Німеччина після Другої світової війни (58274)

Посмотреть архив целиком














Німеччина після Другої світової війни



Зміст


Вступ

1) Потсдамська конференція про майбутнє Німеччини

2) Створення ФРН: державно-правовий розвиток

Висновки

Список використаної літератури



Вступ


У Берліні 8 травня 1945 року було підписано акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Розв’язана нею Друга світова війна завдала величезного лиха не тільки країнам Європи, а й самому німецькому народові, який втратив понад 13 мільйонів чоловік, зазнав голоду, руйнації, катастрофічного спаду виробництва. Найбільші культурні та промислові центри лежали в руїнах. Транспорт, зв’язок не працювали. Із 57 мостів над Рейном, Везером та Майном уцілів лише один. Все замерзало без електроенергії та сировини. Скрізь панував хаос. Люди залишали свої домівки в пошуках засобів прожиття. Багато хто з них взагалі залишився без даху над головою. Психологічний шок – апатія, озлобленість, відраза до політики, внутрішня спустошеність – характерні ознаки німецького суспільства того періоду.

СРСР, США, Велика Британія та Франція в спеціальній декларації, підписаній у червні 1945 року, проголосили, що вони перебирають собі всю повноту влади в Німеччині. Союзні держави поділили Німеччину на чотири зони окупації: радянську, американську, британську й французьку, а Берлін, що опинився в радянській зоні окупації, -- на чотири сектори.

Власне, саме в таких умовах і відбувалася підготовка до Потсдамської конференції, яка і мала визначити подальшу долю Німеччини .



1) Потсдамська конференція про майбутнє Німеччини


Принципові основи союзницького контролю і міжнародного правового статусу переможеної Німеччини були закладені на Потсдамській (26 липни - 3 серпня 1945 р.) конференції у передмісті Берліна, керівників урядів СРСР, США та Англії (Франція згодом приєдналась до рішень конференції).В її роботі взяли участь Й. Сталін, Г. Трумен та У. Черчілль ( у ході конференції його замінив новий британській П’єр, лейборист Клемент Етилі). Союзники урочисто заявили, що їхня мета — "знищення німецького мілітаризму й нацизму і створення гарантії того, що Німеччина ніколи не буде спроможна порушити мир в усьому світі", що німецькому народові буде надана можливість "здійснити реконструкцію на демократичній і мирній основі". Так були закладені основи політики чотирьох "Д": демократизації, демілітаризації, декартелізації, денацифікації — викорінення фашизму в німецькому суспільстві, здійснення глибоких демократичних перетворень. Водночас союзники домовилися про кордони майбутньої Німеччини — демократичної та миролюбної, з якою після реалізації наміченої програми передбачалося підписати мирний договір. Слід зауважити, що на Потсдамській конференції не ставилося питання суспільного розвитку: демократія чи народна демократія.

Територію Німеччини на схід від річок Одер і Несе було передано до складу Польщі, а м. Кенігсберг з прилеглим районом - до складу СРСР. Питання про приналежність цих територій остаточно мало бути розв’язане майбутнім мирним договором з Німеччиною.

Загалом, Німеччину було поділено на чотири зони окупації. До складу західних зон увійшли найбільш розвинуті райони з населенням 43,4 млн. чол. До війни тут зосереджувалося 62 % всіх потужностей німецької промисловості, 82 % видобутку кам'яного вугілля, 90 % виробництва металургійної продукції. На Сході .Німеччини — в радянській зоні окупації — переважало електротехнічне машинобудування, оптична та хімічна промисловість, поліграфія тощо.

З рішень Потсдамської конференції трьох держав:

1. Повне роззброєння, демілітаризація Німеччини і ліквідація всієї німецької промисловості, яка може бути використана для військового виробництва. З цією метою: а) всі сухопутні, морські і повітряні сили Німеччини: СС, СА (штурмові загони), СД (служба безпеки) і гестапо з усіма їхніми організаціями, штабами та установами, включаючи генеральний штаб; офіцерський корпус, корпус резервістів, військові училища, організації ветеранів війни та всі інші військові та напіввійськові організації з їхніми клубами і асоціаціями, що служать інтересам підтримки військових традицій у Німеччині, будуть повністю й остаточно скасовані, щоб назавжди відвернути відродження і реорганізацію німецького мілітаризму і нацизму...

3. Знищити націонал-соціалістичну партію, її філії, підконтрольні організації; розпустити всі нацистські установи; запобігати їх відродженню в будь-якій формі, заборонити нацистську і мілітаристську діяльність та пропаганду...

5. Воєнні злочинці, ті, хто брав участь у плануванні або здійсненні нацистських заходів, що тягнуть за собою або мають своїм наслідком звірства і воєнні злочини, повинні бути заарештовані та віддані до суду...

