Проведення Польщею політики асиміляції та фальсифікації щодо українців (58950)

Посмотреть архив целиком














Проведення Польщею політики асиміляції та фальсифікації щодо українців


Зміст


Вступ

1. Форми асиміляції

2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»

3. «Пролетарський інтернаціоналізм» як засіб етнічної асиміляції

Висновок

Список використаної літератури


Вступ


Актуальність теми даної роботи полягає в тому, що на сучасному етапі становлення відносин стратегічного партнерства між Україною і Польщею певною перешкодою залишається недостатньо досліджена історія українсько-польського співжиття у 20-30-і роки нинішнього століття. Цей період наповнений неоднозначними, суперечливими і складними сторінками у взаєминах між двома народами.

Навколо неї створено багато міфів та упереджень. У роки Другої Речі Посполитої більшість поляків вважала, що її незалежність без земель, які до поділу належали Речі Посполитій, без Львова, який вписався в історію Польщі та її культуру, є неповною. Ми не помічали, що це земля наших сусідів-українців, з якими ми довго жили в одній державі, що вони теж мають до наших, в минулому спільних теренів, свої права.

Обидві сторони виставляли рахунки кривд, іноді справедливі, що ґрунтувалися на непорозуміннях. Обидві сторони забули, однак, що спільне існування було водночас захистом, який дозволяв зберегти своє місце в тій, не найкраще розташованій, частині Європи.

Слід пам’ятати, що література, яка була опублікована за радянських часів, піддавалась тиску – обов’язковим у ній було поборювання всіх, крім російського, націоналізмів. Подібне було з літературою, яка видавалась у Польщі після 1945 p. До кінця шістдесятих років було обов’язковим критикувати всі дії так званої “буржуазної польської держави”. Еміграційна польська та українська літератури діяли за принципом “давати відсіч” комуністам та боронити будь-які дії свого народу. Існує теж багата, але ще не повністю використана, джерельна база.

Мета даної роботи – розглянути особливості проведення Польшею політики асиміляції та фальсифікації щодо українців другої половини двадцятих - тридцяті роки.

Предмет дослідження - політики асиміляції та фальсифікації з боку Польщі щодо українців.



1. Форми асиміляції


Аналіз праць західних авторів свідчить, що вони поділяють асиміляцію, і цілком слушно, на дві форми: природну (natural) та насильницьку (compulsory). Природна асим'їляція відбувається при довготривалому безпосередньому (побутовому, виробничому та ін.) спілкуванні різних етнонаціональних спільнот. Вона обумовлена всією ходою їх соціально-економічного, політичного та культурного розвитку, поширенням міжетнічних шлюбів тощо. Головними критеріями добровільності асиміляції, на нашу думку, є взаємне бажання, готовність і здатність до неї всіх учасників цього процесу. Одних - етнічних меншин - відмовитись від своїх власних етнічних властивостей і набути чужих, а інших - домінуючої етнонацюнальної спільноти - прийняти до себе і "розчинити" в собі інші етнічні меншини.

Під насильницькою асиміляцією мається на увазі такий процес асиміляції, який відбувається внаслідок політики центральних, та/чи місцевих органів влади, спрямованої на обмеження сфери використання або й взагалі викорінення мови, культури, традицій, способу життя та інших духовних цінностей етнічних меншин, позбавлення їх етнічної пам'яті, послаблення етнічної свідомості і в кінцевому підсумку її знищення. Історія довела. що вакуум, який утворюється внаслідок цього, неодмінно заповнюється новою свідомістю. Це може бути свідомість належності як до іншої етнонацюнальної спільноти, так і до нової "інтернаціональної"' спільноти людей типу "радянського народу", а може до обох одночасно.

Окрім зазначених вище двох форм асиміляції, на наш погляд, варто говорити і про третю її форму, яку можна назвати примусово-добровільною. Така форма асиміляції мас місце там, де немає офіційних законів, що -забороняють чи дискримінують якусь етнічну мову та культуру, але представники етнічної меншини поставлені у такі умови І брак дошкільних виховних установ, навчальних закладів та засобів масової інформації рідною мовою тощо /, що людині просто не залишається нічого іншого окрім поступової асиміляції. Саме такою, примусово - добровільною можна вважати асиміляцію в роки застою у колишньому СРСР. Людина була позбавлена можливості вибору мови виховання, навчання, а часом і спілкування (особливо в армії). Силою обставин, причому створених штучно, вона була приречена на асиміляцію, хоча зовні все виглядало досить пристойно і багатьма вважалось природним явищем. Сьогодні ця форма асиміляції має, і мабуть, ще довго матиме місце у деяких посттоталітарних країнах.


