Окупація України військами Німеччини та її союзників (58389)

Посмотреть архив целиком












Реферат з історії України

Окупація України військами Німеччини та її союзників



ПЛАН


1. Напад Німеччини на СРСР. Оборонні бої в Україні у 1941-1942 pp.

а) Оборона Києва;

б) Оборона Одеси;

в) Оборона Севастополя.

  1. Мобілізація та евакуація в Україні.

  2. Невдалі радянські контрнаступи 1942 р.

  3. Причини поразок СРСР у 1941-1942 pp.



1. а). На світанку 22 червня 1941 р. фашистські війська напали на СРСР. Радянське керівництво оголосило війну з Німеччиною Великою Вітчизняною.

Ідея здобуття життєвого простору на Сході, остаточно оформилася наприкінці XIX ст., коли об'єднана Німеччина, котра інтенсивно розвивалася, опинилася без ринків збуту, джерел сировини, без колоній. Втім, пожадливе око на Україну германські експансіоністи поклали ще раніше - у XVIII ст., коли король Пруссії Фрідріх II писав, що Україна як найбагатша частина імперії Романових повинна стати предметом особливого зацікавлення для будівничих імперії німецької нації.

З появою на політичній арені нацистської партії та, особливо, з приходом до влади А. Гітлера мрія про захоплення й колонізацію України, що могла б відігравати роль зручної та географічно близької німецької Індії», стала набувати реальних обрисів. Невипадково саме в цей час ідеолог нацистської партії А. Розенберг надрукував працю «Україна - вузол світової політики». Зрозуміло, що нацистські верховоди розглядали Україну як важіль передусім «світової політики» Німеччини: ця найродючіша частина Центрально-Східної Європи покликана була, на їхню думку, забезпечувати рейх та його військо продуктами харчування, а промисловість - сировиною й дешевою робочою силою і, зрештою, оплатити війну Третього рейху за визволення від більшовизму та світове панування. Україна, за планами Гітлера, повинна була перетворитися на «лебенсраум» (життєвий простір) для німців. На її територію повинні були переселитися німецькі бауери (фермери), а українці повинні були слугувати для них рабами.

Німецьке командування націлило на територію України групу армій «Південь» на чолі з фельдмаршалом Г. фон Рундштедтом. Напад розпочався з масованого бомбардування літаками люфтваффе (німецький військово-повітряний флот) міст Києва, Львова, Житомира, Одеси. Німецька група армій включала 57 дивізій загальною чисельністю 300 тис. чоловік (три німецькі польові армії, одна танкова група, дві румунські армії, один угорський корпус).

Берлінське радіо повідомляло: «Німецькі війська на всій протяжності східного фронту ведуть успішні воєнні операції проти переважаючих за чисельністю радянських військ. Наш наступ почався з ураганного вогню важкої артилерії. Потім наша доблесна піхота перейшла у наступ і швидко, відповідно до планів нашого командування, просувається у глиб території Радянської Роси, змітаючи все на своєму шляху... Російські війська у більшості знищені або розсіяні і безладно відступають» .

На території України на базі Київського особливого військового округу (командувач - генерал-полковник М. Кирпонос) були створені Південний та Південно-Західний фронти. Хоча у смузі округу радянські війська переважали противника у живій силі в 1,2 раза, у кількості танків - у 5, літаків - в 2,5 раза, вони через непідготовленість до оборонної війни і внаслідок некваліфікованого керівництва не змогли відбити ворожого удару. Раптовими і влучними ударами німецької авіації були виведені з ладу Радянські військово-повітряні сили (ВПС). Тільки в перший день війни противник знищив майже 1200 літаків. Один із ветеранів радянських ВПС так пригадував перші години війни: «Дістався аеродрому, коли його ще бомбили фашисти. На бриючому польоті вони запалили наші літаки, які стояли «під лінійочку», як на параді. А пілоти в цей час були у Львові, відпочивали. Згоріли всі машини до одної». І таке відбулося на всіх аеродромах. Причому найбільших втрат зазнали ті частини, де були новітні літаки.

У перші дні війни (23-29 червня 1941 р.) розгорнулася запекла танкова битва у смузі Південно-Західно-го фронту, в районі Луцьк - Броди - Рівне - Дубно. Виконуючи директиву Сталіна, що вимагала «оточити й знищити» ворожі війська, контрнаступ проти першої німецької танкової групи повели вісім радянських механізованих корпусів. Хоча ворог і зазнав певних втрат, війська фронту вже на початку липня, по суті, залишилися без танків. Вже 30 червня нацисти захопили Львів, 9 липня - Житомир. Повністю були розгромлені 30 дивізій Червоної армії, наполовину - 70 дивізій, втрачено 850 тис. бійців і командирів, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 10 тис. гармат.

Під час відступу з території Західної України співробітниками НКВС УРСР, охоронниками та конвоїрами в'язниць було розстріляно понад 8 тис. в'язнів, яких було заарештовано за «контрреволюційні злочини».

