Політичний та економічний розвиток Польщі у 1990-2005 рр. (58774)

Посмотреть архив целиком













Реферат на тему:


"Політичний та економічний розвиток Польщі у 1990–2005 рр."




1. Проблеми суспільно-політичного розвитку Польщі у 1990–2005 рр.


Кардинальні суспільно-політичні зміни в країні започаткували ухвали «круглого столу», який проходив у лютому-квітні 1989 р. за участю представників правлячої політичної коаліції, «Солідарності», Загальнопольської угоди профспілок та римо-католицької церкви (всього в переговорах брало участь 57 осіб). Були досягнуті угоди про запровадження посади президента, ліквідацію Державної ради, утворення Сенату та проведення виборів до законодавчих органів влади. На сеймових (парламентських) виборах встановлювалася квота для політичних сил: 40% – ПОРП, 25% – Об'єднана селянська і Демократична партії, 35% – «Солідарність». Для виборів до Сенату квота не визначалася. Спільне засідання Сейму і Сенату мало утворити Національні збори для обрання глави держави.

Переломним моментом стали червневі парламентські вибори 1989 р., на яких ПОРП зазнала політичної поразки і втратила провідні позиції в суспільстві. Її колишні союзники (Об'єднана селянська і Демократична партії) переорієнтувалися на «Солідарність», яка до того ж здобула майже всі (крім одного) місця в Сенаті. За домовленостями «круглого столу» президент мав бути від ПОРП, а прем'єр-міністр – від опозиції. Ці пункти угоди були виконані 19 липня 1989 р. Національні збори обрали главою держави В. Ярузельського (за – 270, проти – 233, утрималося – 34). Визначався шестирічний термін його повноважень. Прем'єр-міністром став Т. Мазовецький, редактор часопису «Солідарність». У його уряді 12 міністрів було від «Солідарності», решта – від ПОРП (4), Об'єднаної селянської (4) і Демократичної (3) партій. Представники кожної політичної сили одержали також портфелі заступників прем'єр-міністра (ці посади вони сумістили з міністерськими).

Вперше у післявоєнній історії Польщі почав діяти уряд, який мав підтримку практично всіх верств населення. Свою діяльність нова влада розпочала з проведення радикальних політичних і економічних реформ. Було змінено назву країни (на Республіка Польща), герб (зображення білого орла з короною на червоному фоні), із конституції вилучено статтю про керівну роль робітничого класу та ПОРП ужитті суспільства.

Державними святами стали 3 травня (День першої конституції) і 11 листопада (День незалежності). Скасовано політичну цензуру, в армії ліквідовано політвідділи, військовослужбовцям заборонено членство в політичних партіях, департизовано органи внутрішніх справ, держбезпеки тощо. Економічна програма передбачала перехід країни до ринкових відносин, відміну дотацій на виробництво продуктів харчування, зміцнення злотого, забезпечення рівності всіх секторів господарства, проведення приватизації.

Наслідком утвердження політичного плюралізму в суспільстві став процес утворення нових партій. Наприкінці 1989 р. Об'єднана селянська партія була перейменована на Польську селянську партію «Відродження». Зі селянських профспілок «Солідарність» виділилося дві партії – Польська селянська партія «Солідарність» і Польська селянська партія. Влітку 1990 р. розкололася монолітна профспілка «Солідарність». На початку 1990 р. на основі ПОРП утворилися Соціал-демократична партія (лідер – А. Кваснєвський) і Соціал-демократичний союз. Проте їх вплив на політичне життя країни різко впав, що наглядно показали вибори до місцевих органів влади в травні 1990 р. Тоді за колишніх комуністів проголосувало менше одного відсотка. Під цим приводом з уряду були виведені міністри, які працювали за квотою ПОРП.

Після ліквідації ПОРП В. Ярузельський втратив політичну підтримку і постало питання про нового главу держави. Примас Ю. Глемп зініціював зустріч президента, прем'єр-міністра, маршалів Сейму і Сенату та лідера «Солідарності». Тоді В. Ярузельський погодився дочасно скласти президентські повноваження, а парламент прийняв поправку до конституції про всенародне обрання глави держави і скорочення терміну його повноважень до 5 років. У нових президентських виборах взяло участь три кандидати: Л. Валенса (лідер «Солідарності»), Т. Мазовецький (прем'єр-міністр) і С. Тимінський (бізнесмен-мільйонер, громадянин Польщі, Канади і Перу). У другому турі (9 грудня) Л. Валенса отримав майже 75% голосів і став главою держави.

При передачі повноважень новому главі держави відбувся певний прецедент. Його суть в тому, що на інавгурації (22 грудня) був присутній Р. Качоровський. Як польський президент в еміграції він мав реліквії довоєнної президентської влади: оригінал конституції 1935 р., державний прапор, печатку канцелярії президента, знаки ордена Білого орла. Р. Качоровський погодився передати ці атрибути новому президенту Польщі, але за умови, що в урочистій церемонії не братиме участь В. Ярузельський. Його бажання підтримав Л. Валенса, який не бажав бути наступником комуністичного президента. На інавгурації Л. Валенса проголосив створення Третьої Речі Посполитої.

