Міжнародне право феодальної та рабовласницької доби (58120)

Посмотреть архив целиком

Зміст


1. Характеристика міжнародного права рабовласницької доби

2. Закони Ману та посольське право. Міжнародні договори рабовласницької доби

3. Закони та звичаї війни рабовласницької доби

4. Філософи стародавніх часів про міжнародне право

6. Органи зовнішніх відносин за часів феодальної доби

7. Правила ведення війни за часів феодальної доби

8. Міжнародно-правові теорії феодалізму

9. Розвиток науки міжнародного права в Росії

Список використаних джерел



1. Характеристика міжнародного права рабовласницької доби


Як основні історичні етапи становлення і розвитку міжнародного права прийнято вважати:

рабовласницький період;

феодальний період;

буржуазний період;

перехідний період;

сучасний період.

Рабовласницький устрій - це перша в історії людства класова антагоністична суспільно - економічна формація; їй відповідало рабовласницьке міжнародне право. Єдиної системи міжнародного права ще не існувало, оскільки рабовласницьке суспільство не знало тих глибоких міжнародних зв'язків, широкого міжнародного співробітництва, на основі яких виникає необхідність в постійних правових формах міжнародного спілкування. Тому міжнародно-правові норми складалися і розвивалися, як правило, в окремих, відносно відокремлених територіально - політичних утвореннях (регіонах)

В епоху рабовласництва зароджуються деякі інститути міжнародного права: одні з них були притаманні усім регіонам, інші - окремим.

Рабовласницький період характерний тим, що:

кожна держава ставила себе в центр розвитку людства і в зв'язку з цим прагнула диктувати свої умови на міжнародній арені.

Це було яскраво виражено в діях Древнього Риму, Греції, Єгипту, Китаю, Індії, Персії та ін.;

раби розглядалися як товар і цілком виключалися зі сфери захисту міжнародного права;

єдиним і природним засобом вирішення міжнародних суперечок визнавалася війна;

егоїзм рабовласницької держави у силу нібито його винятковості доходив до повного заперечення міжнародного права.

Розвиток міжнародних відносин зумовлював необхідність формування міжнародних правил у сфері посольського права, права договорів, правил протоколу й етикету, правил стосовно ведення війни та ін.

Загалом, у рабовласницький період регіоналізм і локальний обсяг у розвитку міжнародного права обумовлені тим, що, хоча держави і були роз'єднані, кожна з них самостійно створювала (формулювала) різні правові інститути в галузі регулювання міжнародних відносин, що найчастіше були схожі з аналогічними інститутами інших держав. Давньогрецький інститут проксенів (заступництво іноземцям) мав аналог також і в Римському праві. У рабовласницький період великий вплив на розвиток міжнародного права зробило Римське право народів. Спочатку давньоримські юристи сформулювали правила, що регламентують правове положення завойованих Римом народів, у зв'язку з необхідністю введення деяких елементів самоврядування; потім воно було перетворене у Право народів. Одним із важливих інститутів цього права було преторське право, що регламентувало правове положення іноземців. Право народів мало такі інститути права, як право війни, право полону, право рабовласництва, право мирних договорів, посольське право, заборони шлюбів із чужоземцями та ін. Теза римських юристів "Слово, дане навіть ворогу, повинне бути дотриманим" лягла в основу нині діючого принципу "расtа sunt seprvandа" ("Договори повинні дотримуватися"). Римському праву також були відомі погоджувальні комісії, що створювалися для вирішення спірних питань.

У Греції в цей період значний розвиток міжнародно-правових відносин спостерігався на грецьких територіях і цей розвиток суттєво відрізнявся від того, що панував у Єгипті та Дворіччі Тигру і Євфрату (Месопотамія).

Так, невеликі грецькі общини (народ), іменовані полісами, визнавалися самостійними політичними утвореннями на зразок міст і в силу цього були суб'єктами міжнародних правовідносин, а отже, і міжнародного права. Зважаючи на загальногрецький демократизм, спочатку між полісами була формальна рівноправність. Порівняно широко був розвинений інститут громадянства і навіть здійснювалися чистки, при яких з'ясовувався родовід грецького громадянина аж до третього коліна. І тільки такий громадянин мав усю повноту прав грецького громадянина, інших відносили до варварів і чужоземців.

Була розвинена система способів обмеження міжнародної правосуб'єктності окремих полісів і навіть держав, і повної рівності у греків не було. Був розвинений інститут заступництва над найбільш слабкими полісами і державами. Дуже важливим видається те, що визнання поліса (народу) суб'єктом міжнародного права базувалося на визнанні народних зборів (ареопагу) органом, що має право виступати на міжнародній арені від імені свого народу. У ньому вбачаються корені зародження поняття "суверенітет належить народу".

Таким чином, рабовласницька доба характеризується своїми властивостями, а саме: їй притаманні свої правила ведення війни, розвиток посольського права, укладання міжнародних договорів.


