Мусульманське право (шаріат). Політика Ф. Рузвельта (58161)

Посмотреть архив целиком

План


1. Правова система класичного періоду

2. Мусульманське право (шаріат)

3. «Новий курс» президента Ф. Рузвельта

Література



1. Правова система класичного періоду


Громадянське суспільство поряд з державою зумовило появу права якісно нового типу. Важливу роль у його становленні відіграли англійська (XVII ст.) та французька (XVIII ст.) революції, які були серйозним випробуванням на міцність правової надбудови, що залишилася від середньовіччя. Поклавши початок перевороту в галузі економіки й політико-державних структур, вони започаткували й новий правовий порядок, котрий ґрунтувався на визнанні загальної рівності всіх людей від народження, рівності всіх перед законом — принципах, які було покладено в основу нового, юридичного світогляду. Оскільки цей правопорядок був зумовлений якісно новими суспільними відносинами — відносинами буржуазними, то й право нового типу стало визначатися як право буржуазне.

Сутність права, сформованого на початковій стадії громадянського суспільства, визначалася новим становищем особистості в суспільстві та державі й ґрунтувалася на якісно нових принципах. Серед цих принципів виділялися:

принцип індивідуалізму, що відображав розкріпачення особистості, її звільнення від корпоративних, станових та інших феодальних пут. Це знайшло своє вираження вже в перших конституційних та інших законодавчих актах французької революції, і насамперед у Декларації прав людини і громадянина 1789 року, де головним суб'єктом права стає людина, особистість, а не станово-корпоративні утворення. Звідси і права людини в самих юридичних документах стали розглядатись як природні, священні та невідчужувані. У свою чергу, вони підкріплювалися цілою сукупністю прав громадянина в публічній та приватній сферах;

принцип свободи. Свобода була не тільки виразником загальнолюдського гуманістичного ідеалу: вона виступала як складовий елемент громадянського суспільства з властивими йому свободою підприємництва, свободою торгів, свободою конкуренції й інших економічних і соціальних свобод, що, у свою чергу, були неможливими без свободи політичної;

принцип законності. Буржуазія прагнула створити суспільство, яке базується на правопорядку. Вона потребувала стабільності, тому цей принці став умовою реалізації не тільки політичних і громадянських прав, гарантією демократичних інститутів влади, але й стабільності всього економічно обігу;

принцип «верховенства права» і «верховенства закону». На відміну в попередньої епохи, коли право народжувалося в основному не з настанов держави, а з реально існуючих і таких, що визнавалися самим суспільством відносин в епоху громадянського суспільства, надто ж у XX ст., право, зберігаючи загальнолюдську цінність (це знаходить вираження в доктрині «верховенстві права»), виступає значною мірою як припис державних органів.

У процесі становлення буржуазне права набула таких рис.

По-перше, буржуазне право виникло не на порожньому місці. Воно формувалося на підвалинах дореволюційних правових систем, які функціонували суспільстві, котре вже знало і відносини приватної власності, і ринкові відносини, і досить високий рівень юридичної техніки. Тому значна частина норм середньовічного права увійшла в оновленому вигляді до нового права, а відмов в ході буржуазних революцій і в подальші періоди від норм «старого права відбувалася головним чином стосовно тієї його частини, яка суперечила економічним та політичним потребам капіталізму й ускладнювала подальшу еволюцію самої правової системи.

По-друге, буржуазне право виникало у вигляді інтегрованих національна: правових систем. Використовуючи певною мірою правову спадщину минулої епохи, буржуазне право рішуче відкидало ті її частини, котрі ставали на завад, економічним та політичним інтересам буржуазії. Такими були насамперед роз'єднаність і феодальний партикуляризм, які базувалися на станових, регіональних, митних та інших бар'єрах. Ламаючи їх, буржуазні відносини призвели до виникнення не тільки національних держав, але й національних правових систем.

По-третє, правова система, яка складалася, набувала нової якості, нового способу свого існування: систему законодавства й систему права, що практично лише в зародковому вигляді були присутні у станово-кастовому суспільстві. Особливе системотвірне значення у формуванні нового права мало законодавство. Стаючи основним джерелом права, саме воно, а не засоби саморегуляції, стає стрижнем правової системи, правотвірним фактором.

По-четверте, організаційне оформлення галузей права. Поряд з такими «старими» галузями права, як цивільне та кримінальне, виникають нові, наприклад, конституційне (державне) право, яке, незважаючи на свою молодість, стає свого роду ядром у національних правових системах.

