Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990–2005 рр. (58779)

Посмотреть архив целиком

















Реферат на тему

Політичний та соціально-економічний розвиток Болгарії у

1990 – 2005 рр.


План


1. Суспільно-політичний розвиток Болгарії у 1990 – 2005 рр.

2. Соціально-економічний розвиток Болгарії у 1990 – 2005 рр.

3. Основні вектори зовнішньої політики Болгарії у 1990 – 2005 рр. Болгарсько-українські відносини

Висновки

Список літератури


1. Суспільно-політичний розвиток Болгарії у 1990 – 2005 рр.


У 1989 – 1900 рр. на Болгарію припадає ліквідація авторитаризму та початок трансформації суспільства.

У 1989 р. пішов у відставку Т. Живков. Усунення Т. Живкова від влади стимулювало формування нових політичних сил, сприяло лібералізації суспільної атмосфери в країні. Масово створювалися опозиційні комуністам організації, рухи, були відновлені старі та виникли нові партії. Центром згуртування опозиції став Союз демократичних сил, СДС ("сині"), який організаційно оформився 7 грудня 1989 р. Його лідером став Ж. Желєв. Так у країні сформувалася біполярна політична система. Причому кожна зі сторін розглядала себе головним претендентом на політичне верховенство в суспільстві, а в своєму опоненті вбачала претензійного та некоректного противника.

На початку 1990 р. у болгарському політичному просторі появилася третя потужна сила — Рух за права і свободи турків і мусульман у Болгарії. Однак через заборону створювати партії на етнічній чи релігійній основі, він був перейменований на Рух за права і свободи, РПС ("зелені"). У лютому 1990 р. політичну самостійність декларував Болгарський землеробський народний союз, який у 1948 р. прийняв програму Компартії.

У січні 1990 р. був проведений загальнонаціональний "круглий стіл" за участю основних партій і організацій. Оскільки Народні збори, обрані в 1986 р., не представляли інтересів опозиції і не мали вже необхідного авторитету в суспільстві, "круглий стіл" сприймався як законодавчий орган, який заклав основи плюралістичної системи в Болгарії.

Політична боротьба за владу обумовила радикальні зміни в діяльності Компартії. У квітні 1990 р. вона була перейменована в Соціалістичну партію, БСП ("червоні"). На початку 1990 р. ліквідовано Держраду і запроваджено посаду президента: першим главою держави у квітні 1990 р. став лідер соціалістів П. Младенов. У червні 1990 р. були проведені перші за післявоєнні роки вільні вибори. Парламентськими стали три політичні сили: БСП (47 %), СДС (36 %), РПС (6 %). Решта партій не змогли подолати 4 % бар'єр.

У липні 1990 р. П. Младенов залишив посаду президента. Його наступником став лідер опозиційного СДС Ж. Желєв. При формуванні уряду опозиція відмовилася увійти до його складу. Тому у вересні 1990 р. було утворено соціалістичний уряд А. Луканова. Політичну кризу, яка розпочалася влітку 1990 р., загострювало різке погіршення соціально-економічної ситуації: запроваджено карткову систему на цукор, олію та інші продукти харчування. У листопаді уряд опублікував програму реформ, розраховану на 100 днів. Проте здійснити її він був не в змозі і подав у відставку з мотивів відсутності підтримки парламенту. За цей час БСП перетворилася в найбільшого власника зовнішньоторгових фірм, видавництв, готелів тощо.

У листопаді 1990 р. змінено офіційну назву країни — на Республіка Болгарія. У грудні цього ж року був утворений коаліційний кабінет Димитра Попова, до складу якого ввійшли представники БСП, СДС, РПС. Новому уряду вдалося стабілізувати ситуацію, були закладені перші нормативні та конституційні основи ринкової економіки і демократичного державного ладу. Гарантом цього стала угода про мирний перехід до демократичного суспільства. її підписали представники 15 найвпливовіших політичних партій і організацій.

12 липня 1991 р. парламент затвердив нову конституцію країни, за якою Болгарія стала парламентською республікою. За результатами жовтневих парламентських виборів 1991 р. соціалісти втратили контроль над законодавчою і виконавчою владою. Так фактично завершився перший етап демократичних перетворень у Болгарії, були зламані тоталітарні структури.

Уряд сформував лідер СДС Філіп Димитров. Оскільки СДС у парламенті не мав абсолютної більшості, цей уряд зміг функціонувати лише завдяки підтримці РПС. Сам СДС на цей час вже не був тим порівняно гомогенним об'єднанням, як перші півтора роки свого існування. Унаслідок розколу виник потужний СДС-Рух, який об'єднав праві партії, СДС-Центр і СДС-Лібералів, що не подолали на виборах 4 % бар'єр.

Новий склад парламенту ухвалив низку рішень, спрямованих на повну декомунізацію країни. У грудні 1991 р. набув чинності закон про повернення державі більшої частки майна партій. Він був спрямований передусім на економічний підрив БСП як правонаступниці Компартії. Щоправда, значну частку майна соціалісти змогли зберегти, перетворивши його в капітал

формально приватних фірм. Парламент також ухвалив, що час перебування на штатних посадах у Компартії не зараховується до трудового стажу при призначенні пенсій. Розпочалася кадрова чистка державного апарату, мали місце судові переслідування діячів колишнього режиму. Деякі з них (А. Луканов та ін.) були позбавлені депутатських мандатів.

