Предмет топоніміки, її зв’язок з іншими науками; загальні відомості про чеські топоніми (58873)

Посмотреть архив целиком

І. Перша частина


1. Предмет топоніміки, її зв’язок з іншими науками


Для з’ясування питань історичної географії, як і етногенезу ранніх слов’ян, наука використовує різні за походженням, формою, характером і обсягом інформації історичні джерела. Головні з них – писемні, археологічні та лінгвістичні, поряд з ними залучаються і антропологічні, етнографічні та частково фольклорні. Важливе місце в рамках лінгвістичної науки джерел належить топонімії. Такий стан справ з цілком об’єктивних причин висунув на порядок денний необхідність різнобічного дослідження проблем історичної географії, як полягає, з одного боку, у виявленні виявлених джерел, з другого – у використанні висновків досліджень різних галузей наук, інтереси яких торкаються ранньослов’янської епохи.

Проникнення науки в різні сфери, постійна її диференціація й спеціалізація на сучасному етапі стали причиною того, що й топоніміка – галузь науки, об’єктом дослідження якої є закономірності виникнення, розвитку і функціонування власних назв географічних об’єктів, з другорядних мовознавчих і немовознавчих позицій переміщається на першорядні. Посилений інтерес до дослідження географічних назв – явище не випадкове, а продиктоване насамперед науковими і практичними міркуваннями і тим значенням, яке вони посідають у розв’язанні різних питань суспільних наук. завдання історичної славістики полягає в тому, щоб якомога повніше зібрати і критично дослідити давню слов’янську топонімію, визначити нові, сучасні аспекти її виявлення, уважно оцінити її значення для зовнішньої і внутрішньої історії слов’янських мов. Це завдання і їх результати можна повністю перенести на грунт дослідження історії суспільних відносин. На погляд В. Шлімауера, встановлення історії заселення, наприклад, є історичною частиною програми топоніміки.

Втім, концепції історичної географії ранніх слов’ян, які спиралися на топонімічні джерела піввікової давності і які певною мірою влаштовували вчених кілька десятків років тому, сьогодні вже не задовольняють науку. Такий стан спостерігається в дослідженнях історичної географії і етногенезу не тільки слов’ян, а й інших європейських етномовних груп. Висновки топоніміки поглиблюються і розширюються на основі нових методів її дослідження, що в багатьох випадках сприяє доповненню історичних, писемних і викопних джерел, часто допомагає по-новому прочитати і оцінити відоме, а поряд з цим, внести в науку нові, нерідко невідомі і унікальні за своїм значенням факти.

Географічні топоніми – явище суспільне. Вони, як і все, що дійшло до нас з найдавніших часів – пам’ятки матеріальної і духовної культури, мова, писемність, світоглядну, звичаї та інше, - є продуктом суспільних відносин. На складному історичному шляху розвитку географічних назв (це стосується сфери формування їх внутрішнього змісту, будови й становлення) у їх творенні, як і в творенні, як і в творенні кожного суспільного явища, брали участь різні фактори, найголовніші з яких історичні, лінгвістичні та географічні. Певні зв’язки з топонімією ілюструють етнографія, соціологія та інші галузі науки. Топонім не існує без названого об’єкта, а об’єкт вивчає географ. Потреба ж у топонімах, їх змісті, змінах продиктовані історією, але лише через мову. Назва – слово, факт мови, а не географії і не історії безпосередньо.

Дискусія, яка ще донедавна велася в наукових колах, до якої галузі повинна належати топоніміка, на які методи дослідження спиратися, якими принципами повинні керуватися дослідники її та які обирати напрямки опрацювання тих чи інших топонімічних питань, нині визнана безпідставною. Виходячи з специфіки походження кожної зокрема і всіх разом узятих назв, топонімія може бути паралельно предметом дослідження і лінгвіста, і географа, і історика, і етнографа, і соціолога.

Важливо не те, хто опрацьовує, а як опрацьовує назви і якого ефекту досягає інформація на основі їх дослідження. Б. Горнумг правильно зауважує “Право лінгвістів на вивчення топонімів як однієї з категорії мови не знімає специфіки розвитку топонімів, їх зміни, особливостей географічного поширення типів і т. д.”

Все це настільки залежить від позамовних факторів, що змушує топоніміста бути не лише лінгвістом. Разом з цим це дає право і історикові, і географу, і етнографові займатися топонімікою, але тільки за умови повного оволодіння лінгвістичними методами. Без цього топонімічні роботи не лінгвістів стають кустарними, з одного боку, і лінгвістичні праці з топоніміки, коли їх автори (як нерідко буває) ігнорують специфіку розвитку і поширення його географічних назв, будуть мати мінімальну наукову вартість. Це означає, що виникнення географічних назв зумовлене рядом важливих суспільно-пізнавальних факторів, що являють собою діалектичну єдність, а тому їх вивчення повинно грунтуватися на комплексному підході, що передбачає залучення результатів досліджень багатьох наук.

Важлива, і чи не головна, роль у дослідженні географічних назв відводиться лінгвістиці. Назви, як і всі інші слова, підпорядковуються законам мови і, таким чином, підлягають лінгвістичному вивченню. Щодо структурно-морфологічної будови топонімія творить одну з підсистем мови, яка характеризується сукупністю елементів, тобто однорідних за значенням твірних основ, і форматів, за мовним джерелом чи фономорфічним виявом.

