Країни Західної Європи (1945 р. - початок ХХІ століття) (57888)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Торговельно-економічний коледж

Київського національного торговельно-економічного університету







Реферат

на тему


Країни Західної Європи (1945 р. - початок ХХІ століття)






Виконала:

Залесська Анна О

Студентка групи Тх-97








Хмельницький 2010





План:


1. Німеччина

2. Великобританія

3. Франція

4. Італія






1. ФРН (Федеративна Республіка Німеччина)


Основні положення післявоєнного устрою Німеччини були розроблені на Потсдамській конференції в липні-серпні 1945 р. Західнонімецькі землі (11 земель) опинилися в американській, англійській та французькій зонах окупації (43 млн осіб). Управління Німеччиною знаходилося у руках Контрольної Ради представників країн-переможців. Передбачалося, що в майбутньому Німеччина стане єдиною і демократичною державою.

Конфронтація Заходу та СРСР трагічно позначилась на долі Німеччини: через країну пройшла лінія протистояння між двома світовими системами. "Холодна війна" примусила західні країни переглянути свої погляди на роль окупаційних зон. З ворога Західна Німеччина мала стати надійною опорою Заходу.

У 1947 р. Англія та США об'єднали свої окупаційні зони в Бізонію. У 1948 р. до них приєдналася французька зона (стала Тризонією). В них було створено єдину адміністрацію та військове командування; розроблено проект конституції і створено управління господарством, яке очолив Л. Ерхард. Він розробив програму економічних реформ, метою яких стало створення соціального ринкового господарства. Господарська реформа включала в себе грошову реформу та реформу цін.

Було відмінено адміністративний розподіл ресурсів і контроль над цінами. Регулювання цін та заробітної плати проводилось поступово, але впевнено. Держава позбувалася функції регулювання, і тепер все вирішував відсоток банківського кредиту. Господарська реформа 1948 р. переросла в економічні реформи 1948-1956 pp., які вивели економіку ФРН на третє місце у світі. Економічні перетворення та результати, які вони дали, були названі "німецьким економічним дивом".

Причини швидкого економічного розвитку ФРН ("економічного дива") — солідні стартові можливості, потужна промислова база, сучасне устаткування, компетентне керівництво реформами, гнучка податкова і кредитна політика, значні іноземні інвестиції (за планом Маршалла — 50 млрд дойчмарок), організованість нації; жорстка експлуатація робочої сили (62-годинний робочий тиждень, заробітна плата — 65% довоєнної), підтримка економіки з боку держави (довгострокові кредити, 30% акцій підприємств належало державі), відсутність військових видатків до 1955 p., присутність іноземних військ.

Сепаратна грошова реформа в Західній Німеччині викликала відповідні дії СРСР: було встановлено блокаду Західного Берліна, після чого розкол Німеччини став неминучим.

7 вересня 1949 р. було проголошено Федеративну Республіку Німеччини. За формою правління вона стала парламентською республікою. Уряд країни очолив канцлер.

Першим канцлером ФРН був Конрад Аденауер (блок партій Християнсько-демократичний союз і Християнсько-соціальний союз — ХДС/ХСС). Він перебував при владі до 1963 р. Уряд Аденауера однозначно орієнтувався на США і на цінності західної демократії. У 1952 р. він відкинув план СРСР про об'єднання Німеччини.

Цього ж року у ФРН було відмінено окупаційний режим. 1955 р. країна стала членом НАТО, що завершило розкол Європи на два ворожі табори. У 1957 р. ФРН вступила до ЄЕС, а це примирило її з Францією.

У 1969 р. було сформовано новий уряд на чолі з лідером соціал-демократів Віллі Брандтом. У результаті проведення "нової східної політики" ФРН підняла свій міжнародний престиж, врегулювала територіальні проблеми і стала одним із головних торгових партнерів країн Східної Європи та СРСР.

70-ті роки були переломними з точки зору внутрішнього розвитку ФРН. Як і інші країни Заходу, її охопила криза. Знизилась динаміка розвитку промисловості, з'явилася небезпечна проблема—політичний тероризм. Провідну роль серед терористичних організацій відігравала "Фракція Червоної армії". Жертвами терору у 70-х роках стали понад 40 осіб. На початку 80-х років поліція ФРН заарештувала більшість терористів.

