Роль похідних груп в еволюції ідейно-політичних засад ОУН в роки німецько-радянської війни (59245)

Посмотреть архив целиком















РОЛЬ ПОХІДНИХ ГРУП В ЕВОЛЮЦІЇ ІДЕЙНО – ПОЛІТИЧНИХ ЗАСАД ОУН В РОКИ НІМЕЦЬКО- РАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ



Однією з визначальних особливостей сьогодення України є необхідність формування громадянського суспільства, нової особистості з високим рівнем самосвідомості. В цьому велику роль має відіграти об'єктивне вивчення нашого минулого, зокрема діяльності Організації українських націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА) в роки Другої світової війни.

Організація українських націоналістів і створена нею Українська Повстанська Армія перебувають в центрі полеміки між різними політичними силами сучасної України, їх діяльність викликає значний науковий та суспільний інтерес. Дати всебічну оцінку діяльності ОУН, намагаються історики, політичні партії, громадські організації.

Наукове осмислення місця і ролі ОУН в українському рухові опору тоталітарним режимам в роки Другої світової війни, висвітлення процесу трансформації поглядів провідників ОУН на основі досвіду діяльності похідних груп на окупованій німцями території України, потрібні для того, щоб усунути політичні колізії, що точаться навколо ОУН-УПА.

В статті розглядається діяльність похідних груп ОУН в умовах німецької окупації України, висвітлюється вплив цієї діяльності на зміну ідейно-політичних поглядів оунівського керівництва на боротьбу за незалежну соборну державу, на трансформацію програмових засад ОУН.

Український визвольний рух в роки Другої світової війни пройшов еволюцію від орієнтації на націонал – соціалізм до його повного заперечення, а тому будь-яка спроба вирвати його з цього контексту є антинауковою.

Радянська історіографія інтерпретувала ОУН як тоталітарну структуру за ознаками ідеології, політики і соціальної практики. Проблему ідейно-політичних трансформацій ОУН висвітлювали історики української діаспори, учасники тих подій у своїх споминах.

Праці років незалежності щодо еволюції ідейно – політичних засад ОУН в своїй більшості не зв’язували цей процес с діяльністю похідних груп, а розглядали його в загальному контексті боротьби ОУН за українську державність в роки Другої світової війни.

Процес переосмислення ідеологічних засад і програмних положень супроводжував ОУН майже з моменту її створення. В другій половині 30–х pоків ХХ ст. розгорнулась в пресі ОУН (в статтях Ореста Чемеринського, Дмитра Андрієвського, Євгена Онацького, Володимира Мартинця та ін.) дискусія про можливість ідеологічних, політичних і тактичних змін в програмових засадах організації.

Наближення Другої світової війни вимагало наявності у ОУН державотворчої програми. В цей час серед опозиційної групи ідеологів ОУН зароджуються ідеї і концепції, які стануть пріоритетними у повоєнній стратегії ОУН. Пропонувалося відмежування від орієнтації на радикальні течії, що сформувались у середовищі державних націй. Оскільки українська нація лише виборює свою незалежність, тому має будувати свою програму на інших засадах.11 Протягом 1937-1939 pp. сформувалась думка про неприпустимість догматизації програми й тактики, прийнятими Першим Конгресом Українських Націоналістів (Відень, 1929), що викликало невдоволення ортодоксально мислячої частини керівництва ОУН. Обговорення програми організації розгорталось у напрямку демократизації її суспільних критеріїв, висвітлення економічних і соціальних проблем. В такому контексті появляються праці Миколи Сціборського "Проблеми господарської власності" (1938), "Земельне питання" (1939), "Україна в цифрах" (1940); П.Воїна "Соціяльне" (1936), Михайла Подоляка "Суспільний зміст націоналізму" (1938) та ін. Вже в кінці 30–х. років було відхилено тактику, яка передбачала відмежовування ОУН від інших політичних груп і партій, та замінено її на створення єдиного націоналістичного фронту. Наголошувалося на актуальності й інших завдань визвольного руху, а саме: стратегії і тактики державотворення, політичного, соціально – економічного устрою майбутньої держави, формування мережі осередків організації, пропаганді національно–державницьких ідей. Але створенню програм їх вирішення перешкодили внутрішньо організаційні складнощі та початок Другої світової війни. Різне бачення шляхів подальшого розвитку українського визвольного руху членами крайової і еміграційної частин ОУН спровокували розкол організації. Кожна з фракцій вирішення ідейно-політичних і програмних питань здійснювала самостійно.

ОУН(М) керувалася Постановами Другого Конгресу ОУН (1939, Рим), де зберігалася ідеологія інтегрального націоналізму. У підготовлених для похідних груп пропагандистських матеріалах пропагувалась влада керуючої меншості, пріоритет національних інтересів у вирішенні державно-політичних, економічних і соціальних питань, волюнтаризм, ідеалістичний світогляд. Комісією Державного Планування складено “Проект Конституції України” і концепція формування майбутнього суспільного ладу, де передбачалося його організація "у станово-професійних клітинах". 4

Ще напередодні німецько-радянської війни в ідейно-політичних поглядах фракції ОУН(Б, з’явилася тенденція, яка в подальшому підтвердилися в діяльності похідних груп на східноукраїнських землях. Група членів фракції (Іван Мітринга, Борис Левицький, Василь Ривак та ін.), пропонували зміну багатьох постулатів націоналізму. Вперше вони були зафіксовані у грудні 1940 року в Маніфесті ОУН(Б).8 В цьому документі з'явилися положення про гідність і свободу людини, відкрите проголошення своїх переконань, плюралізм, вільний вибір віросповідання, свободу слова. Ключовою при розв'язанні ідейно-політичних, соціальних, економічних питань стала теза – “Свобода народам і людині!”

