Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990-2005 рр. (58773)

Посмотреть архив целиком












Реферат

на тему:

Політичний та економічний розвиток Македонії у 1990 – 2005 рр.



План


1. Проблеми суспільно-політичного розвитку Македонії у 1990 – 2005 рр.

2. Економічний розвиток Македонії у 1900 – 2005 рр.

3. Основні вектори зовнішньої політики Македонії на сучасному етапі

Висновки

Список літератури



1. Проблеми суспільно-політичного розвитку Македонії у 1990 – 2005 рр.


Значні суспільні зміни в країні розпочалися на початку 1990 р. На перших багатопартійних виборах (20 березня) боротьба розгорнулася між трьома блоками партій (ліві; національно орієнтовані сили; албанська меншина), але жодна з цих сил не отримала більшості. Коаліційний уряд склали представники Всемакедонської революційної організації (ВМРО), Демократичної партії македонської національної єдності (ДПМНЄ), Союзу комуністів Македонії — Партії демократичних перетворень (СКМ — ПДП) і Партії демократичного процвітання. Новий склад парламенту прийняв Декларацію про суверенітет Соціалістичної республіки Македонії (січень, 1991 р.), а її президентом став К. Глігоров, один з провідних комуністичних лідерів. На референдумі 8 вересня 1991 р. більшість населення проголосувало за незалежність (68,32 %). Попри його бойкот етнічними албанцями, македонський парламент ухвалив Декларацію про незалежність (17 вересня). Процес оформлення державності де-юре завершився 17 листопада прийняттям конституції, яка визначила Македонію як суверенну, незалежну, демократичну і соціальну державу. 21 лютого 1992 р. керівники Македонії і офіційного Белграда підписали договір про вивід з території республіки частин Югославської народної армії. Таким чином, Македонія стала єдиною колишньою республікою, якій вдалось уникнути війни при розпаді Югославської федерації.

Проте від початку країна зіткнулася з проблемою міжнародного визнання через грецький політичний спротив. Основними перешкодами виявилися офіційна назва та державна символіка. Македонські лідери пропонували узаконити т. зв. зірку Вергіна (зображення у вигляді диска з шістнадцятьма променями на червоному фоні; було виявлене в 1977 р. на саркофазі під час археологічних розкопок у м. Вергіна; знахідку вчені продатували IV ст. до н. є.— М.К.). Зважаючи на грецький тиск, македонський парламент на початку 1992 р. прийняв дві поправки до конституції, котрі підтвердили відсутність територіальних претензій. Проте теза про захист статусу та прав македонців за межами республіки, сприяння їх культурному розвиткові, збереглася. Такий підхід не задовольнив Грецію, яка й надалі рішуче виступала за вилучення з назви нової держави слова "Македонія" (Республіка Нова Македонія, Вардарська Македонія, Північна Македонія, Верхня Македонія, Слов'янська Македонія та ін.). Однак офіційний Скоп'є категорично відхилив вимогу перейменування країни. Не прийнятною виявилася також ідея президента Сербії С. Мілошевича про створення конфедерації у складі православних Сербії, Греції та Македонії з приєднанням до неї згодом Болгарії та Румунії.

На багатотисячному мітингу 12 липня 1992 р. у Скоп'є була ухвалена резолюція, в якій містився заклик до міжнародної спільноти визнати Македонію під її історичною назвою. Після тривалих переговорів та узгоджень Греція пішла на певні поступки й у квітні 1993 р. Македонія стала членом ООН як Колишня югославська республіка Македонія (у внутрішньому вжитку надалі використовується термін Республіка Македонія. — М. К.). Це стало важливим кроком у подоланні її міжнародної ізоляції. Проте відносини з Грецією продовжували залишатися напруженими, котра навіть запровадила щодо Македонії економічні санкції. Згода Македонії модифікувати державний герб (замість шістнадцяти променів стало лише вісім) дала можливість грецькій стороні у вересні 1995 р. зняти торгову блокаду і вето на прийняття Македонії до Ради Європи та інших міжнародних організацій. Сторони домовилися відкрити бюро для зв'язків в обох країнах як перший крок до відкриття посольств і встановлення дипломатичних відносин у повному обсязі.

Складними виявилися також відносини зі Сербією. Вони значною мірою загострилися після того, як Македонська православна церква (з 1967 р. вона була автокефальною) відокремилася від Сербської. Для уникнення провокацій і поширення збройного конфлікту на територію Македонії, у вересні 1992 р. в Скоп'є була розгорнута місія Ради Безпеки і співробітництва у Євро¬пі, а на кордонах зі Союзною Республікою Югославії 1 липня 1993 р. розташувалися миротворчі сили ООН (пізніше вони отримали назву "Сили превентивного розгортання ООН на території Колишньої югославської республіки Македонії"). Це дещо стабілізувало ситуацію в регіоні, оскільки враховувалася відсутність у Македонії повноцінної армії: її 18-тисячний контингент мав на озброєнні тільки легку стрілецьку зброю. У 1999 р. миротворчі сили ООН замінив 14-тисячний контингент сил швидкого реагування НАТО, 31 березня 2003 р. ці Функції перебрав на себе Євросоюз.

