Російська держава в ХVІ-ХVІІ століттях (59260)

Посмотреть архив целиком









РЕФЕРАТ НА ТЕМУ


РОСІЙСЬКА ДЕРЖАВА В ХVІ-ХVІІ СТОЛІТТЯХ.



ПЛАН


1. Іван Грозний на російському престолі.

2. Політика «опричнини».

3. Московська держава в XVII ст. Смутний час.

4. Початок династії Романових. Зовнішня політика.

5. Використана література.


1. Іван Грозний на російському престолі.


1533 р. від тяжкої недуги помер цар Василь III (1505—1533), залишивши престол трирічному синові Івану IV (1533—1584), а фактично його матері —

28-річній Олені Глинській і раді бояр. За свою жорсто­ку, свавільну вдачу цар Іван згодом дістав прізвисько Грозного.

Глинська викрила кілька боярських змов, що стави­ли за мету усунення її від влади. За п'ять років регент­ства Глинської Росія перемогла у війні з польським коро­лем Сигізмундом, уклала договір зі Швецією про вільну торгівлю і нейтралітет, почала будувати на кордоні з Лит­вою міста, відбудувала Устюг і Ярославль.

Олена Глинська здійснила спробу змінити систему місцевого управління, провела грошову реформу, що сприяла уніфікації грошового обігу в країні і подолан­ню наслідків роздробленості. У Росії почали карбувати гроші із зображенням вершника зі списом (рос. — "копье"), монети почали називатися "копійками".

1538 р. Олена Глинська раптово померла, є свідчен­ня, що вона була отруєна боярами. Після її смерті фак­тично правили боярські сім'ї Бєльських і Шуиських, а це означало послаблення централізованої системи управління, свавільство бояр.

154 7 р. 17-річний Іван урочисто вінчався на царство, проголосивши себе самодержавним царем. Влітку того самого року Росія потерпала від чергової засухи, а в червні Москву охопило полум'я величезної пожежі. Народ обвинувачував у цьому "відьму" Ганну Глинську — бабусю Івана IV. Під час сутичок у Москві було вбито сина Ганни, а також багатьох дворян. Наляка­ний цар пообіцяв розлюченому натовпу вжити необхід­них заходів, народ заспокоївся, і незабаром активність низів була придушена.

Знову було змінено склад Боярської думи. Новими радниками царя стали члени Виборної ради — невели­ке коло наближених до царя осіб. Саме за їхніми пора­дами Іван IV почав здійснювати свої перші реформи.

У лютому 1549 р. було скликано перший Земський собор із представників бояр, вищого духовенства, зем­левласників, купців та ін. Земські собори не обмежували владу царя, були опорою у проведенні як внутрішніх, так і зовнішньополітичних заходів. (Як установа Земсь­кий собор існував до 80-х рр. XVII ст.)

Для остаточної стабілізації ситуації в країні необхідно було провести правову реформу. Було вирішено розпо­чати підготовку нового Судебника. Він повинен був зат­вердити сталий порядок суду й управління в державі. 1650 р. такий Судебник було прийнято. Згідно з ним влада намісників значно обмежувалася; при розгляді справ на місцях обов'язковою була участь виборних земських старост; скасовувалися податкові пільги мо­настирів; селяни, переходячи до іншого феодала на Юр'їв день, повинні були сплатити значно збільшене, порівня­но з попереднім, "пожиле".

Того ж року з метою централізації управління на час військових походів обмежувалося місництво, було ство­рено стрілецьке військо, озброєне вогнепальною зброєю, яке спочатку виконувало функції особистої охорони царя.

1561 р. за ініціативи Івана IV відбувся так званий Стоглавий собор — церковний собор за участю царя і представників Боярської думи, скликаний з метою одержання соборної санкції проведеним у країні фінансовій, судовій і військовій реформам, а також секуляризаторській діяльності царя. У своїй промові на соборі цар Іван IV критикував побут і звичаї духовенства і чернецт­ва. Собор прийняв ряд рішень, що були оформлені як книга зі ста глав, постанов (рішень): про структуру церк­ви, побут, заборону єретичних і антифеодальних рухів; роз'яснення про співвідношення норм державного, судо­вого, кримінального, цивільного і сімейного права з цер­ковним правом. "Стоглав" затвердив недоторканність церковного майна, підсудність церковних осіб церковно­му суду, уніфікував церковні культи і обряди, затвердив раніше прийняті рішення про визнання святих, шано­ваних у певних місцях, загальноросійськими. Протопопи зобов'язувалися контролювати поведінку нижчих свя­щеників, запроваджувалися правила поведінки ченців, у монастирях заборонялося тримати горілку. Особливі глави встановлювали контроль над переписувачами книг; запроваджувалася регламентація іконописання; заборонялися виступи скоморохів і сміхотворців як "диявольські дійства".

"Стоглав" сприяв зміцненню церковної організації, що стала твердою опорою самодержавства.

З метою підвищення боєздатності армії 1556 р. було прийнято "Уложення про службу". Згідно з ним служ­ба розпочиналася з п'ятнадцяти років і успадковувалася; з кожних 150 десятин землі бояри і дворяни повинні були виставити одного воїна з конем і зброєю.