Одержати інформацію про географічну за межами лінгвістики не можливо. Лінгвістика – ключ до розуміння і осмислення інформації назви. Без застосування лінгвістичних методів не можна також збагнути будови назв, оскільки лінгвістика “знаходить корінь власної географічної назви і, що незмірно важливе, слово, від якого ця назва утворена”. А це є основним і вихідним етапом як для мовних, так і позамовних досліджень топонімії. Значення лінгвістичних даних особливо пізнавальне для реконструкції давніх періодів історії і передусім у тих випадках, коли відсутні інші джерела. Вони завжди допомагають розкрити стан більш давній, ніж той, який відображено в писемній традиції. Крім того, значення лінгвістичних свідчень полягає ще і в тому, що вони, будучи переважно не прозорими для носіїв відповідної мови, характеризують більшу збентеженість від різних свідомих змін і переосмислення, деяких частин переваги в ступені об’єктивності лінгвістичних свідчень.

Після лінгвістики у вивченні змісту топонімів друге місце належить географії, яка розглядає назву, створену людиною на основі суб’єктивних образів існуючого світу, через її об’єкт. При цьому дослідник звертається до соціального для топонімії світу реальностей, у якому фіксуються всі зміни, здійснені людиною і наближує топонімічні висновки безпосередньо до конкретного об’єкта, пов’язаного з географічним середовищем, населенням.

У зв’язку з тим, що топоніми є власними назвами окремих об’єктів, в їх основу покладена “цілком конкретна ознака, принципово повторювана у своїй реальності, хоч можливі сотні ситуацій, які повторюються і таким чином, з’являються сотні омонімічних, зовнішньо однакових назв”. Така ознака часто містить дуже точні географічні характеристики. До них належать особливості ландшафту, принцип заселення людиною території, природні багатств та інші географічні особливості терену. На окрему увагу заслуговують реалії об’єктів у Лісовій, Лісостеповій і Степовій зонах, у долинах великих рік, на морських узбережжях і гірських регіонах.

Ці факти дуже важливі для топоніміки, оскільки в них працюють прямі реалії назв (у цьому, зокрема, велике значення локальної номенклатури географічних термінів). Географічні характеристики використовуються при позначенні однотипних об’єктів, що знаходяться на значній відстані, але історично пов’язані між собою. На підставі географічної реалії уточнюються і підтверджується, а інколи й достовірно переглядається вихідне для топоніма слово. Паралельно ці реалії становлять основу для переходу від узагальненого, абстрактного слова до конкретного носія, тобто об’єкта.

Відомості про реалії об’єктів – не лише перевірка правильності етимологізації топонімів, а й людина (особливо при збігу з даними лінгвістичного аналізу) для висновків про місце розташування об’єкта, нерідко й про умови його виникнення, а при генералізації питання – й про загальну характеристику місцевості. Усе це становить істотний момент для історичного узагальнення. Загальне значення географічного фактора як джерела історичної інформації полягає в тому, що географічні назви – важливий елемент карти і що їх об’єкти входять у географічне середовище, зберігаючи просторову прив’язку. Одночасно зміст топонімів, пов’язаний з окремими галузями географії, будучи показником характеристики місцевості, може відігравати певну роль у ретроспективному визначенні тих чи інших типологічних особливостей географічних процесів минулого, їх реконструкції.

Крім лінгвістичного й географічного аспектів дослідження процесу творення географічних назв не можна забувати й про третій – історичний. Цей аспект є чи не найважливішим, бо розкриває суспільні підстави виникнення об’єктів і різних історичний генезис назв. За своєю функціональністю історичний аспект універсальний. В. Никонов говорить, що історизм виражений не в поодиноких назвах, а становить “основу всіх назв”. Географічні назви історичні “не у вузькому розумінні, повідомляючи про якусь подію або наймення, а завжди”. Історія диктує суспільству вибір з-поміж навколишньої дійсності тих чи інших прикмет об’єкта, властивостей явища, які характеризують об’єкт, власні назви колективу або осіб, що заселяють об’єкт. Дані історії, рідше географії, у топонімії, крім самостійної функції оцінки як підстави реальної вказівки на відповідну одиницю географічного об’єкта, створюють передумови лінгвістичного аналізу назви. Вони надзвичайно важливі для визначення загальної мовної приналежності топонімів до певного часу чи регіону. При відсутності достатніх історичних відомостей ми не маємо можливості встановити значення багатьох стародавніх назв (лінгвістичне етимологізування не дає цілком повної розв’язки) навіть тоді, коли сама мова нам добре відома. Історія в таких випадках, зауважує Ю. Карпенко, може підказати етимологу сферу пошуку, запроектувати, наприклад, перелік мов, історично ймовірних на цих територіях, або, що дуже важливо, познайомити з духом часу, соціальною і етнічною структурою населення, а це, в свою чергу, не рідко дозволяє реконструювати з більшим чи меншим наближенням (і узагальненням) забуту мікро-історію виникнення власної географічної назви. Саме в цьому полягає та підвищена роль позамовного фактора у власних назвах, передусім у топонімії, якої позбавлені загальні слова.


Случайные файлы

Файл
47406.rtf
142292.rtf
referat.doc
125177.rtf
34297.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.