2. Закони Ману та посольське право. Міжнародні договори рабовласницької доби


У Законах Ману (стародавній індійський звід моральних і юридичних приписів 9 ст. до н.е. багато істориків-правознавців період появи Законів Ману відносять до 2-го і навіть 3-го тисячоліття до н, є) були сформульовані положення, спрямовані на захист жертв війни.

У Законах Ману відзначалося, що війна є крайнім засобом вирішення суперечок або засобом репресалій. Початковим моментом, що передує оголошенню війни, повинен бути ультиматум із висловленням конкретних вимог до іншої сторони, потім, у випадку відмови від виконання цього ультиматуму, повинне бути офіційне оголошення війни.

Безпосереднє ведення воєнних дій обмежувалося різними заборонами. Так, заборонялось убивати старих, жінок і дітей, воїнів, що здаються в полон, і парламентаріїв, а також поранених, беззбройних, хворих, полонених. Недоторканністю повинні користуватися храми, їхні служителі, охоронці мостів, колодязів. Заборонялися віроломні способи знищення людей (зубцюваті стріли, отруйні стріли і стріли з розпеченими наконечниками.

Широкого розвитку набуло посольське право в Греції, в Римі - особливо його процедурна частина (церемонії, ритуали і т.д.), принципи недоторканості послів, князів. Це вже свідчить про розвиток посольського права. В Древньому Римі посольське право здійснювалося за допомогою спеціальних жреців, а пізніше - через послів (легатів), які вибиралися сенатом з свого оточення.

Також було розвинене посольське право в Індії, що розрізняло три ранги дипломатів: повноважні посли, посли з обмеженими повноваженнями і "ті, що передають послання" (тобто, гінці). Всі ці категорії користувалися особистою недоторканністю. Посли сприяли розвитку права договорів, для забезпечення яких обмінювалися заручниками, що давало поштовх розвитку своєрідного заставного права, яке у пізні часи зникло, представляли поручительства, що породжувало інститут гарантій, приносили клятвенні зобов'язання й укладали шлюби.

Праву рабовласницького періоду широко відома практика укладання міжнародних договорів, що мала місце ще наприкінці 4-го тисячоліття до н. е. Вельми показовим є зміст мирного договору, укладеного в 1278 р. до н. е. між фараоном Єгипту Рамзесом ІІ і царем хетів Хаттушилем ІІІ. У цьому договорі сторони клялися тисячами своїх богів про те, що між ними буде мир, що вони будуть допомагати один одному у випадках нападу ворогів, а також у випадках внутрішніх безладь, бунтів рабів, у пійманні перебіжчиків і в інших питаннях. Вони також зобов'язувалися виконувати зобов'язання за прямими договорами, називаючи ці договори справедливими. Багато уваги в міжнародних відносинах тих часів приділялося шлюбним договорам, особливо тим, котрі регламентували династичні шлюби. Такі шлюби розглядалися як важливі політичні акції, що ведуть до встановлення тісних дружніх стосунків між державами й обопільного економічного, військового і культурного розвитку. Прикладом такого договору і шлюбу, що наступив за ним, може служити шлюб вавілонської царівни Семіраміди з ассірійським царем Шамаші-Адіді ІІ. Водночас слід зазначити, що суверенної рівності між монархами як суб'єктами міжнародного права у ті часи не існувало. На вершині ієрархії знаходився звичайно Єгипетський фараон, що значною мірою рахувався лише з вавілонськими, хетськими, ассірійськими і деякими іншими правителями. Надалі, у міру розвитку цих держав, положення суверенів зрівнювалося. Це вплинуло і на характер та поширення практики договорів. Стали укладатися договори про кордони, про нейтралітет, про обмін спірними територіями, про торгівлю та ін.

Порівняно широко було розвинуте право міжнародних договорів в Греції, яких налічувалося близько 20 типів. Серед них: про мир, про союз, про взаємодопомогу, про ненапад, про кордони, про арбітраж, про торгівлю, про шлюби з іноземцями, про правову допомогу та ін.

Міста - держави (поліси) Древньої Греції вже на самій ранній стадії розвитку обмінювалися послами, укладали міжнародні договори, договори про взаємодопомогу, про торгівлю. Грецькі міста - держави вступали в договірні відносини і з державами інших регіонів: Спарта заключила в 387 р. до н. е. договір з Персією, Афіни в 346 р. до н. е. заключили договір з Македонією і інші.

В Римі також добре було розвинене право міжнародних договорів, в арсеналі якого, особливо починаючи з III ст. до н.є., налічувалося до 30 питань, із яких вони могли укладатися. Серед них: договори про мир, союз (наприклад, із Карфагеном 501 р. до н. є., і особливо - з Ганнібалом), пізніше - договори про торгівлю, про дружбу, про заступництво в договорах із варварами, про взаємодопомогу та ін.


Случайные файлы

Файл
МДС 12-3.2000.doc
31451.rtf
86042.rtf
151251.rtf
148162.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.