Період "руїни" в українській історіографії (58642)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

І Причини

  1. Зовнішня політика

  2. Внутрішньополітичні відносини в суспільстві України

  3. Незадоволення серед соціальних слоїв населення України

ІІ Наслідки

Висновки

Література



Вступ


Утворення козацької держави – Гетьманщини – стало новим етапом розвитку нашої тисячолітньої державної історії. Гетьманська козацька держава, яка з'явилася на території Наддніпрянщини – в центрі нашої етнічної території, де ще в ІХ – ХІІ ст.. відбувалося творення східнослов'янської держави (Київської Русі) – була прямим продовженням Київської державної традиції.

Визначним явищем української історії ХVІ – XVII ст. став процес утворення і розвитку козацтва у двох його формах: козацтва на „волості” (у тому числі реєстрованого) і запорозького. Утворення Запорозької Січі та козацького військово-територіального устрою на Наддніпрянщині в другій половині XVI – першій половині XVIIст. й означало закладення підвалин майбутньої державності.

Козацтво на Україні набуло широкого розвитку і, склавшись зрештою у певний суспільний клас, в особливий інститут, з побутового явища... стало представником національних інтересів свого народу і взяло на себе „державне будівництво України”, - писав М. Грушевський.

Визволення від панування Речі Посполитої стало для українського народу на початку XVII ст. історичною необхідністю, визначальною умовою його національного існування. Боротьба за визволення набула характеру всенародного руху. Ці повстання, пройняті прагненням українського народу до самовизначення, досягли своєї кульмінації в ході Великого повстання 1648 – 1657 рр. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (1595-1657), яке вилилось у справді всенародну боротьбу проти іноземного панування.

У результаті Великого козацького повстання український народ створив державність у формі козацько-старшинської Гетьманщини, яка відповідно до рішень Переяславської ради та Статей Богдана Хмельницького увійшла на основі автономії до складу Російської держави. У ході повстання 1648-1657 рр. та подальших воєнних дій збройні сили України одержали ряд визначних перемог. Український народ врятував себе від польсько-шляхетського і турецького поневолення, забезпечив ширші можливості для досягнення національного розвитку. [7,ст. 4]

Смерть Б. Хмельницького, писав М, Грушевський, була одним „з найбільш трагічних моментів в історії України”. Гетьманщина „в найбільш рішучу хвилю, коли важилася вся її доля, втратила свого довголітнього провідника – єдиного чоловіка, котрий міг покермувати нею...”

Гетьман залишив своїм сподвижникам та нащадкам дуже складну спадщину. Відносини зі всіма сусідами залишалися неурегульованими, соціальні протиріччя усередині українського суспільства наростали. Закони суспільного розвитку штовхали козацько-шляхетську верхівку в напрямку до створення нового благородного класу – шляхти, дворянства. Ті ж закони прирікали вільне селянство та козацтво на поступове загарбання, перетворення його з часом в клас закріпачених селян. А взагалі – йшов процес нормального історичного становлення структури українського феодального суспільства і держави.

А між тим не лише зовнішньополітичне, а й внутрішнє становище Гетьманщини було складним і напруженим.

Перш за все це стосувалося структури влади. Державний устрій Гетьманщини все ще мав військовий характер: військова канцелярія у центрі, полковники і сотники на місцях. Водночас гетьман і його адміністрація керували не лише військом, а й ставали реальною владою, якій підпорядковувалося все цивільне населення.

Незважаючи на потреби селян, міщан, простих та нереєстрових козаків, гетьман приймає політичні рішення, ледь згоджує їх зі своєю старшиною, серед якої теж був вже розкол на групи з різними поглядами, та і проти гетьмана вже виявляли невдоволення, що насправді Хмельницький ще був в змозі припинять. Гетьман, сподіваючись досягти своєї цілі, напружено шукав нові політичні комбінації, роблячи ставку то на шведів, то на трансільванського князя, то знову на Польщу і Туреччину. У тревогах і хвилюваннях, розчаруваннях і нових сумнівних планах, залишаючи Україну серед нескінченої боротьби, на роздоріжжі, гетьман захворів і помер в 1657 році. Не стало проводиря, що вмів з'єднати кругом себе народ Український, водив його до перемог; що вмів приєднати до своєї справи сусідні народи й примусити їх помагати визволенню України. [2,ст. 111]

Аналізуючи роботи деяких істориків, про ті часи, приходиш єдиного висновку, що період „Руїни” почався все ж зі смертю Богдана Хмельницького. Великий гетьман не зміг довершити і втілити в життя свої прагнення та ідеї, а його нащадки, взагалі, мали свої погляди на державність України, її суверенність та політичний стан, які різнилися між різними верствами в суспільстві.

