Пилип Орлик і Козацька Конституція 1710 року (58665)

Посмотреть архив целиком

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА







Реферат
на тему:

Пилип Орлик і Козацька Конституція 1710 року


Виконала:

студентка ЕФ-I к. ОА-15 гр.

Лавренчук Людмила Вікторівна

Перевірив:

Поровчук Олег Гнатович











Рівне – 2002


План


Вступ

  1. Пилип Орлик, гетьман у вигнанні

  2. Козацька Конституція Пилипа Орлика

Висновки

Використана література



Вступ


Тема “Пилип Орлик та Козацька Конституція 1710 року” має важливе значення в історії українського народу, тому що в ній буде зроблена спроба певним чином підвести підсумок політичній філософії та правничій ідеології українського республіканізму й демократизму у тому вигляді, в якому він склався в результаті майже столітніх змагань за державну незалежність, людську волю і гідність, моральну свободу на християнських засадах та пріоритеті права на свавілля. Усі зазначені аспекти знаходили свій вияв у великій кількості документів, маніфестів, трактатів, якими так багата українська історія XVII ст. і які засвідчують інтелектуальну спроможність народу і його еліти.

Прийняття “Конституції прав і свобод Запорозького Війська” є одним з важливіших політичних актів, значення якого не втратило ваги й у наші дні. Саме тоді, 5 квітня 1710 року, перед усім світом було проголошено першу в історії України, першу, як вважають знавці цієї справи, в історії людства, конституцію держави. Нехай ніхто не сумнівається, що у словах “прав і свобод Запорозького Війська” саме під словом “Військо” і малася на увазі наша тодішня ненька Україна. Саме у Конституції Пилипа Орлика виразно проступає національна ідея в її політичному, правовому й філософському сенсі.

Появу цього документа варто розглядати в широкому контексті розвитку європейської правосвідомості, котра в теоретичних працях випереджала свій час і швидше прояснювала перспективу, ніж дійсність. За таких обставин Конституція Пилипа Орлика – це втілена в мову правових норм філософія й ідеологія “суспільного договору”. Саме поява козацького стану у XVI cт. викликала потребу законодавчого вирішення повязаних з ним правових питань. Були сили, які прагнули порозуміння на законодавчій, чи як тоді говорили, на конституційній основі. Це була козацька старшина, що вимагала легітимації свого становища, і король польський, Стефан Баторій, який поклав початок так званому реєстру, тобто узаконенню козацтва на певних умовах.

Звичайно, не тільки реєстр став формою “суспільного договору”, подставоютого конституціоналізму, котрий набуде своєї довершеності в проекті Пилипа Орлика. Появу цього документу неможливо збагнути без великої кількості Універсалів, які виконували роль своєрідних “конституційних законів” у Козацькій республіці і на яких грунтувалася державність Б. Хмельницького, а також його наступників.

Таким чином, основа для появи документу узагальненого типу, яким і стала Конституція Пилипа Орлика, склалася, можна сказати, ходом історичних подій.


1 Пилип Орлик, гетьман у вигнанні

«Докоряти українцеві, що він ідеалізує своїх козаків, - це однаково, що докоряти християнинові, що він ідеалізує своїх апостолів.

Як народ може не ідеалізувати лицарства воїнського ордену, який в основі своїй постає відтворенням лицарства самого народу ?»

Богдан Сушинський

ПИЛИП ОРЛИК, гетьман України в еміграції

В особі Пилипа Орлика ( 1672 – 1742 ) українське козацтво, всі патріотичні сили України, що обстоювали засади незалежності й державності, мали сподвижника і продовжували справи гетьмана Івана Мазепи. І в цьому була своя логіка, ажде П. Орлик, відданий генеральний писар військової канцелярії гетьмана, став чи не є єдиним, кому Мазепа звірявся з найпотаємнішим, кому безмежно вірив і на кого цілковито покладався.

Походив Пилип Орлик з чесько – польського шляхетського роду, предки якого – по батьківській лінії – опинились у Литві ще за часів гуситських воєн. Батько його, офіцер польської армії, загинув 1673 року в битві під Хотином.

Освіту Орлик здобував у Києво – Могилянський колегії ( згодом набула титулу академії ). Там ним опікувався професор філософії Степан Яворський, що вважав цього учня чи не найздібнішим з усіз і, можливо, сподівався бачити згодом викладачем академії, своїм спадкоємцем. Саме завдяки протекції Яворського, Орлик став писарем Київської митрополії.

Може, посада писаря не дуже й імпонувала схильному до філософії та літератури П.Орлика, але треба ж було з чогось починати. Тим паче, що, зоставшись без чоловіка, мати не могла забезпечити синові більш – менш гідного існування, отож слід було заробляти на хліб. Можливо, не без допомоги Яворського він незабаром потрапив і до генеральної військової канцелярії.

Порівняно з попереднім місцем, тут перспективи були набагато ліпші. Хоч Пилип Орлик був попервах лише молодшим писарем, але дістав змогу ввійти до зовсім іншого товариства, познайомився з багатьма вищими офіцерами мазепи, що згодом неабияк сприяло зростанню його авторитету. Ще ширші обрії розгорнулися перед 26 – річним канцеляристом, коли в 1698 році він одружився з донькою полковника полтавського Павла Герцика красунею Ганною.

