Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства (58786)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти України

Хмельницький національний університет











Реферат


на тему: Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства














Хмельницький – 2010





Зміст


Вступ

Кирило-Мефодіївське товариство: передумови виникнення, діяльність, ліквідація

Основні програмні погляди товариства

Значення Кирило-Мефодіївського товариства в розвитку політичної думки XIX століття

Висновки

Література

Додатки





Вступ


Перша половина XIX ст. для історії держави та права України була періодом відсутності української національної державності і включення земель України як адміністративних одиниць з напівколоніальною адміністрацією до складу Російської та Австрійської імперій. Все це супроводжувалося наступом на її права, нівелюванням її особливостей та державницької пам’яті. Новий міністр народної освіти граф С. Уваров наполягав на тому, що шлях до процвітання російської держави лежить через зміцнення трьох принципово важливих суспільних основ — самодержавства, православ'я, народності. Поява пропагандистського гасла "народності" означала не що інше як посилення процесу русифікації та новий наступ на права національних меншин.

Всі ці утиски надали поштовх початку національного відродження, зростанню політичної активності громадськості. Вершиною розвитку політичної думки першої половини ХІХ ст. стала політична доктрина Кирило-Мефодіївського товариства.

Фактично у працях кожного історика чи політолога, що вивчає становище української політичної думки у даному періоді, відводиться одне з головних місць політико-правовим ідеям Кирило-Мефодіївського товариства. Оминути дане утворення у контексті становлення української політичної думки неможливо. Діяльність братства достовірно висвітлена у різних публікаціях самих кирило-мефодіївців, а також у працях Олександра Кониського, Сергія Єфремова, Дмитра Багалія, Михайла Грушевського, Михайла Возняка та ін.

Для написання цієї роботи мною використовувались роботи таких вчених: Чижевський Д., Холод В., Кухта Б., Гелей С., Кирилюк Ф. та інших. Їх глибокий аналіз допоміг мені краще зрозуміти становище політичної думки в Україні в даний період та дозволив зробити висновки стосовно позитивних і негативних сторін першої політичної організації української інтелігенції.





Кирило-Мефодіївське товариство: передумови виникнення, діяльність, ліквідація


На початку 40-х років XIX ст. центром українського національно-визвольного руху стає Київ. Студенти і молоді викладачі університету організували тут таємний гурток “Київська молода”, поставивши за мету сприяти розвитку духовних сил української нації та звільненню селян із кріпацтва. [9]

На своїх засіданнях гуртківці обговорювали майбутнє України, вивчали праці французьких філософів-утопістів – Сен-Сімона, Фур’є, цікавилися процесами відродження сусідніх народів: поляків, чехів, хорватів, сербів, болгарів, словаків, словенців і мріяли “щоб усі слов’яни стали добрими братами” і “брат з братом обнялися і поговорили слово тихої любові во віки і віки”.

Цей гурток став ідейним та організаційним попередником найбільш відомого українського політичного товариства кінця 40-х років XIX ст. – Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія, більш відомого як Кирило-Мефодіївське товариство (братство).

Товариство виникло в кінці 1845 – на початку 1846 року. Його засновниками були:

  • Микола Костомаров – історик, професор Київського університету.

  • Василь Білозерський – полтавський учитель.

  • Микола Гулак – службовець канцелярії Київського генерал-губернатора, дослідник історії права.

Згодом до них приєдналися:

  • Пантелеймон Куліш – письменник, автор української абетки.

  • Тарас Шевченко – поет і художник.

  • Опанас Маркевич – етнограф і фольклорист.

  • Іван Посяда – педагог.

  • Георгії Андрузький – поет і публіцист.

  • Микола Савич – педагог і журналіст.

  • Олександр Навроцький – поет-перекладач.

  • Олександр Тулуб – педагог.

  • Дмитро Пильчиков – педагог.

За винятком Т.Шевченка, М.Костомарова і М.Савича, всі вони були молодими людьми віком від 19 до 25років. [11]

За оцінками дослідників близько 100 осіб підтримували зв’язки і дружні відносини з членами товариства. Серед членів товариства, на відміну від масонів чи декабристів, не було представників великої родової аристократії, його основу складали вчені, письменники, діти середніх чи дрібних землевласників.

Але можна зауважити, що все ж таки кирило-мефодіївці були спадкоємцями ідей декабристів і, у першу чергу, Товариства об’єднаних слов’ян. Це яскраво підтверджує програмний документ кирило-мефодіївців “Книга буття українського народу”, де прямо вказується на Товариство об’єднаних слов’ян як на свого ідейного попередника, бо воно теж мало на меті повалення самодержавства, ліквідувати кріпосництво й об’єднати всі слов’янські народи в одну федерацію.

