Органи місцевого самоуправління на Вінниччині в роки фашистської окупації (1941-1944) (58405)

Посмотреть архив целиком













Реферат


Органи місцевого самоуправління на Вінниччині в роки фашистської окупації (1941-1944)


Після вторгнення на територію України гітлерівці приступили до реалізації розроблених ще до початку агресії планів, згідно з якими передбачалося впровадження тут нового територіального поділу, адміністративного устрою і організації влади.

Зокрема, окуповані області були поділені на дві частини: зону цивільного і зону військового управління. Перша у політико-адміністративному відношенні підпорядковувалась імперському міністерству у справах окупованих східних областей. Друга, за винятком питань економічного грабунку, підлягала Головному командуванню сухопутних військ Вермахту (ОКХ).1

17 липня 1941 року Гітлер підписує наказ про введення цивільного управління на окупованих східних територіях.2 Міністерство у справах окупованих територій на Сході очолив Альфред Розенберг. Необхідність введення нової системи управління, адміністративно-територіального поділу на окупованій території і, фактично, напрямки діяльності окупаційної адміністрації були обгрунтовані і визначені Гітлером на нараді, що відбулася в ставці Верховного головнокомандуючого 16 липня 1941 року, де він виголосив: «Тепер перед нами стоїть завдання розрізати територію цього величезного пирога так, як це нам потрібно, з тим щоб зуміти: по-перше, панувати над нею, по-друге, управляти нею, по-третє, експлуатувати її»3. Апарати «східного» міністерства і підлеглого йому рейхскомісаріату Україна відповідали цим поставленим цілям.

Українські землі, де здійснювалося цивільне управління, були «поділені» між польським генерал-губернаторством, Румунією та рейхскомісаріатом України.

Рейхскомісаріат охоплював основну частину українських земель і складався з шести генеральних округів (генералбецирків): 1. «Волинь» (центр – м. Рівне). До нього входили Рівненська, Волинська, Кам'янець-Подільська (нині Хмельницька) області, а також південні райони Брестської і Пінської областей БРСР. 2. «Житомир» (центр – м. Житомир) включав Житомирську область, північні райони Вінницької з Вінницею і південні райони Поліської області БРСР з Мо-зирем. 3. «Київ» (центр – м. Київ). До цього округу увійшли Київська (в тодішніх кордонах) і Полтавська області. 4. «Миколаїв» (центр – м. Миколаїв), куди входили Миколаївська (без західних районів) і Кіровоградська області. 5. «Таврія» (центр – м. Мелітополь): лівобережні південні райони Херсонської, Запорізької областей і Крим. 6. «Дніпропетровськ» (центр – м. Дніпропетровськ): власне Дніпропетровська і частина Запорізької області.4

Генералбецирки поділялися на 114 крайзгебітів (округів), які включали в себе 431 район. Виділялися 5 крайзгебітів «міського типу». Іншими містами керували штадткомісари, невеликими — ортскомісари, на чолі відповідних комісаріатів. Керівником (гебітскомісаром) Вінницького Гебіту було призначено Маргенфельда, він також займав посаду штадткомісара міста Вінниці.5 Вінниччина в адміністративному плані була розділена між рейхскомісаріатом України (частина земель з м. Вінницею входила до генералбецирку Житомир) та Румунією (південні і південно-західні райони по лінії Могилів-Подільський-Жмеринка-Бершадь – так звана «Трансністрія»)6

Кордони колишніх районів і общин були збережені, оскільки це влаштовувало окупантів з адміністративної і господарської точки зору, а також тому, що населення звикло до них. Як виняток, з'являлися відхилення, наприклад, там, де ситуація, пов'язана з рухом Опору, вимагала втручання кількох місцевих комендатур. Тоді для забезпечення єдності керівництва боротьбою проти партизанів і підпільників і адміністративного з одного утворювали два райони, а їх кордони проходили по кордонах місцевих комендатур.

Окрім німецького окупаційного апарату, на захопленій території України були створені органи місцевого «самоуправління».

Сільські, общинні, районні і міські управи (управління) організовувались одразу по всій зоні німецької адміністрації. На чолі районів стояли начальники райуправ, общинами управляли бургомістри. Оскільки в сільську общину входило кілька сіл, то під общиною мається на увазі об'єднання сіл (територія колишньої сільради), в кожному з яких «працювали» старости.

В руках начальника райуправи (районного управляючого) знаходилося загальне керівництво районом. Він ніс політичну відповідальність за всі підлеглі йому місцеві заклади, господарство і управління, повинен був забезпечувати «спокій і безпеку» на підпорядкованій території, боротися з проявами саботажу, диверсіями, непокорою окупаційній владі, організовувати «вилучення» продукції для рейху та задовольняти потреби армійських підрозділів.7

Керівник району призначався і звільнявся з посади за пропозицією коменданта місцевої комендатури чи гебітскомісара. Цю посаду займали здебільшого люди, які вже зарекомендували себе «політичне надійними» і активними прибічниками окупантів. Особливих проблем з формуванням районних управ не спостерігалося, їх склад був досить різношерстним, хоча при комплектуванні виконавчого апарату (відділів і управлінь) гітлерівці намагалися добирати працівників з колишніх службовців чи осіб, які були знайомі з роботою цих органів.

