Соціально-психологічні аспекти взаємостосунків кооперованих селян та керівників кооперативів на початку ХХ ст (59598)

Посмотреть архив целиком






СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОСТОСУНКІВ

КООПЕРОВАНИХ СЕЛЯН ТА КЕРІВНИКІВ КООПЕРАТИВІВ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ



Історії української селянської кооперації присвячено чимало ґрунтовних наукових праць. Предметом їх розгляду став широкий спектр проблем кооперативного руху, передусім соціально-господарського порядку: обсяги торговельно-постачальних і фінансових операцій, напрямки та форми роботи тощо. Помітний також інтерес дослідників до висвітлення ідеологічних засад кооперативної діяльності та адміністративно-правових умов її проведення1.

Незважаючи на багату історіографію, практично поза увагою дослідників завжди залишались внутрішні проблеми кооперативного життя: характер взаємовідносин між людьми в кооперативах, вплив кооперації на формування навичок самоуправління, розвиток самодіяльності. Згадуючись, як існуючий компонент кооперативного життя, вони не піддавалися предметному дослідженню. До певної міри виявом відходу від традиційного висвітлення історії кооперації, суто економічного з окресленням супутніх політичних процесів є дисертація О.В. Ботушанського, але вона стосується територіально невеликого регіону поширення кооперативного руху – присвячена сільській кооперації Буковини 2.

Мета представленої розвідки - з’ясувати один із аспектів окресленої вище проблеми, а саме: розкрити характер розуміння кооперованими селянами діяльності керівників кооперативів.

Самою природою кооперації, як самодіяльної організації, зумовлювалась безпосередня взаємозалежність між рядовими учасниками та лідерами, в основі якої лежали принципи колегіальності, самоуправління та виборності керівних органів. Проте, демократичні засади самі по собі не гарантували гармонійності відносин між різними категоріями кооперованого населення, які формувалися під впливом факторів, часто не пов’язаних з кооперативним життям. Набуття досвіду співпраці селян-пайовиків зі своїми керівниками було складним процесом, у якому відігравали роль не лише організаційні аспекти діяльності кооперації, а й соціокультурні, морально-психологічні, очевидно, і ментальні характеристики селянської верстви.

Ставлення до того чи іншого кооперативного діяча, значною мірою, визначалося його місцем у загальній суспільній ієрархії. Так, належність кооператора до панівної верстви зумовлювало й характерне для селян ставлення до нього, а зрештою, і до всього чим він займався у галузі кооперації. Добре ілюструє бачення простими хліборобами такої категорії кооперативних керівників один із сучасників, ЯКИЙ спостерігав у квітні 1911 р. за ходом роботи з’їзду кредитної кооперації Київської губернії. „Бачив, – писав він, – з яким презирством слухали ці члени (селяни – І.Ф.) ... панів-кооператорів” 3. При цьому слід зазначити, що під категорію „панів-кооператорів” підпадали у свідомості селян як „оглядне панство в дуже блискучому й не кооперативному вбрані” та „чиновники-кооператори” – представники поміщицького класу та бюрократії4, так і сільська інтелігенція. Скованість у думках і діях у присутності таких „панів”, страх і прихована заздрість до їх матеріального становища, намагання не наближатися до них, не кажучи вже про вільне спілкування – явища, які супроводжували селян у процесі кооперативного життя.

Таке ставлення до кооперативних діячів із числа соціальної еліти часто обумовлювало апатію селян до кооперативної справи, бо вона, так би мовити, „утримується тільки панами”5 та, водночас, суто споживацьке ставлення до їх роботи, якщо остання мала позитивні наслідки. За умов плідної діяльності „панів-кооператорів” хлібороби-гречкосії могли дозволити собі зовсім не цікавитися справами свого кооперативу, оскільки були впевнені, що і без них все вдіється. Наприклад, у селі Стадниця Вінницького повіту на Поділлі, за словами часопису „Світова зірниця”, „побачили пайщики, що їх крамниця в добрих руках і здали все на вчителя” 6.

Між тим, селяни часто виявляли і здатність високо оцінити плідну кооперативну роботу „панів”. Зокрема, у 1911 р. загальні збори Старо-Сенжарського товариства Полтавського повіту з нагоди переведення дільничого агронома В.М. Бреславця з Полтави на посаду губернського агронома в Орловську губернію звернулися до нього з листом, в якому, зокрема зазначалося: „З тяжким жалем прощаємось з Вами. Ви були душою нашого товариства... Спасибі Вам ! Не забувайте нас, не забувайте тих, що вірили Вам і пам’ять про Вас, про Вашу щиру працю, заховають на завше. І ви і ми вибрались тепер на шлях кооперації, на шлях спільної праці для загального добра. Нехай же ми ніколи не розходимось на тім шляху”. Листа цього підписали усі члени кооперативу 7.

Не зайвим буде навести ще один випадок з кооперативного життя, насичений безмежною довірою і повагою селян до своїх кооперативних наставників. У лютому 1910 р. до села Парипси Сквирського повіту Київської губернії прибув інструктор Київського союзу споживчих товариств. Кооперовані селяни, за словами місцевого жителя Петра, „Зраділи йому, наче діти, що давно батька не бачили” 8.

