Римська держава в період республіки V - II ст. до н. е. (59201)

Посмотреть архив целиком















РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

РИМСЬКА ДЕРЖАВА В ПЕРІОД РЕСПУБЛІКИ V - II ст. до н. е.


ПЛАН


1. Політичний устрій Римської держави.

2. Зовнішні відносини римлян.

3. Пунічні війни.

4. Розвиток Римської держави у ІІ ст. до н. е.

  1. Використана література.


1. Політичний устрій Римської держави.


З кінця VI ст. до н. є. і до І ст. до н. є. в історії Риму тривав період республіки. Ус важливі проблеми вирішувалися на Народних зборах голосуванням: прийма­лися нові закони та скасовувалися старі, оголошувалися війни та укладався мир, розглядалися позови та скарги в суд тощо. На зборах громадян обирали на магістратські посади. Державу очолювали два консули, обрані на річний термін. Консули командували арміями і піклувалися про добробут громадян. Інші магістрати стежили за порядком у Римі, опікувалися фінансами, судом тощо. Як і раніше, функціонувала рада старійшин — сенат. Він керував зборами, перед ним звітувалися магістрати. Провідне місце в управлінні належало патриціям, з яких складався сенат.

Політична історія Риму V—IV ст. до н. є. характеризується зміцненням республіканського ладу і бороть­бою плебеїв за його демократизацію.

З часом боротьба плебеїв привела до позитивних наслідків. Патриції були змушені піти на поступки і погодилися з тим, аби плебеї щороку обирали своїх представників — народних трибунів, обов'язком яких був би захист інтересів плебеїв у боротьбі проти сваволі патриціанських магістратів. Особа народного трибуна була недоторканною. Якщо трибун не погоджувався з рішенням сенату, то накладав заборону — вето на це рішення, і його не приймали.

До середини V ст. плебеї добилися прийняття писаних законів, що їх викарбували на 12 мідних дошках таі| виставили на головній площі Рима — Форумі. Ці закони увійшли в історію як Закони дванадцяти таблиць. Вони стали основним джерелом римського права, встановлювали обов'язковість обговорення в суді, передбачали обов'язкове виконання рішень, ухвалених судовою владою.

Якщо раніше патриції чинили все на власний розсуд то тепер вони змушені були підкорятися законам.

Згодом плебеї добилися права на землю, було скасова не боргове рабство. Відтепер за несплату боргу могли відібрати майно, але обертати людину на раба заборонялося.

Зрештою від плебеїв обирався один із консулів. На початку IV ст. дон.є. плебеям стали доступними всі посади. Та найбільшою перемогою плебеїв було те, щоі рішення їхніх зборів мали виконувати всі громадяни. '

Оскільки плебеї становили більшість, це і означало народовладдя, тобто республіку.Спочатку Рим був містом-державою. Його територія складалася з міста та землеробської околиці.


2. Зовнішні відносини римлян.


З V ст.до н. є. Рим поступово завоював численні землі, потіснивши етрусків та інші племена. Здійсненню планів римлян деякий час перешкоджали кельти, які тоді займали майже всю Західну Європу. Римляни називали їх галлами, тобто півнями, оскільки кельти полюбляли яскравий одяг та прикрашали шоломи півнячим пір'ям. Північну Італію галли окупували ще в середині V ст. до н. є. А у 390 р. до н. є. вони вдерлися до Рима і спалили його. Вистояла лише цитадель на Капітолії. За переказами, капітолійську залогу розбудили гуси, які зчинили галас при наближенні галлів. Звідси походить вислів, що гуси врятували Рим. Галли залишили місто, взявши великий викуп.

Після поразки у війні з галлами римляни здійснили реорганізацію армії. Основним її підрозділом став славнозвісний римський легіон. Він налічував 4500 воїнів: 4200 піхотинців та 300 вершників. Легіон поділявся на менші підрозділи. Під час бою вони шикувалися в три ряди. Причому в останньому ряду стояли найдосвідченіші воїни. Прорвавши перші ряди, супротивник сподівався на перемогу. Однак тут у бій вступали кращі сили. З боків (флангів) легіон прикривала кіннота.

Така організація війська була найсучаснішим винаходом. Завдяки їй римлянам і вдалося завоювати півсвіту.

Проте у подальшому галли знову вдиралися у підвладні Риму землі, але зазнали поразки і змушені були укласти мирний договір.

Ще в V ст. італійське плем'я самнітів поширило свою владу на Кампанію, до них перейшло місто Капуя. Великі капуанські землевласники звернулися по допомогу до Риму. Розпочалася Перша Самнітська війна, що закінчилася перемогою Риму.

Загострився антагонізм між Римом і містами Латинського союзу — федерації З0 міст Лацію (сучасне Лаціо, Італія). У результаті розпочалася Латинська війна, що тривала з 340 до 338 р. до н. є. Повстали майже всі латинські міста. До них приєдналися жителі міста Капуя. Внаслідок війни Латинський союз перестав існувати: найближчі до Рима міста ввійшли до його складу, а їхнє населення було визнано рівноправним з римлянами, жителі ж інших латинських общин були урівняні з римлянами в громадянських правах, але їм не дано було права голосу в Народних зборах.

