Організація постачання промисловими товарами цивільного населення України у 1943-1944 рр. (58412)

Посмотреть архив целиком










ОРГАНІЗАЦІЯ ПОСТАЧАННЯ ПРОМИСЛОВИМИ ТОВАРАМИ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ У 1943-1944 РР.


Умови воєнного часу вкрай несприятливо впливали на вирішення проблем, пов’язаних з забезпеченням населення продуктами харчування, предметами першої необхідності, промисловими товарами тощо. Але незважаючи на об’єктивні обставини, український народ і керівництво країни провели велику роботу, спрямовану на мобілізацію всіх ресурсів країни і виробництва з метою максимального збільшення випуску продукції для фронту і тилу. Було розроблено і здійснено програму відновлення господарства на звільненій від ворога території, організована допомога населенню цих районів. Все це знайшло відображення у великій кількості літератури, присвяченій Великій Вітчизняній війні. Лише окремі аспекти постачання населення продовольчими товарами, торгівля, відновлення легкої та харчової промисловості у воєнні роки в загальносоюзному масштабі дослідили в своїх працях У. Чернявський,1 В.Зотов,2 А.Любимов.3 Цінні дані щодо братерської допомоги радянських республік звільненій Україні у відновленні промисловості, сільського господарства містяться в монографічній праці М. Буцька.4 Однак і донині відсутні комплексні праці, присвячені проблемам постачання. Тому автор статті ставить завдання: проаналізувати основні заходи і шляхи організації забезпечення населення промисловими товарами та речами першої необхідності в роки Великої Вітчизняної війни; узагальнити архівний матеріал та дослідження вчених-істориків про трудовий героїзм населення України по відродженню підприємств, які випускали продукти харчування, промислові товари, речі першої необхідності; з’ясувати принцип постачання, характер розподілу промислових товарів.

Війна породила труднощі не лише на рівні постачання міського населення продовольством, але і промисловими товарами. Тут, так само як і в галузі продовольчого постачання, були встановлені диференційовані норми постачання за картками. Однак, у зв’язку зі скороченням товарних фондів, норми ці були недостатніми.

Забезпечення промисловими товарами здійснювалося за принципом диференційованого постачання. Карткова система в 1941-1947 рр. на ці товари будувалася наступним чином. За промтоварними картками передбачався продаж певної кількості тканини, одягу, взуття, що було незручним для споживачів, зв’язувало їх можливості і негативно відбивалося на товарообігу. До того ж, держава на відміну від гарантованого постачання певними продуктами за продовольчими картками не могла за станом ресурсів гарантувати одночасний продаж всіх виробів за промтоварними картками. Тому при введені перших промтоварних карток у липні 1941 року був обраний інший шлях. Така система давала можливість покупцеві купити будь-яку найбільш потрібну йому річ, яка була в магазинах, і разом з тим купувати більш дорогі або дешеві речі, в залежності від оплати праці.

Промтоварні картки мали наступну кількість купонів-одиниць. Для робітників та інженерно-технічних працівників – 125, для службовців – 100, для утриманців (включаючи дітей) і для тих, хто навчається, – 80. Так, купуючи пару чоловічого або жіночого взуття, покупець, оплачував її ціну, повинен здати 50 купонів-одиниць, а за пару дитячих сандалів або босоніжок – 20, за плаття жіноче шерстяне або шовкове – 60, вироби з бавовни – 40, для дівчаток дитсадкового віку – 15, за пару панчіх або шкарпеток для дорослих – 5, для дітей – 3 купони тощо.

Картки на промтовари видавалися, зазвичай, на 6-9 місяців. До кінця війни їх отримували 60 млн. громадян.

Продаж промтоварів мав певне стимулююче значення. В другій половині 1942 року було введено продаж робітникам підприємств ряду наркоматів взуття, готового взуття, бавовняних, шерстяних і шовкових тканин за ордерами. Практика продажу промтоварів за ордерами була потім розширена. В окремих галузях промисловості, особливо в період застосування додаткової робочої сили (заготівля торфу, заготівля і вивіз лісу), відбувався одноразовий продаж промислових товарів на певну суму або в певній кількості залежно від виконання плану виробництва.5

Обмежені державні фонди матеріалів йшли перш за все на виготовлення спецодягу (шкіряної, ватяного, гумового взуття, полушубків брезентових плащів, комбінезонів, ватників та штанів, різноманітної білизни, рукавиць та іншого), білизни для гуртожитків, шкіл ФЗО, РУ, їдалень, заводських лікарень та поліклінік, дитячих садків та ясел. Мило, сірники, сіно, нитки та інші товари першої необхідності також направлялися на забезпечення виробничих та господарських потреб підприємств громадського харчування, шкіл та училищ, дитячих та лікувальних установ. Частина промтоварних фондів виділялася для отоварювання карток робітників та службовців. Промтоварними фондами перш за все забезпечувалися робітники вугільної, металургійної, хімічної, нафтової промисловості, оборонних заводів, будівництв, транспорту, шкіл, трудових резервів.6

Тканини, одяг, взуття за промтоварними картками видавали перш за все тим робітникам, які працювали ударно. Нерідко промтоварами видавалися премії. Маючи обмежені промтоварні фонди, місцеві партійні і господарські організації проявили велику енергію та ініціативу по виробництву товарів першої необхідності, використовуючи різні види місцевої сировини. Відділи робітничого постачання промислових наркоматів, артілі, промкооперації організовували виробництво валянок, парусинового взуття на дерев’яній підошві, глиняного посуду, видобування солі, виготовлення мила.