Слід звернути увагу на те, що наведені приклади стосуються діяльності пересічних інтелігентів , які за короткий термін зуміли здобути серед селян такий авторитет. Отже, при вмілому поводженні з хліборобами і наполегливості у роботі інтелігент-кооператор мав великі можливості бути зрозумілим народу і користуватися його безмежною довірою. А за умов надзвичайної самовіддачі у кооперативній діяльності визнання могло набути широких масштабів. Адже такі імена, як Василь Доманицький, Микола Левитський, Олександр Черненко, Йосип Юркевич, було відомі селянам цілих повітів та губерній.

Помітним компонентом масової свідомості селянства було уявлення, що керівники сільських кооперативних товариств (незалежно від їхнього соціального походження – інтелігенти чи селяни, тощо) на своїх посадах обов’язково матеріально збагачуються. Причини такого явища вочевидь приховуються в глибинах ментальності українських хліборобів, і мабуть не мають раціонального пояснення, – отже судити про його природу дуже складно. Проте, окремі епізоди селянського кооперативного життя дають можливість, хоч до певної міри, наблизитися до розуміння цього атрибуту селянської кооперації.

Не другорядною причиною формування уявлення про користолюбство кооперативного керівництва була нетрадиційність кооперації, як форми господарювання, і пов’язана з нею підозрілість до всього нового. Оскільки кооперативні справи стосувалися фінансово-економічного життя, то очевидно перше, що могло прийти на думку селян з приводу діяльності того чи іншого кооперативного діяча – це ідея про його шахрайство. Об’єктивні труднощі налагодження ефективної роботи кооперативів, невдоволення селян їхньою господарською результативністю якнайкраще підживлювали такий погляд. У селі Вовчок Ольгопільського повіту на Поділлі селяни, розчаровані відсутністю дивідендів від участі в споживчому товаристві, говорили про його керівників: „Ет ! придумали якусь тобі крамницю, щоб чужими грішми наживатись” - і по селу поповзли чутки, що один із членів правління на громадські гроші купив собі штани 9.

Успішна економічна робота кооперативу також створювала підозру в шахрайстві, оскільки за таких умов керівникам, на думку селян, було чим поживитися. При цьому аргументи доведення правоти такої логіки могли мати зрозумілий зміст хіба тільки для самих селян. Пайовики споживчого товариства села Бабинці Київського повіту так пояснювали чому вони вважали голову свого кооперативу, який зробив з нього потужну господарську організацію, зловмисником: „Наш голова – шахрай: ми бачили, що він в бюро пив чай і з членами розмовляв в окремій кімнаті” 10. Очевидно таких ознак соціальної дистанції з кооперативним керівником, як „пив чай”, „розмовляв в окремій кімнаті”, для хліборобів було достатньо для оголошення його недоброзичливцем. З огляду на проблему соціальної нетерпимості заслуговує на увагу випадок, що мав місце в одному з кредитних товариств Староконстянтинівського повіту Волинської губернії. У 1913 р. члени правління товариства, незважаючи на їх добросовісність і стабільне фінансове становище кооперативу, були селянами переобрані з наступної причини: „щоб не задавалися” 11.

Мабуть, не останню роль у формуванні недоброзичливого ставлення до кооперативних діячів відігравало й користолюбство самих селян. Справжні подвижники кооперативної справи часто очолювали кооперативи, не вимагаючи за те заробітної плати, плідно працюючи на громадських засадах. Така ситуація була часто незрозумілою для селян, які могли знайти пояснення їй тільки у тому, що посада члена правління, на їх думку, дає можливість привласнювати доходи кооперативного товариства. Відчуваючи таку логіку селян, кооперативне керівництво могло порушити питання про призначення собі зарплати тільки для того, щоб позбутися підозри у незаслуженому матеріальному збагачені. „Хоч по 10 крб. у рік, а хай товариство платить, – говорив один із сільських кооперативних діячів, – аби ніхто не закидав тобі, що йдеш на одбутки в правління дурно, бо там ... якісь є заробітки”12.

Звичайно, що причиною недовіри до керівництва кооперативів могли бути справжні зловживання. Особливо це проявлялося, коли до складу правлінь кооперативних товариств потрапляли представники крамарсько-лихварського середовища або ж провід опинявся під контролем групи родичів і у роботі починала панувати клановість. Однак, як свідчать джерельні матеріали, недовіра до кооперативних діячів зумовлювалась соціально-психологічними особливостями селянської маси, які не давали їй можливість об’єктивно оцінювати роботу своїх керівників і бути справедливими до них. Напевно, ставлення до керівників кооперативних установ визначалося на основі досвіду відносин із сільською адміністрацією, де, як відомо, впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. зловживання владою в особистих цілях носило масовий характер. Можливо, що уявлення про поводження місцевого начальства активно використовувались в оцінці кооперативних діячів, які в очах хліборобів також було схоже на „начальство”.


Случайные файлы

Файл
14812-1.rtf
31542.rtf
2134.rtf
29688.rtf
182242.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.