2. «Польща для поляків» та проект «Великої України»


У міжвоєнний період на перший план вийшла проблема ставлення до українців, що опинилися в складі Польщі в результаті окупації нею західноукраїнських земель. На озброєння була взята стратегія асиміляції українців. «Польща для поляків» — так можна коротко визначити національну політику табору народової демократії. Відомий ендецький політик і публіцист Станіслав Грабський писав, що «нині необхідною умовою утримання наявних кордонів є перетворення державної території Речі Посполитої в національну польську територію». Звичайно, національна асиміляція корінного населення у польському середовищі здійснювалася методами економічної, політичної, ідеологічної і культурно-освітньої дискримінації українців. Шовінистичну політику ополячення Східної Галичини і Західної Волині табір народової демократії здійснював послідовно і безкомпромісно, за допомогою жорстоких репресій та переслідувань. У такий спосіб ендеки сподівалися довести, що приналежність західноукраїнських земель до Польщі забезпечена назавжди і таким чином покласти край сподіванням українців на власну незалежну державу.

Конкуруюча «федералістична» концепція подвижників Пілсудського, зазнавши деякого оновлення і модернізації, в 20–30-х роках стала відомою як доктрина «польського прометеїзму».1

Суть його полягала в тому, що історичною місією Польщі є звільнення народів Радянського Союзу, насамперед українського та білоруського, від московського панування та об’єднання їх з Польщею на федеративних засадах. Однак відбулося лише деяке поліпшення становища волинських селян, серед яких розподілили певну частину урядових земель. Поряд з цим посилюється наступ польських націоналістів і фанатичних католиків на православну церкву на Волині. Православне волинське селянство цим обурилося, і всі акції по примиренню були зведені нанівець. Ідея «прометеїзму» зустріла впертий опір частини урядовців, а також польських націоналістів і була швидко забута, хоча за нею ховалася спроба підготовки нового походу на Київ.2

На першому етапі своєї діяльності адміністративний апарат, керований Г. Юзевським, усі зусилля спрямував на ліквідацію тих українських організацій, центральні осередки яких перебували в Галичині. Український галицький рух, який мав незалежницьке спрямування воєвода вважав найбільшою небезпекою політиці “польсько-українського зближення” на Волині. Переслідувань зазнали культурно-освітницьке товариство “Просвіта”, партії УНДО, УСРП, Сельроб. В роботі показано, що ліквідація адміністрацією Г. Юзевського неприхильних щодо Польщі українських угрупувань на терені воєводства, відбувалась, головним чином, за допомогою тих обмежень, які випливали з концепції так званого “сокальського кордону”, суть якого полягала на відмежуванні Волині від політичних впливів “галицького українізму”. Підкреслюється, що політичному сенсі існування “сокальського кордону” зумовлювалось політикою регіоналізму, яку проводили санаційні уряди щодо українців у Польщі.

Репресії польської адміністрації початку 30-х років щодо українських опозиційних партій значно послабили їхні позиції на парламентських виборах 1930 року. Повну перемогу на них здобула регіональна група Безпартійного блоку співпраці з урядом, до якої увійшли представники усіх просанаційних організацій і партій, в тому числі й ті, що представляли національні меншини. До проурядового блоку увійшла група українських діячів-представників уенерівської еміграції на Волині, яка користувалась підтримкою воєводи Г. Юзевського.

Важливим етапом в реалізації програми державної асиміляції на Волині була поява у 1931 році Волинського українського об’єднання (ВУО) - нової української політичної організації пропольської орієнтації. За задумом воєводи, ця партія мала об’єднати навколо себе представників усіх угодовських сил Волині і діяти під опікою місцевої адміністрації, реалізуючи власну політичну концепцію. Засноване з ініціативи і за фінансової підтримки воєводської адміністрації ВУО заявило про свою повну лояльність до польської державності і готовність реалізовувати гасла польсько-української співпраці на Волині.

Аналізуючи форми і методи діяльності ВУО серед місцевого населення, головне завдання партії Г. Юзевський вбачав у створенні апарату, який би дав можливість польській адміністрації опанувати настроями широких верств українського селянства. Здійснити це передбачалось за допомогою громадських організацій, які були б зв'язані з ВУО і стояли на платформі польсько-українського співробітництва. Серед організацій такого типу найважливіше місце відводилось так званим “Просвітянським Хатам”, “Рідним хатам”, “Селянським хорам ВУО”.


Случайные файлы

Файл
179426.rtf
13643-1.rtf
33533.rtf
8193.rtf
flam5.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.