Кирило-Мефодіївське товариство фактично не встигло розпочати активної роботи і проіснувало, за оцінками істориків, не більше п’ятнадцяти місяців, встигнувши підготувати лише ряд програмних документів і визначити основні цілі і завдання своєї діяльності.

Усю його роботу можна поділити по таких напрямках:

1. Учасники проводили пропагандистську діяльність:

а) Писали прокламації, звернення до народу:

- Звернення до “братів українців”;

- Звернення до “братів великоросіян і поляків”;

б) Пропагували свої ідеї в університеті, інших навчальних закладах Києва;

в) Поширювали твори Т.Г.Шевченка.

2. Створювали в селах школи для народу.

3. Розробляли проекти запровадження в Україні мережі початкових навчальних закладів, складали шкільні підручники.

4. Видавали книги та журнали.

5. Збирали кошти на культурні потреби, на видання популярних книжок.

Загалом, протягом усього часу існування Кирило-Мефодіївського товариства його члени збиралися лише декілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії, на яких були підготовлені основні положення їхньої програми.

Варто відмітити, що поділяючи загальні засади своєї програми, члени товариства розходилися у питанні про першочергові завдання. М.Костомаров вважав першочерговим домогтися єдності слов’ян. П.Куліш наголошував на розвитку української культури. Т. Шевченко пристрасно відстоював ідеї соціального і національного звільнення українців. [5]

Все це привело до утворення двох течій всередині кирило-мефодіївців:

1. Помірковано-ліберальна (М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський). Схилялися до реформ і “м’яких”, еволюційних методів розвитку.

2. Радикальна (Т.Шевченко, М.Гулак, І.Посяда, Г.Андрузький). Висловлювалися за революційний переворот, обстоювали соціальне і національне визволення українського народу.

У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства, що тільки набирала оберти, була викрита, а члени заарештовані.

У більшості літературних джерел події, що фактично привела до краху першої політичної організації в Україні, присвячено мало інформації. Спробуємо розглянути дану ситуацію детальніше.

Перш за все доводиться констатувати, що велику роль у викритті товариства відіграв, як не дивно, Микола Гулак. Бажання долучити нових учасників та якнайширше розповсюдити прогресивні ідеї переважили над обережністю. Саме він вирішив посвятити Петрова у таємниці товариства.

Дев’ятнадцятирічний Олексій Петров був студентом юридичного факультету Київського університету св. Володимира. Батько Петрова, жандармський офіцер Михайло, помер рано. Напівсироті постійно не вистачало грошей, часом він голодував, й тому мав доволі жалюгідний вигляд. Вірогідно, це стало однією з причин, чому Микола Гулак довірив таємницю товариства Петрову. Зокрема, показав Петрову золоту каблучку, на внутрішньому боці якої були слова: «В ім’я св. Кирила і Мефодія». Крім того, Гулак розповів Петрову про засади й цілі товариства, прочитав «Закон Божий» і навіть дозволив його переписати. Згодом цей документ став одним з основних доказів обвинувачення. Що не дивно, адже там містилися несумісні з імперською ідеологією думки. Наприклад, § 97: “І пропала Україна – але так тільки здається”; § 100: “Лежить в могилі Україна – але не вмерла”.

28 лютого 1847 р. Олексій Петров з’явився до заступника куратора Київського навчального округу Михайла Юзефовича і зробив усний донос на членів братства. Сам Юзефович, котрий знав Костомарова, Куліша, був їхнім покровителем, тому зажадав від Петрова письмового доносу, сподіваючись, що той побоїться його зробити. Проте Петров не зламався і незабаром повернувся з детальним описом всього, що він довідався про товариство. Юзефович порадив студенту звернутися особисто до опікуна київського навчального округу – генерал-майора Траскіна (він знав, як важко потрапити до нього на прийом, тим паче звичайному студенту). Та Петров подолав усі труднощі і донос таки опинився на столі Траскіна. Той негайно відправив доповідну записку київському губернатору Бібікову. 17 березня 1847 р. губернатор направив повідомлення про донос Петрова до Третього Відділення. Того ж дня шеф жандармів граф Орлов повідомив про це царя і отримав наказ заарештувати Гулака.

На момент доносу Гулак уже проживав у Санкт-Петербурзі і служив у канцелярії ради університету. Арешт відбувся у його помешканні. У Гулака вилучили вже згадувану каблучку. Під час обшуку він попросився до туалету, де спробував викинути рукопис. Але слідчі знайшли його: це був “Закон божий”. Серед паперів Гулака знайшли листи колишнього вчителя петербурзької гімназії Куліша, колишніх студентів Київського університету Бєлозерського і Маркевича. На допитах Гулак мовчав. Його помістили до камери-одиночки Олексіївського равеліну.


Случайные файлы

Файл
4978-1.rtf
28031.rtf
72623-1.rtf
ref.doc
30213-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.