО разів більше.

За період двох п'ятирічок були досягнуті значні успіхи в галузі індустріалізації. До ладу вступило приблизно 9 тис. великих підприємств, налагоджено масовий випуск літаків, вантажних і легкових автомобілів, комбайнів і тракторів, різноманітного обладнання, яке призначалося насамперед для подальшого розгортання важкої промисловості і зміцнення військової могутності СРСР.

Проте політика індустріалізації менше всього торкнулася інших галузей економіки. Ручна масова праця переважала в будівельній галузі та сільському господарстві; не розвивалася легка промисловість, мало уваги надавалося розвитку інфраструктури — шосейних доріг, складських приміщень, торговельної мережі тощо.


Случайные файлы

Файл
92565.rtf
147238.rtf
13994.rtf
56528.rtf
ref-18594.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.