9. У Німеччині повинні дозволятися та заохочуватися демократичні політичні партії з наданням їм права скликання зборів і прилюдного обговорення...

11.3 метою знищення німецького воєнного потенціалу виробництво зброї, військового спорядження, засобів війни, всіх типів літаків, морських суден повинно бути заборонене.

12. При організації економіки Німеччини головну увагу слід звернути на розвиток сільського господарства і мирної промисловості для внутрішнього використання.

Усупереч потсдамським домовленостям, на другу половину 1946 р. чітко визначилися два підходи до німецького питання — західний і східний: демократичний і тоталітарний. Програма Заходу, де лідером виступали США, мала на меті повернути німцям духовні цінності, поховані під ідеологічним щебенем поваленого рейху, викорінити мілітаристські та націоналістичні вияви в громадському житті. Захід готовий був надати допомогу, але залишав можливість німцям самим працювати і перебудовувати своє життя. Командувач американськими військами в Німеччині генерал Д. Ейзенхауер у жовтні 1945 р. звернувся до німців зі словами: "Моральне, духовне і матеріальне відродження Німеччини повинно прийти з самого народу. Ми допоможемо німцям у цьому відродженні, але робити за них роботу ні в якому разі не будемо. Німецький народ повинен зрозуміти, щоб пережити цю важку зиму, він повинен звільнитися від того старого духу, яким був охоплений дванадцять років. Німеччина повинна стати країною мирних працівників, в якій окрема людина готова реалізувати свої здібності, — або в Німеччини не буде майбутнього". Тоді німців ніхто не розглядав як жертву режиму. Німці, нагадував німецький філософ К. Ясперс у книзі "Питання про війну", несуть політичну відповідальність за режим, за діяння режиму, за фюрера, за беззастережне підкорення авантюристу. Ясперс вважав, що суспільство, яке усвідомлює свою відповідальність, пробуджується до політичної свободи. "Благо поразки" полягало в алергії до мілітаризму, до військових, армії, маршируючих колон. У післявоєнній Німеччині до влади прийшли нові політики — К. Аденауер, Т. Хейс, К. Шумахер, Л. Ерхард, В. Брандт — нічим не пов'язані з попереднім режимом. Вони багато зробили, щоб спрямувати Західну Німеччину по демократичному шляху, ввести її в західноєвропейське суспільне русло.

Спочатку союзні держави проводили у своїх зонах окупації Німеччини більш-менш узгоджену політику. Було розпущено та заборонено нацистські організації, притягнуто до судової відповідальності воєнних злочинців й активних нацистів. Вживалися заходи з метою відновлення виробництва. З антифашистських активістів створювались органи місцевого самоврядування, які працювали під контролем окупаційної влади. З метою ліквідації великого землеволодіння (понад 100 га) було проведено земельні реформи. Вилучені ділянки розподіляли між малоземельними селянами і сільськогосподарськими робітниками. Було розукрупнено найбільші монополістичні об'єднання в економіці, демократизовано систему народної освіти, вищої школи, культури.

Однак відразу почали виявлятися чимраз більші відмінності в підході до відродження країни. Американські, британські та французькі окупаційні власті у своїх зонах проводили політику, спрямовану на побудову демократичного громадянського суспільства, заснованого на свободі особи, її невід'ємних правах, приватній власності. Було дозволено діяльність демократичних партій і організацій. Зокрема, на території трьох західних зон виник Християнсько-демократичний союз (ХДС), а в Баварії— Християнсько-соціальний союз (ХСС). Ці партії, близькі за політичними принципами, залишаючись самостійними, утворили "робочу співдружність ХДС/ХСС". Головою ХДС став Конрад Аденауер, відомий політичний діяч періоду Веймарської республіки, який зазнав переслідувань у роки нацистського режиму. Вплив ХДС/ХСС швидко зростав. Політичні діячі ліберального ґатунку утворили Вільну демократичну партію (ВДП), що стала виразницею інтересів промисловців, верхівки середніх верств. Відновила діяльність Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), під впливом якої перебували відроджені профспілки.

Західні держави прагнули до розширення господарських та інших контактів між своїми окупаційними зонами. У грудні 1946 р. США і Велика Британія підписали угоду про економічне об'єднання своїх зон, яке назвали Бізонією (1946). Після приєднання до неї у 1948 р. французької ,зони окупації Бізонія перетворилась у Тризонію. Швидкій відбудові зруйнованої економіки Західної Німеччини значною мірою сприяло її приєднання до "плану Маршалла", за яким вона одержала близько 4 млрд. доларів американської допомоги та кредитів.


Случайные файлы

Файл
14964.rtf
25493-1.rtf
14937.rtf
162880.rtf
101314.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.