На перших прямих президентських виборах (січень, 1992 р.) переміг кандидат від демократичних сил Ж. Желєв. Його другий мандат виявився дуже суперечливим. У країні продовжувала зберігатися поляризація політичних сил. Конфлікт із прем'єр-міністром Ф. Димитровим призвів до гострої політичної кризи і водночас зіпсував стосунки Ж. Желєва з власним оточенням. Справа дійшла до скандальних акцій — спалення портретів Ж. Желєва і його книги "Фашизм".

У жовтні-листопаді 1992 р. тривала урядова криза (причиною став факт звинувачення національною розвідувальною службою радника прем'єр-міністра в причетності до поставок зброї в Македонію, що порушувало ембарго ООН. — М. К.). Спроби "синіх" і "червоних" сформувати нові уряди закінчились невдачею. Врешті-решт за мандатом "зелених" утворився уряд Любена Берова, який був радником президента з економічних питань. Його сформували в основному безпартійні спеціалісти.

У грудні 1994 р. відбулися дочасні парламентські вибори. Вони показали, що в країні соціалісти мають значну суспільну підтримку. Коаліція Соцпартії і двох дрібних політичних організацій (БЗНС "А. Стамболій-ський" і "Екогласність") отримала на них 43,6 % голо-сів і 125 з 240 місць у парламенті. Це дало змогу соціалістам утворити свій уряд, який очолив лідер Соц-партії Ж. Віденов. Хоча соціалісти знову отримали контроль над законодавчою і виконавчою владою, вони не змогли розв'язати актуальні соціальні питання.

Катастрофічне падіння економіки загострило політичну ситуацію в країні, спричинило падіння рейтингу соціалістів. У результаті на президентських виборах у листопаді 1996 р. переміг кандидат Об'єднаних демократичних сил Петр Стоянов, за якого в другому турі проголосувало близько 60 % виборців (у 1997 р. він був переобраний на цю посаду).

Прагнучи розвинути успіх, Об'єднані демократичні сили 19 грудня 1996 р. внесли до парламенту Декларацію про національний порятунок, домагаючись дочасних парламентських виборів. Протистояння "червоних" і "синіх" вилилося на початку 1997 р. У зіткнення демонстрантів з поліцією і штурм будинку парламенту. Депутати від Об'єднаних демократичних сил залишили Народні збори й очолили рух масового протесту. Страйки та інші акції тривали більше місяця. За таких умов президент назначив службовий уряд (налаштований прозахідно). Дочасні парламентські вибори відбулися у квітні 1997 р. і принесли успіх Об'єднаним демократичним силам: 52,2 % голосів виборців і 137 мандатів проти 22,2 % і 57 мандатів Соцпартії. У травні 1997 р. основні політичні сили країни підписали Декларацію про національну злагоду. Уряд очолив лідер СДС Іван Костов.

Наприкінці 90-х років XX ст. у країні було здійснено практично повну приватизацію, припинено фінансування збиткових підприємств. Започатковано реформування освітньої системи: зменшення кількості вищих навчальних закладів згідно з вимогами господарства Щодо чисельності кваліфікованих кадрів.

У січні 2001 р. в Болгарію на постійне проживання повернувся з вигнання колишній цар Симеон II з династії Кобургів. Він організував і очолив політичне об'єднання Національний рух Симеон II ("жовті"). Під час липневих парламентських виборів 2001 р. ця політична сила набрала 42,2 % голосів і здобула 120 мандатів

з 240. Об'єднані демократичні сили отримали лише 18,2 % голосів і 51 мандат, Коаліція за Болгарію — 17,1 % і 48 мандатів, а Рух за права і свободи — 7,5 % і 21 мандат. Інші партії не подолали 4 % бар'єр.

При формуванні уряду Симеон II пропонував увійти до його складу представникам Об'єднаних демократичних сил. Після того як "сині" цю пропозицію відхилили, він уклав офіційну угоду з Рухом за права і свободи. Урядова програма Симеона II "800 днів" обіцяла болгарам зниження податків, збалансований бюджет, боротьбу з корупцією і злочинністю, підготовку умов до вступу в ЄС та НАТО.

У листопаді 2001 р. відбулися чергові президентські вибори за участю 6 претендентів. Однак у другий тур (18 листопада) зовсім несподівано потрапив лідер соціалістів Георгій Пирванов (36,4%) і П. Стоянов (34,9 %), який йшов як незалежний кандидат. У другому турі, де голосувало 54,4 %, переміг Г. Пирванов (54,1%).

Його обранню сприяло розчарування частини болгарського суспільства в уряді "синіх", який не спромігся вивести країну з економічної кризи, підняти соціальний рівень життя. Виборцям імпонували також такі риси "червоного" кандидата як стриманість, толерантність, гнучкість, здатність до компромісу, непричетність до зловживань. Ставши президентом, Г. Пирванов заявив, що пріоритетною метою Болгарії залишається вступ країни до ЄС і НАТО, зміцнення зв'язків зі стратегічними партнерами.


Случайные файлы

Файл
avto.doc
24855.rtf
111794.doc
73495.rtf
131033.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.