Вихід молодої республіки зі стану міжнародної ізоляції надав їй можливість зосередитися переважно на вирішенні найгостріших соціально-економічних проблем. Розпад загального югославського економічного простору, війна в Боснії та Герцеговині, економічні санкції проти СРЮ і торгова блокада з боку Греції поставили господарство країни в складне становище. Македонська економіка позбулася традиційних зв'язків по лінії Північ — Південь, через які республіка реалізовувала 85 % своєї зовнішньої торгівлі. Обхідні шляхи до ринків Центральної і Західної Європи зробили дорожчими македонські товари і зменшили їх конкурентоспроможність. Унаслідок гіперінфляції на половину скоротилося промислове виробництво, зменшилися надходження від туризму, транзиту. Додаткові труднощі створювали 70 тис. біженців з Боснії та Герцеговини. Будівництво для них табору в одному з районів столиці викликало в лютому 1993 р. масові безпорядки. Македонці протестували не тільки проти можливих економічних проблем, які неминуче створювали біженці, але й проти подальшої "ісламізації" країни, де третина населення сповідує іслам.

У такій ситуації президент К. Глігоров ледве зберігав хистку рівновагу між різними етнічними і релігійними групами та політичними силами в країні. За його ініціативою 5 вересня 1992 р. було сформовано коаліційний уряд на чолі з соціал-демократом Б. Црвенковським. До його складу ввійшли представники Соціал-демократичного союзу Македонії, Ліберальної партії, Соціалістичної партії та партії албанської меншини. Провідна опозиційна політична сила країни ВМРО — ДПНЄ, яка мала у парламенті 37 мандатів із 120, опинилася поза виконавчою владою. Новий уряд вжив термінові заходи щодо радикального перетворення господарського організму. Першим успіхом стало приборкання інфляції. Якщо у 1993 р. вона сягала 230 %, то у 1995 — близько 10 %. Проте структурна перебудова економіки призвела до збільшення безробіття (з 19 % у 1991 р. до 28 % у 1995 р.). Усе це створювало умови для процвітання "тіньової економіки", наявність якої все ж частково знижувала важкі соціальні наслідки економічної кризи. Проте повністю зупинити падіння виробництва не вдалося.

Парламентські та президентські вибори 1994 р. опозиція (ВМРО — ДПНЄ) бойкотувала. За таких умов успіх здобула правляча коаліція — Союз за Македонію (соціал-демократи, ліберали і соціалісти), якій дісталося 95 мандатів. Коаліційний уряд сформували її представники спільно з Партією демократичного процвітання албанців, а прем'єр-міністром знову став Б. Црвенковський. Президентом країни повторно обрали К. Глігорова. Внутрішньополітична ситуація в країні загострилася після замаху на президента (3 жовтня 1995 р.). Водночас активізувалася позапарламентська опозиція, посилилися протиріччя в правлячій коаліції, а у 1996 р. відбувся її розкол. Парламентські вибори 1998 р. принесли успіх опонентам правлячої коаліції — Союзу правоцентристських сил. Найбільше мандатів (49) здобула ВМРО — ДПНЄ. На дочасних виборах президента в 1999 р. (К. Глігоров помер), які розтягнулися на три тури, главою держави став Б. Трайковський, представник ВМРО — ДПНЄ (52,9 %). В останньому турі його політичним опонентом був соціал-демократ Т. Петковський, якому дісталося 45,9 % .

У внутрішньополітичному розвитку Македонії складним у 90-ті роки XX ст. залишалося албанське питання. Все західне прикордоння країни історично заселене албанцями (480 тис). У січні 1992 р. вони провели референдум, на підставі результатів якого в квітні проголосили Автономну республіку Іліріда (цю автономію македонський уряд не визнав). Перша серйозна конфронтація між державою і албанською меншиною сталася взимку 1994—1995 рр. Спроба самочинно відкрити Албанський університет у Тетово була припинена державними силами правопорядку. Хоча до відкритої війни тоді не дійшло, напруга в районі компактного проживання албанців продовжувала зберігатися. Тимчасово зняти її допомогли американські дипломати, за посередництва яких вдалося досягнути компромісу. Влада зобов'язалася відкрити албанський факультет у Педагогічній академії в Тетово і менеджерську школу з викладанням трьома мовами — македонською, албанською та англійською. Одночасно було погоджено навчання албанців рідною мовою в середніх школах.

Прийняті міри остаточно не вирішили проблему міжнаціональних відносин. Вуглини конфлікту спалахнули з новою силою у Гостіварі (1997). Вимоги місцевих албанців надати їм більше прав вилилися в найбільш серйозну сутичку на етнічному ґрунті з часу проголошення незалежності Македонії. Згуртуванню македонських албанців сприяли події у Косово, звідки на македонську територію тимчасово переселилося 300 тис. біженців (1999). На цей раз проблема ісламізації країни особливо загострилася, оскільки частина біженців покинула організовані для них табори і розчинилася в середовищі албанської меншини.


Случайные файлы

Файл
97073.rtf
6388-1.rtf
22954.rtf
184567.doc
144765.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.