Одразу після окупації Вінниці було створено Вінницьку обласну управу. Вона почала функціонувати з 9 серпня 1941 року.8 Головою обласної управи було призначено головного інженера медінституту Бернарда Сидора Фадійовича, який народився 28.2.1878 року в с.Борівка Вінницького району.9 Його заступником – професора Качеровського Миколу Олександровича (1887 р.н.), уродженця с. Зеленче Проскурівського району. Для забезпечення керівництва області при Вінницькій обласній управі станом на 18 серпня 1941 року було утворено такі відділи:10

  1. Адміністративний з бугалтерською групою (очолюваний професором Чорногоровим Євгеном Анатолієвичем).

  2. Шкільний (очолюваний професором Серафимовичем-Вовчком Василем Олександровичом).

  3. Фінансовий ( очолюваний професором Каспровським Анатолієм Петровичом).

  4. Агрономічно-зоотехнічний. (очолюваний професором Рурінкевичем).

  5. Технічно-шляховий (очолюваний професором Бросманом Фердинандом Леопольдовичем).

  6. Торговельно-промисловий. (очолюваний професором Тимчаком Савою Іовичем).

  7. Планово-статистичний (очлюваний професором Любомським Віктором Микитовичем).

  8. Землевлаштування (очолюваний професором Кунілакісом).

  9. Санітарно-медичний (вакантне).

  10. Водний і лісовий (очолюваний професором Снесарем Йосифом Микитовичем).

  11. Відділ забезпечення (вакантне).

  12. Зв’язку (як тимчасовий) (очолюваний Німковичем Кузьмою Михайловичем).

  13. Обласної міліції (Назімов Микола Миколайович – заступник начальника Обласної Міліції).

Всього в Вінницькій обласній управі працювало 384 особи.11

На початку окупації, коли німецьке військове управління не уявляло собі потреб в кількості "місцевих кадрів", керівники управ часто «проштовхували» на більш вигідні посади своїх людей та родичів, з чим довелося боротися комендатурам та, пізніше, гебітскомісарам. Тому в «Правилах внутрішнього розпорядку Вінницької обласної управи на 1941 рік» чітко йшося, що «обсада вільних місць у відділах повина бути обмежена… Керівник відділу повинен мати не більше одного замісника…»12

Друкованим органом окупаційних властей у Вінниці стала газета «Вінницькі вісті». Вона почала виходити 31 серпня 1941 року. Метою її видання була пропаганда німецького «нового порядку». Так у статті «Порядок урядування ч.1» йшлося:

«1. З визволенням України Німецькими Збройними Силами, вся виконавча сила перейшла до німецької влади, але керувати Україною повинні як найбільш самі українці. Для цього наявний дотеперішній порядок урядування поки-що не змінюється… Спільна праця з німецькою владою на базі довір’я – це обов’язок місцевого управління. Тому кожна ділянка управління повинна зараз же зв’язатися з найближчою комендатурою.

2. Німецька влада проводить тільки вищий контроль. Вона не має на меті сама керувати або розв’язувати дрібні суперечки. Найближчою владою для населення є Ортскомандатура (ОК), над нею стоїть Фелькомандатура (ФК).

3. Фелькомандатура (від.VІІ) провадить загальний догляд за місцевим урядуванням. Вона дає ділові вказівки й пляни в роботі…

До Ортскомандатури належать усі місцеві справи… В окремих невиразних питаннях треба звертатися до Фельдкомандатури… Урядування мусить керуватися духом українського народу та інтересами німецьких збройних сил. Воно відповідає за перетворення народу від більшовицької розбещености до національної дисципліни та робочого піднесення…»13 Чи не головним завданням, яке було поставлене окупаційною владою перед обласною управою, поряд з відбудовою промисловості, було збирання з населення різноманітних податків. Так, в Постанові №3 Вінницької обласної управи від 30 вересня 1941 року «Про запровадження на території визволеної Вінницької області податків: національного та поземельного» йшлося: «Для відбудови зруйнованої Вінницької области та задоволення першорядних культурних, господарських та адміністративних потреб до кінця біжучого 1941 року, Вінницька обласна управа постановлює: Запровадити на території Вінницької области оподаткування національним та поземельним податками на таких засадах:

І. ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОДНОРАЗОВИЙ ЗАГАЛЬНО-ГРОМАДЯНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОДАТОК


Случайные файлы

Файл
15342-1.rtf
125907.rtf
26668.rtf
63947.rtf
54936.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.