Іван Мітринга обстоював ідею спільної боротьби “поневолених Москвою народів”.8 Він розширив бачення міжнародної концепції української революції. На Другому Великому Зборі ОУН(Б) (квітень 1941р.) у Кракові, характеризуючи політику нацистської Німеччини виключно як імперську і загарбницьку, він висунув ідею перебудови європейського і російсько-азіатського простору на антитоталітарних засадах. Іван Мітринга на відміну від міжвоєнної тактики ОУН, що вважала західноукраїнські селянські маси основним людським фактором боротьби, доводив за необхідне розгорнути політичну роботу на промислових підприємствах східної України з метою залучення робітничого класу до боротьби за створення незалежної держави: “Без повного опанування і революційного зорганізування робітництва Донбасу, Керчі та Запоріжжя ми не можемо навіть мріяти про побіду”.10 Враховуючи соціально – економічний лад в радянській Україні, він не відкидав систему колективного господарювання, вказуючи, що у майбутній Українській державі колгоспи наберуть зовсім іншого змісту, позитивно вплинуть на свідомість селянської маси, адже спільна праця навчить селянина мислити інтересами цілої держави.

Однак частина цих ідей не увійшла до постанов Другого Великого Збору ОУН(Б), а окремі з них носили декларативний характер. Але це був своєрідний “пролом у атмосфері тодішнього політичного блукання і вичікування на чужі сили, що в ній у той час находилась загальноукраїнська політична думка”.18 Тільки через деякий час, завдяки діяльності похідних груп, ОУН(Б) взяла на озброєння такі ідейно-політичні підходи і розпочала їх реалізацію.

З початком німецько-радянської війни, похідні групи ОУН розпочали свою діяльність на східноукраїнських землях. На цьому етапі вони були озброєні ще довоєнною програмою, перенасиченою тоталітарними і шовіністичними тенденціями. Ідеологія ОУН(Б) на початку війни була орієнтована в основному на радикально настроєну інтелігенцію та молодь Західної України і ґрунтувалася на засадах інтегрального націоналізму. Поки діяльність організації обмежувалась західноукраїнськими територіями її програма майже не підлягала критиці. Розгорнувши пропагандистську роботу в Східній Україні, члени похідних груп зрозуміли обмеженість і непридатність своєї програми як загальноукраїнської.

Прибувши в Східну Україну, похідні групи ОУН розгорнули діяльність по залученню до своїх лав місцевого населення, передусім свідомих українців, котрі ще пам'ятали визвольні змагання 1917—1920 pp. Пропагували націоналістичні ідеї серед молоді, сподіваючись залучити її до боротьби за незалежну Україну. “В наших пошуках,— пише свідок тих подій М.Прокоп, — ми орієнтувалися, крім молоді, на дві групи людей. Насамперед, ми шукали ті національно-демократичні елементи, які збереглися, далі жили ідеями Української Народної Республіки чи державної незалежності взагалі. А ще тих, кого можна було умовно назвати націонал-комуністами чи, точніше, розчарованими колишніми прихильниками комунізму”.13

Члени похідних груп, зазначає М.Прокоп, зустрілися на східноукраїнських землях із “застереженнями до світоглядового уніформізму ОУН та її монопольного становища в суспільстві”. Ті люди, з якими націоналісти встановлювали зв'язки, не все розуміли у програмі ОУН, їх насторожувала теза, прийнята на Першому Конгресі українських націоналістів (Відень, 1929 p.), про те, що ОУН “побудована на принципах всеукраїнства, надпартійності і монократизму”. В цьому вони вбачали побудову в майбутньому Української держави з єдиною партією, очолювану вождем. “Звичайно програма у нас була тоталітарна. ОУН стояла на засаді провідницької монопартійної системи” – погоджується у своїх спогадах Є.Стахів.15 Американський дослідник Дж. Армстронг стверджує, що більшість населення Східної України не сприйняла націоналістичних ідей. Серед причин цього він вказує на недостатню інформованість про цілі та завдання націоналістів. Це, на наш погляд, можна пояснити і слабкою агітаційно-пропагандистською діяльністю самих похідних груп. Крім того, на окупованій Україні повсюди діяли німецькі репресивні органи. Люди боялися відкрито виявляти свої симпатії та зацікавленість націоналістичними ідеями ще й через широку мережу радянської агентури, особливо в комуністичному підпіллі. До того ж, наголошує Дж. Армстронг, скрутне матеріальне становище населення відсувало національне питання на задній план. Він підтверджує думку, висловлену деякими авторами, про негативну реакцію населення Східної України на націоналістичну доктрину, в якій недостатньо уваги приділялося громадянським правам, економічному прогресові і соціальним реформам.1 Прибуваючи на територію Східної України, члени похідних груп ОУН не мали досвіду спілкування з місцевим населенням, вихованим за радянських часів. Отже, перед керівництвом ОУН поставали проблеми з уточнення програми, чіткого формулювання ідеологічних, економічних, соціальних завдань. Відомий публіцист А.Камінський зазначав, що члени похідних груп дуже швидко переконалися, “що з дотеперішньою програмою інтегрального націоналізму далеко там не зайдеш. Були випадки, коли навіть провідні люди з похідних груп починали сумніватись у можливості знайти будь-який позитивний відгук на програмові положення націоналізму. На порядку дня стало питання перегляду і ревізії дотеперішньої програми”.3


Случайные файлы

Файл
144453.rtf
9598-1.rtf
100837.rtf
doclad.doc
146566.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.