Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр. (58781)

Посмотреть архив целиком














Контрольна робота на тему:

Політичний та соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.


План


1. Суспільно-політичний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.

2. Соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.

3. Культурний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.

4. Основні вектори зовнішньої політики Естонії у 1990–2005 рр. Естонсько-українські відносини


1. Суспільно-політичний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.


Масовий рух за незалежність країни започаткували виступи громадськості в 1987р., які мали екологічну спрямованість. У 1988 р. було створено Народний фронт Естонії, виникло декілька політичних партій, рухів і об'єднань, які порушували питання виходу Естонії зі складу СРСР. Під тиском народних мас керівником естонської Компартії, а, отже й республіки, став реформатор Н. Валяс. 16 листопада цього ж року Верховна рада Естонської РСР проголосила Декларацію про суверенітет (254 голоси — за, 7 — проти), якою визнавалося верховенство естонських законів. Відтоді в країні посилилися заклики до повної державної незалежності. Комітет естонських громадян провів кампанію виборів делегатів з'їзду для відновлення незалежності на основі принципу правової спадковості Першої республіки. Новий склад Верховної ради, обраний у березні 1990 р., взяв курс на досягнення повної незалежності, проголосив державний суверенітет (31 березня), а у травні усунув ідеологічне визначення з назви держави: вона стала називатись — Естонська Республіка. Противники незалежності, переважно російськомовне населення, об'єдналися у т. зв. Інтер-фронт, який проводив численні акції протесту і навіть провокаційні дії. На всенародному референдумі (3 березня 1991 р.) 77,8 % громадян висловилося за відновлення естонської державності. На цій підставі Верховна рада Естонії 20 серпня прийняла ухвалу про її відновлення. Президентом країни було обрано Арнольда Рюйтеля, який до того часу очолював законодавчий орган. 28 червня 1992 р. на всенародному референдумі схвалено нову конституцію.

Важливою віхою в політичному житті країни стали парламентські вибори у вересні 1992 р. їх особливість була в тому, що більшість неестонців позбавили права голосу, тому голосувало лише 67,84 % громадян. За результатами виборів у законодавчому органі було представлено 9 політичних сил: Союз за батьківщину (22 % і 29 мандатів), Безпечний дім (13,6 % і 17), Народний фронт (12,25% і 15), Помірковані — як об'єднання соціал-демократів і Сільської центристської партії (9,72% і 12), Національна незалежна партія (8,79% і 10), по 8 мандатів отримали монархісти (7,12%), Естонські громадяни (6,89 %). Перемогу здобула правоцентристська коаліція, а уряд сформував історик Март Лаар. У жовтні цього ж року парламент обрав главу держави: ним став представник Союзу за батьківщину письменник Ленарт Мері (переобраний у вересні 1996 р.).

Уряд провів ряд ключових реформ. Запровадження національної валюти дозволило певною мірою зупинити інфляцію і стабілізувати економіку. Водночас непростим виявилося питання про громадянство. У лютому 1992 р. були прийняті поправки до "Закону про громадянство" від 1938 р. Згідно з ними, громадянами країни визнавалися лише ті мешканці та їх нащадки, які мали цей статус до літа 1940 р., тобто до часу радянської окупації. Інші (близько 400 тис. осіб) для набуття естонського громадянства, мали відповідати таким критеріям: проживати на території Естонії протягом двох останніх років, скласти тести на знання естонської мови. З натуралізації вилучалися особи, які служили в радянських каральних органах (комітеті держбезпеки, міліції).

У жовтні 1993 р. парламент ухвалив "Закон про культурну автономію", за яким етнічні меншини країни отримали право створювати власні освітні установи і місцеві ради для вирішення проблем у сфері культури. Загалом неестонське населення порівняно швидко пристосувалося до нової соціальної та політичної ситуації, позитивно сприйняло інтеграцію в суспільство Естонії. У 1995 р. були схвалені доповнення до закону про громадянство. Зокрема, збільшено термін проживання на території країни до п'яти років, запроваджено іспит з естонської мови (з 20 питань правильно треба було відповісти не менше як на 16). За таких умов наприкінці 1998 р. естонське громадянство отримало 98 тис. осіб. У серпні 1994 р. з країни були виведені останні частини російських військ, які залишалися там з часів радянської окупації.

На парламентських виборах у березні 1995 р. (проголосувало 69,06 % виборців) перемогла коаліція опозиційних партій: Коаліційна (32,23 % і 41 мандат),

Партія реформ (16,19 % і 19 мандатів) і Центристська (14,17% мандатів). Парламентськими стали також Батьківщина і Естонська національна незалежна партія (7,86 % і 8 мандатів), Помірковані (5,99 % і 6 мандатів), Наш дім є Естонія (5,87 % і 6 мандатів). Новий уряд очолив Тійт Вяха. Правляча коаліція продовжила політику лібералізації економіки та інтеграції зі західноєвропейськими країнами. Однак цей уряд зумів пропрацювати лише два роки і був замінений кабінетом меншості (прем'єр-міністр — Март Сійман).