Руїна – так в українській історіографії називається період громадянської війни, яка розгорілася в Україні після того, як 27 червня 1657 року помер Богдан Хмельницький. Ця ганебна і жорстока війна, названа ще й „парадом честолюбств”, привела спочатку до того, що українська козацька держава, створена генієм народу і політичним талантом гетьмана Б. Хмельницького, що зміг консолідувати на її будівництво всі суспільні сили країни, була розірвана навпіл, по Дніпру, на Ліво- і Правобережну Україну, потім – і повним сплюндруванням Правобережної України іноземними загарбниками, після чого вона надовго перетворилася на суцільну пустелю, в якій тільки покинуті людьми селища і міста нагадували про те, що тут ще донедавна буяло заможне життя... [5,ст. 3]

Суперництво двох сусідніх держав – Москви і Польщі – роздирало край навпіл: Лівобережна частина, природно, горнулася до Москви, маючи більше підстав боятися її сили і розраховувати на її допомогу, Правобережна, з тих самих причин, - до Польщі. Татари, за якими стояла Туреччина, пильно стежили за всім, що відбувалося в міжусобиці з метою грабунку та наживи. Зовнішні політичні сили підтримували внутрішнє безладдя в країні, тобто соціальну ворожнечу черні проти знатних. Що було їм тільки на руку: постійні заколоти і бунти сприяли не стабілізації, а навпаки розладу та сваркам в суспільстві. В свою чергу знатні більше тяжіли до шляхетської Польщі, чернь – до Москви. І, нарешті, Запорожжя, цей військовий табір, аж ніяк не схожий на звичайне цивільне суспільство, беручи участь у житті України, стояв на заваді унормуванню цього життя. [1,ст. 116]

Довго боролися сусідні держави за Україну, роздираючи її на часті й руйнуючи, - та й потомились. Помирилися на тому, що Лівобережна Україна має бути в руках Москви, також і Запоріжжє; частина правобічної України трохи не до самого Київа, який зостався за Москвою, належала Ляхам. Подолія – Туркам. Краса й осередок козацької землі од Київа і до Запоріжжя, край що був найбільше зруйнований, мусів зоставатися пустинею. [2, ст. 125]



І Причини


Що ж стало причиною „Руїни?

Чому не вдалося нащадкам довершити справу Богдана Хмельницького?

Велике діло почав Хмельницький – здобути державність і самостійність для своєї рідної України. Уся історія Гетьманщини – це безперервна боротьба за суверенітет і незалежність у своїх внутрішніх справах, боротьба героїчна, відчайдушна, але нерівна, боротьба - поразка, у якій коштувала українському народові свободи, а разом з її утратою обернулася різким зниженням рівня життя. [5, ст. 15 ]


1.Зовнішня політика


Причини початку Руїни неможливо зрозуміти без аналізу зовнішньої політики України. Загалом в основі цієї політики гетьманів чи старшини був пошук підтримки ззовні, для необхідної боротьби за свої упевнення, з одного боку, з іноземною загрозою, з іншого – намаганням утримати власну владу під час внутрішньої незгоди та спробами захопити владу. Зовнішня політика Гетьманщини було точним дзеркальним відображенням внутрішньо українських процесів. Не просліджується згода ні серед гетьманом та його старшиною, ні між угрупованнями серед старшини, ні між простими козаками, селяни також були незадоволені своїм станом, складається враження, взагалі усіма процесами.

Утім, зовнішня політика відігравала значну роль в становленні України. Історики звертають увагу на три основні зовнішньополітичні моменти:

  • політичне орієнтування гетьмана;

  • політика Москви;

  • дії інших іноземних держав.

Якщо провести маленьке дослідження стосовно політичної орієнтації гетьманів, то уявляється така картина;

Гетьман – Богдан Хмельницький – він, взагалі, сподівався знайти сильного союзника, який в лиху годину допоможе, при цьому не зазіхаючись на суверенність України. Який би допоміг в становленні молодої країни, захистить від других іноземних загарбників, та сам не жадав стати володарем в Україні. Нам відомо вже, що Хмельницькому, згідно Переяславської угоди, не вдавалося в обличчі Москви знайти такого союзника. Збереження певної незалежність від Москви гетьману не вдавалося, і він шукав підтримки, схиляючись до других іноземних держав. І врешті решт Хмельницький помер, залишивши країну на роздоріжжі, а людей – у сумнівах.

Гетьман – Іван Виговський – був православним польським шляхтичем, він об'єднав коло себе старшину і козаків, які прихилялися до Польщі. Спочатку свого гетьманування, Виговський намагався продовжити діло свого попередника, та Москва всяко заважала йому. Російська держава довго не признають за главу держави І.Виговського, водночас натякаючи, що зроблять це, якщо він погодиться поступитися хоч кількома пунктами підписаних Хмельницьким Березневих статей 1654 року, які обумовлювали широкий суверенітет України. Незважаючи на занепокоєння народними зворушеннями, царський уряд не забував про пропольську орієнтацію гетьмана. Тому Росія таємно та обережно підтримувала повстання Пушкаря та Барабаша проти нього. Зрозумівши, що згоди з Москвою він не найде, гетьман почав боротьбу проти Росії з метою звільнення від московської влади. У червні 1658 року до Варшави вирушив представник гетьмана від старшини, який теж був прихильником Польщі, з дорученням прискорити їх виступ проти Росії.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.