Вирішальні бої на території України розгорнулися на житомирсько-київському, уманському та одеському напрямах. 11 липня 1941 p., коли німецьким військам вдалося прорвати рубіж у центрі Ново-град-Волинського району і вийти на підступи до Києва, почалася оборона столиці України. 17 німецьких дивізій поновили наступ але зустрівши сильний опір захисників Києва, припинили штурм. Оборона Києва (липень-вересень 1941 p.), відволікаючи великі сили противника, сприяла стабілізації становища Червоної армії на московському напрямі.

Наприкінці серпня воєнна ситуація в Україні стала катастрофічною. Німецькі війська, форсувавши Дніпро, створили загрозу оточення київського угруповання радянських військ. В районі Умані-Перво-майська-Новоархангельська у полон потрапили 103 тис. військових (6-та і 12-та радянські армії на чолі з командармами). Захисники Києва опинилися перед загрозою оточення. Штаб Південно-Західного фронту й особисто командувач, генерал-полковник Кирпонос, звернулися до Ставки Верховного Головнокомандування за дозволом негайно відвести війська з напівоточеного Києва. Але Сталін, виходячи з принципу «триматися до кінця», категорично заборонив залишати столицю України. Вплинуло на таке рішення Верховного Головнокомандуючого й запевнення на початку серпня 1941 р. того ж Кирпоноса й першого секретаря ЦК КП(б)У М.С.Хрущова, що вони в жодному разі не дадуть противнику як «перейти на лівий берег Дніпра, так і взяти Київ». Як бачимо, в оцінці ситуації суттєво помилилися і партійний керівник республіки, і командувач фронтом, і особисто «геніальний полководець» Й.Сталін.

17 вересня, коли кільце оточення навколо Києва зімкнулося, Сталін нарешті дав дозвіл відступити. Але вже було пізно. У полон потрапив фактично весь Південно-Західний фронт (665 тисяч) на чолі з генерал-полковником Кирпоносом (загинув при спробі вирватися з оточення). 19 вересня 1941 p. фашисти увійшли в Київ.


1 б). Водночас із наступом на Київ 300-тисячна ворожа армія з серпня 1941 р. повела широкий наступ на південний схід і південь України, метою якого було захоплення Одеси. Місто опинилося у важкому стані після того, як ворог прорвав фронт і відрізав Приморську армію від основних сил Південного фронту. Оточені з усіх боків, захисники міста з серпня по жовтень 1941 р. обороняли Одесу, відволікаючи на себе значні сили німців. На початку жовтня радянські війська з-під Одеси були евакуйовані у Крим.

Восени 1941 р. обстановка на радянсько-німецькому фронті була вкрай напруженою. За 5 місяців гітлерівці просунулися на вирішальних його ділянках, зокрема на південно-західній, на 900 - 1200 км.


1 в). Несприятливо для Червоної армії розгорталися події в Криму. З жовтня 1941 р. до липня 1942 р. йшла героїчна оборона Севастополя - бази Чорноморського флоту. Лише 4 липня 1942 р. Севастополь було взято німцями. А на серпень 1942 р. вся територія України була окупована.



2. З'ясування того, звідки народ узяв сили, аби перебороти вкрай несприятливий перебіг подій, спричинений провалами тоталітарного партійно-державного керівництва на чолі з Й. Сталіним, є корінним питанням історії німецько-радянської війни.

З початком бойових дій було оголошено мобілізацію військовозобов'язаних, збільшено робочий день, скасовано відпустки, запроваджено обов'язкові понаднормові роботи. За перші місяці війни в Україні було мобілізовано 2,8 млн. осіб.

Складовою частиною перебудови народного господарства на воєнний лад була евакуація в тилові райони країни найціннішого промислового обладнання та іншого майна, а також кваліфікованих фахівців, діячів культури і науки. Неосяжні масштаби воєнних дій, масовані удари з повітря, артилерійські обстріли, підривні дії численної ворожої агентури - все це створювало тяжкі умови для евакуації. Нелюдських зусиль, безсонних ночей коштувала евакуація підприємств з таких економічних центрів України, як Придніпровський промисловий район, Донецький та Криворізький басейни, а також фабрик і заводів Києва, Харкова, Одеси та інших міст.

Сотні тисяч людей демонтували, вантажили й перевозили на величезні відстані те, що, здавалося б, споруджувалося на віки. Так, за 45 діб було демонтовано й відправлено на схід обладнання такого індустріального гіганта, як «Запоріжсталь», хоча окремі ділянки заводської території постійно обстрілювалися ворогом артилерійсько-кулеметним вогнем.

Усього з України було евакуйовано устаткування понад 550 найбільших підприємств машинобудівної, металургійної, легкої, обробної та інших галузей промисловості, найцінніше майно радгоспів, МТС, колгоспів, науково-дослідних установ, зокрема інститутів АН УРСР, 70 вищих навчальних закладів, понад 40 театрів, а також сотні тисяч фахівців з родинами. Загалом у міста й села Російської Федерації, Казахстану, республік Середньої Азії було переселено з України близько 3,5 млн. осіб.


Случайные файлы

Файл
145040.rtf
150109.rtf
19091.rtf
32099.rtf
178219.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.