В робітничих сім’ях максимально використовувалися запаси одягу та взуття. Нерідко в цехах заводів можна було бачити жінок і підлітків, одягнутих в старі робочі спецівки, піджаки і сорочки з плеча чоловіка, батька чи брата.

В ті далекі воєнні дні отримання талону відразу на костюм чи сукню, брезентових полуботинок, а тим більш шкіряних черевиків або туфлів ставало радісною подією в бригаді, сім’ї, гуртожитку. Бувало і так, що хлопець чи дівчина отримували талон на відріз чи взуття, а грошей викупити товар вчасно не було. Тоді товариші по бригаді або гуртожитку збирали скільки у кого є і давали в борг.

Як вище згадувалося, їх продаж був нормованим і суворо фіксованим. Щоб придбати елементарний одяг, - пальто костюм, білизну, взуття та інше - потрібно було мати спеціальний ордер, який видавався адміністрацією підприємства. В даному ордері зазначалося назва підприємства, кому він виданий і на який вид продукції, дата видачі, і головне, даний документ був дійсний лише протягом 5 днів тобто, якщо робітник не мав фінансової змоги купити той чи інший товар у цей термін, ордер втрачав свою силу. Ордера на отримання промтоварів виготовлялися адміністрацією підприємства типографським способом. Вони видавалися на кожний товар окремо. Існував досить жорсткий бюрократичний підхід до реалізації ордерів. Так, ордер не заповнений всіма реквізитами, не підлягав прийому контрольно-обрахункових бюро. Ці бюро приймали ордери лише на 13 видів товарів (одяг та взуття) і виписували на них фондовий ордер. На такі життєво важливі товари, як мило, нитки, ган бюро приймало відповідний номер талона промкартки, оголошений наказом по міськторг відділу на той чи інший місяць. Фондовому ордерові перераховувалися найменування: „мило”, „гас” і номер талону.7 Така складна система була покликана зменшити ймовірність зловживань, але, звичайно, навіть при запобіжних заходах не вдавалося уникнути зловживань.

Дещо іншою була система реалізації швейних та взуттєвих виробів, виготовлених майстрами та ательє індивідуальних замовлень. Так, індивідуальні замовлення на швейні та взуттєві вироби з матеріалів промисловості приймали від населення майстернями та ательє по ордерах, які видавалися в порядку, встановленому в наказі Наркомату праці СРСР від 19 серпня 1942 року № 250. Видача індивідуальних замовлень з матеріалів промисловості майстернями та ательє здійснювалася за промтоварними картками з урахуванням відповідної кількості купонів за кожний вид товару. Індивідуальне замовлення на швейні і взуттєві вироби з матеріалів замовника приймалися майстернями та ательє без ордерів і видавалися без урахування того чи був наданий весь матеріал для виготовлення одягу чи взуття..8 Але різниці між першим та другим варіантом практично не існувало оскільки матеріали для виготовлення одягу чи взуття теж потрібно було дістати за промтоварними картками.

Гостру потребу в одязі і взутті, милі та сірниках, солі і предметах першої необхідності відчували робітники визволених районів. У 1944-1945 роках значна частина державних промтоварних фондів направлялася на відновлення підприємств. Робітники тилових районів зі своїх небагатих запасів з першими ешелонами направили на підприємства звільнених районів вагони з одягом і взуттям, посудом та книгами.9

Гострий дефіцит одягу, взуття, товарів повсякденного попиту поряд із проблемою продовольчого постачання негативно вплинули на загальний рівень життя населення у визволених містах України. Багато з того, що вдалося зберегти за час окупації від пограбування, міське населення змушене було вимінювати на продукти харчування. Старий одяг та взуття зносилися. Елементарні речі перейшли до розряду дефіцитних. Місцевим органам влади потрібно було невідкладно вирішувати завдання забезпечення городян промисловими товарами. У той час постачання мешканців визволених міст України здійснювалося за рахунок виділення централізованих фондів промислових товарів, залучення товарів широкого вжитку місцевої промисловості, промкооперації та кооперації інвалідів за суворо встановленими обсягами відповідно до норм для визволених районів України. Слід зазначити, що на ці норми впливали окремі фактори, продиктовані воєнним часом.10

Так, вже у вересні 1943 року було місцевими органами влади ухвалено відповідне розпорядження, згідно якого у зв’язку з обмеженим надходженням промислових товарів, взуття, готовий одяг, трикотаж та бавовняні тканини відпускалися лише сім’ям військовослужбовців, школам, інвалідам, працівникам мистецтва, а також для закритих установ. Інші категорії населення мали самі діставати усе необхідне.11 З часом ситуація дещо стабілізувалася. Контингент населення, прийнятий на гарантоване постачання промисловими товарами, у визволених областях УРСР збільшився. За станом на 1 січня 1944 року по визволених областях ця цифра становила 4806,2 тис. осіб, або 23,1% до загального довоєнного рівня населення по згаданих регіонах. У загальному контингенті, прийнятому на постачання, представники чорної металургії, вугільної, машинобудівної, наркомату шляхів сполучення становили 39,6% .12


Случайные файлы

Файл
4639.rtf
103948.rtf
CBRR5299.DOC
79658.rtf
30077.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.