Політична конфронтація посилилася з наближенням третіх парламентських виборів. Новий виборчий закон суттєво зменшив кількість політичних сил, що змагалися за парламентські мандати. У 1999 р. у виборчі перегони включилося 12 політичних сил, голосувало 57,43 % громадян.

На цей раз парламентськими стали Центристська партія (23,41 % і 28 мандатів), Союз за батьківщину (16,09 % і 18 мандатів), Партія реформ (15,92 % і 18 мандатів), Помірковані (15,21 % і 17 мандатів), Коаліційна партія (7,58 % і 7 мандатів), Союз аграріїв (7,27 % і 7 мандатів), Об'єднана народна партія (6,13 % і 6 мандатів). У грудні 2001 р. главою держави знову обрано А. Рюйтеля.

Парламентські вибори 2003 р. зафіксували порівняно низьку громадянську активність — проголосувало лише 58,2 % осіб (з близько 940 тис). 311 політичних сил, які змагалися за парламентські мандати, перемогли Центристська партія (25,4 % і 28 мандатів) та партія Союз за республіку (24,62 % і 28 мандатів). Бар'єр у 5 % подолали також Партія реформ (17,69 % і 19 мандатів), Естонський народний союз (13,03 % і 7 мандатів), Союз за батьківщину (7,31 % і 6 мандатів) та Соціал-демократична партія (7,04 % і 6 мандатів).

Уперше на цих виборах партії російської етнічної меншини зазнали повної поразки: в сукупності вони змогли набрати лише 2,4 % . Коаліційний уряд сформував лідер Союзу за республіку Юхан Парте. За перших два роки його урядування ВВП збільшився на 6 %, суттєво знизилося безробіття, був збалансований державний бюджет.

Водночас негативну реакцію практично всіх політичних сил країни викликала програма дій боротьби з корупцією. Міністру юстиції парламент висловив недовіру. За таких умов у березні 2005 р. відбулася зміна уряду, який сформував лідер Партії реформ Андрус Ансіп. Міністерські посади тоді здобули представники Центристської партії і Естонського народного союзу.

У вересні 2003 р. в країні проведено референдум із питання вступу Естонії до ЄС, на якому проголосувало близько 64 % громадян. Тоді більшість (66,83 %) висловилася за європейський вибір країни.

Помітною подією в суспільно-політичному житті країни стали чергові парламентські вибори в березні 2007 р. Вони проходили на фоні активізації національно-патріотичних сил, які виступали за повну ліквідацію ідеологічних залишків комуністичного минулого (зокрема, знесення пам'ятників радянським воїнам як окупантам).

Особливість цих виборів у тому, що вони відбулися в електронному варіанті (виборці голосували через Інтернет). Проголосувало майже 62 % громадян країни. За парламентські мандати змагалося 11 політичних партій та блоків. Фактичними переможцями стали: правоцентристська Партія реформ (27,8 % і 31 мандат) і ліберальна Центристська партія (17,9 % і 29 мандатів). До парламенту потрапили також провідна консервативна партія Союз за батьківщину (17,9 % і 19 мандатів), Соціал-демократична партія (10,6 % і 10 мандатів), селянський Естонський народний союз (7,1 % і 6 мандатів) та Партія зелених (7,1 % і 6 мандатів). Чергового фіаско зазнали партії російської меншини, які в сукупності здобули лише 1,2 %.


2. Соціально-економічний розвиток Естонії у 1990–2005 рр.


На початку 90-х років XX ст. основну увагу приділяли формуванню ринкових засад, перегляду пріоритетів зовнішньої торгівлі. Одним з факторів, що сприяв успішному старту економіки, стала відмова країни визнати державний борг СРСР.

Завдяки цьому Естонії надали кредити з низькими відсотками й економічну допомогу на суму "285 млн. дол. Крім цього, країна отримала 100 млн. дол. З вкладів, які були у 1940 р. заморожені у західних банках через радянську окупацію Першої республіки.

Однією з основ розвитку господарства стали власні природні ресурси. Країна багата на поклади горючих сланців і фосфоритів, будівельні матеріали. З промисловості розвинуті машинобудування, металообробка, приладобудування, бавовняно-паперова сфера, харчова галузь. У сільському господарстві переважає м'ясо-молочне тваринництво. Вирощують картоплю, овочі, зернові та плодові культури.

ВВП з початку XXI ст. має тенденцію до зростання. Якщо у 2002 р. він становив 15,52 млрд. дол. (11 тис. дол. на душу населення), то у 2005 р. — 23,93 млрд. дол. (17,8 тис. дол. на душу населення). Загалом ВВП за 2000—2006 рр. збільшився на 60 %. Досягнуті економічні успіхи стали можливими внаслідок майже повної приватизації великих державних компаній.


Случайные файлы

Файл
236332.rtf
14742.rtf
37044.rtf
133162.rtf
130318.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.