Не маючи досвіду в державному управлінні, Л. Валенса повністю довірився своїм радникам, які часто зловживали посадами. Зокрема, це стосувалося його колишнього охоронця М. Ваховського, який був особистим секретарем, а згодом державним міністром. Президентську канцелярію очолив Я. Качинський.

У 1990–1991 рр. зареєстрованих партій було більше сотні, що вплинуло на ухвалення нового закону про вибори (28 червня 1991 р.). Тоді ж прийняли пропорційну виборчу систему, котра загалом забезпечувала кожному угрупованню таку кількість місць у парламенті, яка відповідала її силі та впливу в суспільстві. Лівий спектр представляли Соціал-демократія Республіки Польща і Польський соціал-демократичний союз, які об'єдналися в Союз демократичних сил. Праві сили створили Центристську угоду, а ліберали організували Демократичний союз.

За таких умов у жовтні 1991 р. в країні відбулися перші після Другої світової війни вільні парламентські вибори. Однак голосувало лише 43,2%. Найбільш пасивними виявилися ті поляки, яких особливо болісно торкнулася трансформація економічної системи. Формальним переможцем (13,4%) став Демократичний союз. Парламентські мандати отримали також Союз демократичних сил (12,9%), Конфедерація незалежної Польщі (11%), Виборча католицька акція (9,3%), Центристська угода (5%) та ін. Всього до Сейму пройшли 24 об'єднання і блоки. Підсумки виборів свідчили про розпорошення політичних сил та глибоке соціальне розшарування в суспільстві.

Зміцненню правових основ держави сприяло прийняття сеймом у серпні 1992 р. Малої конституції – закону про владу, який регламентував відносини між президентом, парламентом та урядом. Таким чином, стало можливим легітимно розв'язувати конфлікти, що часто переростали в справжню «війну у верхах» і, безумовно, гальмували проведення реформ. Підсумки виборів, прийняття Малої конституції завершили процес формування демократичної влади Польської республіки.

Водночас розстановка політичних сил не дозволила утворити в парламенті стійку більшість, що вплинуло на формування урядової коаліції. У 1991–1993 рр. змінилося три уряди, які очолювали Я. Ольшевський, В. Павляк і X. Сухоцька. Після травневої (1993) урядової кризи Л. Валенса розпустив парламент. Новий виборчий закон (28 травня 1993 р.) змінив прохідний бар'єр для політичних партій (5%) і коаліцій (8%). Якщо виборча система 1991 р. сприяла формуванню максимального представництва, то нова усувала політичну розпорошеність у законодавчому органі.

Сеймові вибори 1993 р. також не виявили переконливого переможця, але більшість дістали ліві сили: Союз демократичних сил (20,7%) і Польська селянська партія – 15,3%. Отримавши дві третини мандатів (203), вони створили уряд на чолі з В. Павляком. Зважаючи на численні конфлікти у «верхах», передусім між першими особами в державі, на початку 1995 р. новим прем'єр-міністром став Ю. Олекса, а через рік – В. Чімошевич. Уряд лівих продовжував політику реформ в умовах господарського зростання, внаслідок чого Польща швидко подолала глибоку економічну кризу.

Вибори 1993 р. започаткували якісно новий етап еволюції партійної системи, яку характеризувала тенденція до створення полярних коаліцій. У 1994–1996 рр. більше 30 політичних сил, які не потрапили до парламенту, об'єдналися в Союз свободи і Виборчий блок «Солідарність». Важливою політичною подією стали другі загальні президентські вибори в листопаді 1995 р. їм передували численні пропагандистські кампанії, причому обидві сторони активно використовували компромат. Важливу роль в інформуванні виборців відіграли перші прямі телевізійні дебати між претендентами. У першому турі (5 листопада 1995 р.) брало участь 17 кандидатів, але найбільшу підтримку мали кандидат від Соціал-демократичних лівих сил А. Кваснєвський (35,11%) і Л. Валенса (33,11%). В остаточному підсумку (19 листопада) завдяки незначній більшості голосів (51,72%) главою держави став А. Кваснєвський. Такі результати засвідчили суспільні настрої поляків, їх розчарування діями влади.

На середину 90-х років XX ст. суспільна ситуація виявилася нестабільною. Через незгоди в урядовій коаліції, а також антиурядову кампанію опозиції, яка звинуватила прем'єр-міністра Ю. Олексу в співробітництві з радянською розвідкою (вони не підтвердилися. – М.К.), протягом 1993–1997 рр. тричі мінявся уряд. Парламентські вибори 1997 р., які відбулися за низької явки громадян (майже 48%), принесли перемогу Акції виборчій «Солідарність» та Союзу свободи.


Случайные файлы

Файл
19761-1.rtf
170062.rtf
57013.rtf
142310.rtf
181378.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.