Виникнувши в цих загальних рисах на етапі переходу від станово-кастового суспільства до громадянського, буржуазне право продовжувало розвиватися. Тенденції його розвитку визначалися характером відносин, що були зумовлені соціально-економічним, політичним та духовним станом громадянського суспільства на тому чи іншому історичному етапі.

Подальший розвиток буржуазних і капіталістичних відносин через поширення ринково-економічних зв'язків по всій земній кулі призвів до інтернаціоналізації не тільки економічного, а й правового життя. Однією з перших стала проявлятися тенденція подолання колишньої самоізоляції правових систем різних країн, посилення їх взаємодії, інтеграції та створення світових правових сімей.


2. Мусульманське право (шаріат)


Відомий мусульманський правознавець М. Р. Ріда порівнював юридичну систему будь-якого суспільства з мовою цього суспільства. Подібно до того, як мова не повинна дозволяти правилам іншої мови управляти собою без перегляду і пристосування, так не можна запозичати і закони іншої нації, не зваживши їх на терезах відповідного світогляду і звичаїв. Інакше виникне хаос, будуть втрачені гармонія і самостійність. М. Р. Ріда закликав до використання принципу «переваги», тобто запозичення найбільш придатних законів з наданням переваги суспільним інтересам як основі для виведення законів з Корану і Суни, а також методів вибору, зіставлення і синтезу найкращих рис кожного з чотирьох богословсько-правознавчих тлумачень (мазхабів) ісламу із залученням незалежних думок факихів, які необов'язково повинні походити з якогось одного мазхабу.

М. Р. Ріда вважав незалежність правової системи необхідною опорою для мусульман у їх протистоянні культурному відчуженню і моральному хаосу. Він дійшов висновку не тільки про необхідність відродження і збереження шаріату, а й про те, що цивільний уряд не може виконувати свої функції або бути стабільним без розробки відповідних законів. Зокрема він стверджує, що дух і суть законів засновані на їх виконуваності відповідно до потреб будь-якого часу і місця, а також до релігійних і політичних особливостей кожної нації.

З усіх світових релігій іслам найтісніше пов'язаний з державою і правом, і сполучною ланкою між ними виступає мусульманська правова ідеологія. Мусульманське право необхідно розглядати і як специфічну правову систему, яка повністю базується на мусульманській теології.

Необхідно розрізняти мусульманське право і національні правові системи мусульманських держав.

Р. Давид зазначав, що, як і в християнських країнах, громадянське суспільство ніколи не ототожнюється в ісламі із суспільством релігійним. Громадянське суспільство завжди живе під владою звичаїв або законів, які, безумовно, спираються загалом на принципи мусульманського права і відводять їм серйозну роль. Продовжуючи його думку, можна сказати, що, однак, у різні епохи, у певних країнах і з певних питань вони в той же час могли відходити від ортодоксальних положень і суперечити принципам і нормам релігійного мусульманського права. Навіть тоді, коли мусульманське право мало найвищий авторитет, далеко не всі його елементи мали однакове практичне значення».

За різними підрахунками у світі на сьогодні проживає близько 1 млрд чоловік, які сповідують іслам. Вони становлять більшість або значну частину населення більш ніж у 50 державах. Однак просторова дія мусульманського права не ідентична географічним кордонам країн з мусульманським населенням. Існують нації й етнічні групи, що сповідують іслам як релігію, але не сприйняли мусульманське право. В Індії, наприклад, понад 10% населення, тобто приблизно 100 млн чоловік, сповідують іслам.

Мусульманське право є правом мусульманської общини, тобто сфера його впливу поширюється на всіх людей, які сповідують іслам і проживають в інших країнах: Великобританії, Німеччині, СІЛА, Росії, Україні, Франції та ін.

Мусульманське право не є самостійною галуззю науки. Склавшись ще в VIIX ст., як вже зазначалося, тобто в період становлення і розвитку феодальних відносин в Арабському халіфаті, воно незмінно виступає лише як одна із сторін ісламу. Ця релігія, як зазначається в наукових джерелах, містить у собі насамперед теологію, яка встановлює й уточнює, у що мусульманин повинен і в що не повинен вірити. В ісламській релігії сукупність таких приписів називається шаріатом (у перекладі — належний шлях) і становить власне те, що називають мусульманським правом.

Норми мусульманського права важко відмежувати від релігійних норм, оскільки основні положення, на яких ґрунтується мусульманська релігія і право, містяться в класичних джерелах мусульманського права і мають релігійний характер.


Случайные файлы

Файл
KDA-0037.DOC
23752.rtf
105033.rtf
28749.rtf
65218.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.