Сільські ради національних меншин в Україні в 20-ті роки ХХ ст. (59448)

Посмотреть архив целиком















Сільські ради національних меншин в Україні в 20-ті роки ХХ ст.



В сучасних умовах розвитку міжнаціональних відносин і розв’язання проблем, які виникають у зв’язку з цим, особливу актуальність, на наш погляд, набуває ретельне вивчення досвіду розв’язання проблем національних меншин у різних регіонах країни, особливостей функціонування національних адміністративно-територіальних одиниць, діяльність державних органів по забезпеченню соціально-економічного і національно-культурного розвитку національних меншин, зокрема польського, німецького, єврейського, російського населення, в Україні в 20-ті роки ХХ ст.

Важливу роль у розв’язанні національного питання в республіці відігравали спеціальні органи державної влади, що створювалися на початку 20-х років і проводили роботу серед національних меншин. Одним із таких органів державної влади в Україні був Відділ національних меншин при Наркоматі внутрішніх справ УСРР (НКВС), створений Постановою Президії ВУЦВК від 13 квітня 1921 р. Невдовзі після цього постановою ВУЦВК від 25 жовтня 1922 року було прийняте Положення про Відділ нацменшин, в якому визначалася структура та компетенція відділу1. В сферу діяльності Відділу входило вивчення господарського і культурного розвитку національних меншин, що проживали на території України. Він брав участь у створенні перших законодавчих актів, що торкалися життя національних меншин, налагоджував діяльність місцевого апарату, розпочав роботу по обліку і землевлаштуванню нацменшин тощо. Відповідно до Положення при Відділі національних меншин НКВС були створені національні підвідділи, зокрема польський, російський, єврейський, німецький. Але більш-менш значної діяльності, особливо по правовому, економічному та культурному розвитку національних меншин, Відділ розгорнути не зміг. У зв’язку з цим, а також з необхідністю проведення поглибленої роботи серед національних меншин постановою Президії ВУЦВК від 28 квітня 1924 року було створено постійну Центральну Комісію у справах національних меншин (ЦКНМ)2. у положенні про неї зазначалось, що комісія утворюється з метою розвитку і зміцненням співробітництва всіх національностей, широкого сприяння їх матеріальному і культурному розвитку. Комісія брала участь в розробці і впровадженні в життя через законодавчі органи всіх законопроектів з проблем нацменшин, збирала, вивчала матеріали про економічне, культурне і побутове життя національних меншин. Поступово функції Центральної Комісії значно розширилися і конкретизувалися. До її компетенції входила організація при губернських і окружних виконавчих комітетах органів по роботі серед національних меншин з проведення національного районування; організація виборчих кампаній під час виборів до Рад; підготовка працівників центрального і низового апаратів; проведення з’їздів, нарад та конференцій; сприяння у розширенні мережі національних шкіл та культурно-освітніх закладів, виданні періодичної, учбової і художньої літератури на мовах національних меншин тощо. Склад комісії визначався ВУЦВК із представників різних національностей. Звіти про їх роботу заслуховувалися на засіданнях як ВУЦВК, так і Раднаркому. Для проведення роботи на місцях при губернських і окружних виконавчих комітетах створювалися бюро або комісії в справах національних меншин, в які, крім штатних працівників, могли входити і особи на громадських засадах. Окрім бюро і комісій, призначалися також уповноважені й інструктори у справах національних меншин.

Стосунки між державними органами влади та нацменшинами упродовж 20-х років перебували під неослабним контролем партійно-радянського керівництва. Зважаючи на хитке становище радянської влади на початку 20-х років, більшовики надавали великого значення роботі з нацменшинами, залучаючи їх до активної участі в соціалістичному будівництві, формуючи їх свідому довіру до радянської влади.

Одним з важелів впливу на національні меншини були сільські ради. Створюючи національні сільські ради, більшовики сподівалися за короткий відтинок часу схилити нацменшини на свій бік, зробити їх слухняним знаряддям власної політики, перевиховати на засадах комуністичної ідеології. Створення сільських національних рад було свого роду показовим засобом, з допомогою якого більшовицьке керівництво хотіло продемонструвати світові, як радянська влада дбає про національні меншини і селянство.

Питання виникнення та діяльності сільських національних рад в Україні в 20-і роки ХХ ст. цікавили досить широке коло істориків, фахівців національних відносин. В радянській історіографії інтерес до цієї проблеми був зумовлений потребами комуністичної ідеології, яка показувала нацсільради як прояв радянської демократії, засіб вирішення національного питання.3

На сучасному етапі історіографії відбувається переосмислення поглядів і концепцій, які склалися раніше, питань, що стосуються ролі національних сільських рад в системі політичних суспільних відносин, формуванні радянського тоталітарного ладу. Дослідники підходять до проблем національних відносин і тогочасних рад, спираючись на концепцію самостійного українського державотворення. Зокрема, історія національних відносин і радянського будівництва в 20-і роки ХХ ст. оцінюється з точки зору нереалізованих можливостей, прагматичності політики більшовиків в національному питанні. Виходячи з цього, С.В.Кульчицький, Т.І. Єременко, Л.В.Яковлєва, Б.В.Чирко, С.П.Пишко, І.М.Кулинич, Н.В.Кривець, М.В.Шаповал, В.М. Мазур у своїх працях характеризують політику більшовиків щодо національних меншин і їх рад в 20-і роки як спробу підкорити їх “апаратній державі”, сформувати з їх допомогою єдиний радянський народ.4 Проте навіть в цих змістовних працях спеціально про сільські національні ради не йдеться, що й обумовило вибір теми даного дослідження.