Іван IV продовжував завойовницьку політику свого І дідаібатька. 1552 р. було завойоване Казанське, 1556 р. — Астраханське ханства.

У Лівонській війні (1558—1583) Іван IV прагнув будь- що отримати вихід до морського узбережжя (у цьому було заінтересоване купецтво, що тільки-но формува­лося), приєднати прибалтійські землі, щоб роздати їх служилому стану.

Війна розпочалась успішно. Царські війська захопи­ли Нарву, Дерпт, дісталися Балтійського узбережжя. Війська наступали на Ревель і Ригу, дійшли до кордонів Східної Пруссії і Литви. 1560 р. біля міста Валка відбу­лася остання битва Лівонського ордену з російськими військами. Лівонців було розбито. Успіхи Росії занепо­коїли сусідні держави, тому Швеція, Польща, Данія та­кож втягнулися у війну. Становище Росії після пораз­ки в січні 1564 р. під Полоцьком, влітку — під Оршею, а також внаслідок нападів з півдня кримських татар стало нетривким і загрозливим.


2. Політика «опричнини».


За таких умов Іван IV запровадив політику, що піз­ніше дістала назву опричники (1565—1584).

Завдання опричнини було сконцентрувати матері­альні, людські та військові ресурси для продовження Лівонської війни, перерозподілити землі на користь вірного служилого стану, закріпачити селян, піднести авторитет особи царя, подолати опір свавільних бояр і князів.

Наслідки такої політики були досить сумні. Країна була розділена на дві частини: "опричнинський" особ­ливий уділ, у межах якого влада Івана IV була абсолют­ною, та "земщину", що формально була передана під опіку Боярської думи, але де також порядкували опричники, виконуючи накази царя. Серед опричників були представники знаті, зубожілих вотчинників та ін., піддані цареві.

Розпочався жорстокий терор: масова конфіскація вотчин, церковних земель, монахи і священики зазнава­ли знущань. Занепадали господарства і знаті, і малозе­мельних дворян, яких переселяли в інші місця, "очища­ючи" землі для опричників. Це, безумовно, згубно позна­чилося і на селянстві.

Неврожаї та епідемії 60—70-х рр. лише загострили си­туацію. Усе це призвело до цілковитого запустіння країни, втеч селян на Дон, грабіжництва і розбоїв. В1572 р. оприч­нина втратила своє первісне ім'я і почала називатися дво­ром із збереженням терору.

Не сприяла опричнина і перемозі у Лівонській війні. Сили противників переважали. 1569 р. Польща і Литва об'єдналися в одну державу — Річ Посполиту. До того ж кримський хан 1571р. вторгся з півдня і спалив Москву.

Зазнавши поразки від польського короля Стефана Баторія, Росія 1582 р. змушена була укласти перемир'я терміном на 10 років, згідно з яким країна поступалася Польщі всіма своїми володіннями в Лівонії, зокрема фор­тецею Юр'їв. Польща повертала Росії завойовані нею фортеці Великі Луки, Холм, Ревель, Веліж і Псковські передмістя, але утримала за собою Полоцьк.

Наступного року, згідно з перемир'ям зі Швецією, шведи одержували всі захоплені ними російські міста — Корелу, Івангород, Ям, Копор'є з повітами. Росія збе­рігала за собою невеличку ділянку узбережжя Фінської затоки з гирлом Неви. Через рік після перемир'я зі Шве­цією, 1584 р., Іван IV помер.

Поразка у Лівонській війні, розорення часів оприч­нини, голод і епідемії другої половини XVI ст. спричи­нили виключно тяжке становище держави.

Англійський посол Джільс Флетчер, що відвідав Ро­сію у 80-х рр. XVI ст., писав, що політика Івана IV "так розпалила загальне невдоволення і непримириму нена­висть, що це повинно закінчитися не інакше, як грома­дянською пожежею". Слова Флетчера дійсно були про­рочими.


3. Московська держава в XVII ст. Смутний час.


Після смерті царя Івана IV у Московській державі тривалий час панували внутрішній неспокій і госпо­дарський занепад. Під загрозою виявилося її подальше існування.

За царювання Федора Івановича(1584—1598), серед­нього сина Івана IV, фактичним правителем країни став Борис Годунов — брат дружини царя Ірини.

Коли бездітний Федір Іванович помер, Земський со­бор новим царем обрав саме Бориса Годунова (1598— 1605). Щоб подолати затяжну господарську розруху, він удався до жорстокої кріпосницької політики. Тим ча­сом несприятливі кліматичні умови спричинили голод. Народ був невдоволений. Повстали холопи під проводом Хлопка Косолапа. Хоча уряд і придушив повстання, саме воно було початком громадянської війни у Московській державі.

У цей час несподівано з'явився чоловік, який заявив, що він — Дмитрій — син Івана Грозного. Він ніби втік від убивць, найманих Годуновим, жив у Польщі і з допо­могою польських магнатів хоче відновити справедливість і сісти на престол. Насправді син Івана IV ще 1591 р. за­гинув за загадкових обставин. Ймовірно, що його ім'ям назвався дрібний галицький дворянин Григорій От-реп'єв.


Случайные файлы

Файл
61275.rtf
47869.rtf
29305.rtf
23876.rtf
150033.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.