Римляни і на цей раз міцно утвердилися в Кампанії, що призвело до нового загострення з самнітами, і, коли римляни захопили Неаполь, розпочалася Друга Сам-нітська війна. Римляни реорганізували армію, створивши невеликі рухливі загони, озброєні дротиками та короткими мечами. У результаті цих нововведень римські війська здобули над самнітами та їхніми союзниками ряд перемог.

У III ст. після тривалої перерви галли, з'єднавшись з етрусками, дійшли до римських територій. Цим скористалися самніти, які поновили свій вплив у Луканії, раніше союзній Римові. Це стало приводом до Третьої Самнітської війни, у якій Рим знову здобув перемогу.

У результаті безперервних воєн з навколишнім населенням Рим поступово завоював Середню, а потім і Пів­денну Італію. Боротьба за останню була особливо жорстокою.

Після перемоги над самнітами римляни розпочали боротьбу з грецькими містами. Найбільшим грецьким містом в Італії був Тарент. Місто не мало своєї армії і користувалося послугами грецьких найманців. 280 р. до н. є. римляни послали в Тарент послів, але їх образили, що і стало приводом для війни. Для боротьби з Римом Тарент запросив епірського царя Пірра, одного з видатних тогочасних полководців. Він висадився в Італії з армією, що складалася з 22 тис. добре навчених піхотинців, 3 тис. кавалеристів і 20 бойових слонів, застосування яких під час війни було новиною.

Перша битва між римлянами і Пірром, що закінчилася перемогою останнього, відбулася поблизу Гераклеї. Велику роль відіграли при цьому бойові слони, з якими римляни боротися ще не вміли.

Наступного року Пірр здобув нову перемогу над римлянами в Апулії, але при цьому зазнав значних втрат ("Піррова перемога"). Тому він вирядив у Рим послів з пропозицією укласти мир, яку відхилив Сенат.

275 р. відбулася вирішальна битва між армією епірського царя і римськими військами. Римські лучники зуміли злякати слонів, повернути їх назад і розладнати ряди війська Пірра. Римляни здобули рішучу перемогу і захопили величезну здобич. Пірр повернувся в Епір і незабаром загинув у боротьбі з македонянами.265 р. римляни завершили завоювання Італії.

Таким чином, на III ст. до н. є. влада Риму поширилася майже на всю Італію. В успіхах Риму велику роль відіграли дипломатія, принцип "поділяй і владарюй". Майже в кожній війні Рим виступав у союзі з якими-небудь племенами і містами, часторуйнував союз своїх противників і так здобував перемогу. Рим був молодою рабовлас­ницькою державою, і його перемога над італійськими племенами була перемогою рабовласницького ладу. Успіхам Риму наприкінці IV — на початку Піст, до н. є. сприяла консолідаціярабовласницького класу. Наслідком римських завоювань було утворення федерації, підкорених Римом племен та міст і поширеннярабовласницьких відносин на весь Апеннінський півострів.Завоювавши Італію, Рим не заспокоївся. Метою його домагань став багатий острів Сіцілія. Колись тут оселилися фінікійці та греки. Серед грецьких міст славилися Сіракузи. Рим почав готуватися до війни за острів. Але на Середземному морі тоді володарював Карфаген. Це місто заснували фінікійці. Воно швидко стало могутнім завдяки сильному торговельному та військовому флоту. Згодом Карфаген підкорив фінікійські міста на Піренейському півострові (сучасна Іспанія) та чимало міст на островах. Так виникла потужна морська держава — Карфаген. Він і став суперником Риму на Середземному морі. Понад 60 років між Римом та Карфагеном точилися запеклі війни за перевагу у Середземномор'ї. Ці війни дістали назву Пунічних, оскільки рим­ляни називали жителів Карфагена пунами.


3. Пунічні війни.


Перша Пунічна війна (264—241 до н. є.) спалахнула через Сіцілію. Розпочали її римляни. їм удалося захопити деякі карфагенські міста. Але остаточну перемогу здобути було важко. Могутній карфагенський флот прикривав з моря свої міста і нищив італійські поселення на узбережжі. Проте морську перевагу Карфагену Рим швидко здолав. Римляни не лише збудували власний військовий флот, а й винайшли нову тактику морського бою. Свої кораблі вони спорядили містками з гаками. Підійшовши впритул до ворожого корабля, вони брали його на абордаж. Для пунів це було цілковитою несподіванкою. Карфаген здався, було укладено мир. Карфаген віддав Римові Сіцілію та деякі інші острови, і повернув полонених та сплатив контрибуцію. Так Рим здобув перші заморські володіння.

Однак Карфаген не мав наміру здаватися. Розпочалася Друга Пунічна війна (218—201 до н. є.). Військо Карфагена очолив знаменитий полководець Ганнібал. Він люто ненавидів римлян. Зібравши військо в Іспанії, Ганнібал зі 100-тисячною армією та бойовими слонами рушив до Італії суходолом. Це була важка експедиція, і Шлях перетинали високі засніжені Альпи. Ганнібал не знав місцевості. Значна частина його війська та всі бойові слони загинули від холоду, під обвалами снігу та льоду. Проте армія Ганнібала була настільки сильною, що одразу здобула кілька блискучих перемог.


Случайные файлы

Файл
.DOC
36214.rtf
84173.rtf
147012.rtf
91166.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.