Виходячи з актуальності, науково-практичного значення, недостатнього, з точки зору сучасних вимог, рівня наукової розробки досліджуваної проблеми, автор даної статті поставив за мету шляхом системного аналізу опублікованих праць, документальних та архівних джерел простежити характер і обумовленість основних тенденцій у формуванні і функціонуванні сільських національних рад в Україні з часу їх створення до ліквідації.

На середину 20-х років, на час створення сільських національних рад, Україна була багатонаціональною республікою з переважаючим сільським населенням. В ній згідно перепису населення 1926 р. проживало 29 млн.200 тис. чол.., з них 23,6 млн. (81,5%) – в сільській місцевості і 5,3 млн. (18,5%) - у містах. Національні меншини становили 5,8 млн. чол.. або 19,9% загальної кількості населення України.5

Переважна більшість нацменшин, що мешкали в Україні протягом 20-х років, належала до сільського населення (за винятком євреїв і росіян). Так, частка сільського населення у німців становила 93,2%, білорусів – 93,6%, болгар – 91,4%, греків – 89,2%, поляків – 80,3%, чехів – 78,1%, росіян – 49,1%, євреїв – 25,9%.6 Вони мешкали переважно у західних прикордонних, східних і південних районах України. Найбагаточисельною нацменшиною було російське населення (2,6 млн. чол..), за ними йшли євреї (1,5 млн. чол..), потім – поляки (460,4 тис. чол..), німці (393,3 тис. чол..), молдовани (270,1 тис.), греки (104,6 тис.), болгари (92 тис.), білоруси (75,8 тис.), чехи (30 тис.), татари (22,2 тис.), цигани (13,5 тис.), вірмени (10,6 тис.) та інші.7

Національні сільради створювались відповідно до постанови РНК УСРР від 29 серпня 1924 року “Про виділення національних районів і рад”, яка була затверджена 4-ю сесію ВУЦВК 8-го складання (15-19 лютого 1925 р.), де обговорювалася доповідь Центральної адміністративно-територіальної комісії “Про низове районування”. В доповіді, зокрема, зазначалося: “1. З метою наближення радянської влади до населення і зміцнення низового радянського апарату, негайно провести роботу по розширенню мереж сільрад... шляхом відокремлення від сільрад усіх населеннях пунктів, які мають тисячу і більше жителів, а для національних меншин – 500 жителів. 2. Ідучи назустріч інтересам широких трудящих мас із національних меншин і надання їм права і можливості розвивати свою культуру і мову, визнати за необхідне проводити і надалі роботу по організації окремих національних районів і сільрад...”8. Таким чином, була зменшена попередня норма кількості населення, необхідна для створення національних сільських рад – з тисячі до п’ятисот чоловік. При створенні національних сільрад враховувався не лише національний склад населення, але і його побажання, тяжіння тієї чи іншої територіальної одиниці до районного центру.

В 1925-1926 роках, після проведення певної підготовчої організаційної роботи, розпочалося створення національних сільських рад. Особливо активно відбувався процес радянізації серед польської нацменшини. Якщо на 1 квітня 1925 р. на території України, включаючи й автономну Молдавську РСР, їх було лише 15, то в жовтні – вже 64, у березні 1926 р. – 81, у квітні – 129, а на 1 квітня 1927 р. налічувалось 139 польських сільських рад. Крім того, поляки були представлені в 30 радах інших національних районів9.

У 1927 р. польські сільські ради на території України розподілялися таким чином: у Бердичівській окрузі функціонувало 14 польсільрад, які охоплювали 7223 поляків з Бердичівського, Козятинського, Махнівського, Ружинського, Уланівського, Чуднівського і Янушпільського районів; у Волинській окрузі – 7 польсільрад, які охоплювали 41622 поляків з Баранівського, Володарського, Звягельського, Іванівського, Коростишівського, Пулинського, радомишльського й Мархлевського районів; у Вінницькій окрузі функціонувало 2 польсільради в тиврівському районі, де проживало 1923 поляки; у Коростенській окрузі працювало 24 польсільради, які об’єднували 15774 поляків з Баранівського, Городницького, Ємільчинського, Лугинського, Малинського, Олевського й Ушомірського районів. У Київській окрузі було організовано 5 польсільрад на території Брусилівського, Бородянського, Макарівського, а також Хабнянського районів, де проживало 2606 поляків. У Кам’янецькій окрузі було 10 польсільрад на території Віньковецького, Довжакського, Дунаєвецького, Маківського, Н.-Ушицького й Смотричського районів, де проживало 5558 поляків. У Мелітопольській окрузі діяло 3 польсільради на території В.Лепотихського й Н.Сірогозького районів, де проживало 1950 поляків. У Могилівській окрузі діяла 1 польсільрада у Барському районі, де проживало 770 поляків. У Проскурівській окрузі було організовано на території Войтівецького, Волочиського, Волковинецького, Городоцького, проскурівського, Фельштинського, Юринецького, Летичівського, Михалпільського й Чорноострівського районів 16 польсільрад, які охоплювали 20734 поляків. 778 поляків Брацлавського району Тульчинської округи сформували свою польсільраду, а 1369 поляків Снігурівського району Херсонської округи сформували свою польсільраду. У Шепетівській окрузі на території Аннопільського, Антонівського, Базалійського, Красилівського, Плужанського, Полонянського, Славутського й Судилівського районів, де проживало 12920 поляків, діяло 14 польсільрад. У Молдавській автономній РСР, яка в той час входила до УСРР, працювала 1 польсільрада, яка охоплювала 448 поляків. Всього ж, як зазначалося вище, діяло 139 сільрад, які об’єднували 33211 селянських господарств і 111,5 тис. осіб польської національності. На кінець 20-х років в Україні діяло вже 151 польська національна сільська рада.10


Случайные файлы

Файл
94768.rtf
178397.rtf
89260.doc
31301.rtf
97269.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.