Павло Герцик був євреєм за національністю – на той час тільки два євреє, Герцик і Крижанівський, - дослужилися до полковників. Хоч серед козацького офіцерства їх служило чимало, - але він щиро підтримував Мазепу, і до України був настроєний патріотично. Спираючись на підтримку впливового тестя, П.Орлик поступово наближався до кола гельманських сподвижників. Та й сам Мазепа помітив його ще звідтоді, як Орлик склав досить вдатного панегірника на честь гетьмана ( 1695 р. ). Мазепа, який і сам був не без гріха в літературній творчості, сприйняв витвір свого канцеляриста з прихильністю і подумав, що цього хлопця треба мати на увазі.

Ще надійніше вони зблизилися, коли гетьман погодився стати хрещеним батьком сина Пилипа – Григорія. Навіть за наших часів інститут кумівства в Україні вважають мало не святим. А за доби Орлика він справді був осячений і релігійними, і світськими традиціями. Тож нема нічого дивного в тому, що, коли постало питання про посаду генерального писаря, Мазепа призначив на неї ( 1706 рік ) Пилипа Орлика.

Посада виявилась набагато відповідальнішою, ніж міг уявити собі досвідчений військовий канцелярист. Уже хоч би тому, що працювати доводилося з гетьманом Мазепою, чоловіком непростої вдачі і не цілком зрозумілих намірів, який повсякдень балансує між беззастережною вірністю російському цареві та прихильністю до польського та шведського королів, і повсякчас перебуває у якихось таємних зносинах; а на домір йсього ще й досі, незважаючи на солідний вік, потрапляє у складні амурні ситуації.

Не встиг Орлик звикнути до свого нового крісла, як гетьман посилає його до Москви. За гінця і дипломата. Але тільки дуже вузьке коло прибічників Мазепи знає, що найважливіше його завдання – переконати оточення Петра І, що всі доноси, якими засипають його канцелярію Кочубей, Іскра та інші недоброзичливці, - підлий наклеп. Як він цього досягав – то вже справа хисту, але знаємо, що аж до остаточного приєднання Мазепи до Карла ХІІ в московських колах вірили, що Мазепа їхній союзник.

І в цьому була заслуга дипломата П. Орлика. Не раз він виступав і посередником ( чи, краще сказати, зв'’зковим ) між гетьманом і княгинею Дольською.

Після трагедії під Полтавою Орлик не відсахнувсь од гетьмана, зберіг йому вірність до кінця. В обозі відступаючих військ перебували сімя генписаря та родина Герциків.

Вже на підході до Бугу козацьку армію запосіла скрута: не стало харчів, людей мучила спрага. Знайшлися призвідці, що збили групу для нападу а гельманський обоз. Пішла навіть чутка, що вона збирається захопити гетьмана і, повернувшись до Дніпра, видати його Петрові І. Змову з допомогою “своїх” людей викрив Пилип Орлик. І потрапив спокійно, без крові та зайвих конфліктів залагодити справу, та й узяти ситуацію під контроль. Він узагалі вражав усіх своєю поміркованістю, виваженістю слів і дій.

Не домагався Орлик і гетьманської булави. По смерті Мазепи – у вересні 1709 року – він ладен був поступитися нею племінникові гетьмана Андрію Войнаровському. Але Войнаровський такої честі зрікся, вважаючи що бути гетьманом у вигнанні не варто клопоту. Єдине, що його по – справжньому цікавило, - це гроші гетьмана, оті скарби, що їх Мазепі пощастило вивезти з собою, і що мали, за уявленнями Орлика, піти на спільну українську справу.

Ми не зупинятимемось на конфлікті Орлик – Войнааровський з приводу гетьманської спадщини – річ бо грішна і марудна. Для нас важливо, що 5 квітня 1710 року на козацькій раді, скликаній у Бендерах, на гетьмана України обрали Пилипа Орлика. Це сталося вже по ому, як спеціальна комісія, яку створив король Швеції, визнала спадкоємцем майна Мазепи його племінника А.Войнаровського. Отже, всі козаки, що прибули з гетьманом, серед них і Пилип Орлик з родиною, по суті, зосталися без засобів до існування.

Одначе це не завадило П.Орлику створити своєрідний уряд у вигнанні. Були призначені всі належні, за існування гетьмана, чиновники: генеральний писар, генеральний суддя, генеральний осовул. Нового гетьмана активно підтримував кошовий отаман Кость Гордієнко, що теж опинився в еміграції.

У пору “коронації” гетьмана стався ще один дуже важливий політичний акт, значення якого не втратило ваги й у наші дні. Козацька рада схвалила написану особисто П.Орликом “Конституцію прав і свобод Запорозького Війська”. Тоді 5 квітня 1710 року, перед усім світом було проголошено першу в історії України, першу, як вважають знавці цієї справи, в історії людства, конституцію держави.


Случайные файлы

Файл
71121.rtf
12313-1.rtf
46552.rtf
165603.rtf
50052.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.