У 70-80-х роках з'явились нові масові рухи. Наймасовішим став рух на захист довкілля — рух "зелених". У зв'язку з розміщенням на території ФРН ядерних ракет наприкінці 70-х років набув масовості пацифістський рух.

Усе це на початку 80-х років призвело до чергового перегрупування політичних сил у країні. Вільна демократична партія знову підтримала блок ХДС/ХСС, що дало можливість християнському демократу Гельмуту Колю у 1982 р. стати канцлером ФРН. Він провів реформи, які дозволили подолати кризи 70-х років. З 1983 р. у ФРН почалось економічне піднесення. ФРН (Федеративна Республіка Німеччина)

Об'єднана Німеччина

Процес демократизації поставив на порядок денний питання об'єднання двох Німеччин. Почалися пошуки форми об'єднання.

Спочатку керівництво НДР вважало, що цей процес буде тривалим. Але на виборах 1990 р. перемогу здобула ХДС, яка виступала за негайне об'єднання Німеччини на основі закріпленої у конституції ФРН схеми входження східних земель у федерацію. Уряд, сформований лідером ХДС Лотаром де Мезьєром, приступив до реалізації цього процесу.

1 червня 1990 р. в НДР було введено західнонімецькі гроші (дойчмарки). 31 серпня відбулися вибори та відновлення 6 земель на території НДР. 12 вересня СРСР, США, Англія та Франція підписали договір про остаточне врегулювання німецького питання.

З жовтня 1990 р. відбулось об'єднання Німеччини, столицею якої став Берлін. На позачергових виборах в уже об'єднаній Німеччині перемогла коаліція ХДС/ХСС з ВДП.

Об'єднання Німеччини спричинило низку проблем:

інтеграції східних земель у ФРН;

структурної перебудови економіки НДР;

соціальної напруженості;

ворожнечі до іноземних робітників (5 млн осіб);

вироблення нової зовнішньої політики ФРН.

Після об'єднання ФРН стала повноправним членом світового співтовариства. Канцлером об'єднаної Німеччини залишився Г. Коль. У своїй внутрішній політиці він продовжив попередній курс "консервативної революції"". Головною проблемою для об'єднаної Німеччини стала інтеграція східнонімецьких земель — структурна перебудова та модернізація економіки, відновлення земельного устрою, формування нових владних і партійних структур, а особливо — зміна системи мислення, звичок, ставлення до праці та ін. У 1990-1993 pp. у східнонімецьких землях спостерігався спад виробництва і падіння життєвого рівня населення, але вже в 1994 р. завдяки значним капіталовкладенням цю негативну тенденцію вдалося подолати.

Після об'єднання Німеччина проводить активну зовнішню політику. Так, разом із Францією вона стала одним з головних рушіїв інтеграційних процесів у Європі, головним торговельним і політичним партнером для більшості країн Східної Європи, СНД, активно розвиває відносини з Росією, Україною та країнами Балтії.

Курс, що проводився Г. Колем, був підтриманий виборцями під час чергових парламентських виборів 1994 р. Але на виборах у вересні 1998 р. перемогла коаліція, очолювана соціал-демократами. Новим канцлером Німеччини став Герхард Шрьодер. Основний вектор політики соціал-демократів спрямований на поглиблення інтеграційних процесів у Європі та на посилення у цьому процесі ролі Німеччини.


2. Велика Британія


Після Другої світової війни Англія остаточно втратила провідну роль у міжнародних відносинах. Почався розпад найбільшої колоніальної імперії світу.

Після виснажливої війни Британія хоча й залишилася серед великих держав, але не могла зрівнятися зі США та СРСР.

Під час перших післявоєнних виборів 26 липня 1945 р. англійці проголосували за лейбористів, які чітко сформулювали свою головну мету — перетворити Англію у квітучу державу. Лідер лейбористів Клемент Етлі сформував уряд, який взявся за здійснення низки реформ.

У результаті проведених лейбористами змін було націоналізовано вугільну, газову, металургійну галузі промисловості, електроенергетику, зв'язок, транспорт, Англійський банк. Власникам підприємств сплачувалась компенсація—2,5 млрд фунтів стерлінгів. Лейбористський кабінет почав приділяти більше уваги питанням програмування економіки, регулювання зайнятості, експорту-імпорту та ін. Лейбористи здійснювали також програму соціальних реформ: скасування антипрофспілкових законів, розширення безкоштовної системи охорони здоров'я та зростання житлового будівництва. Вони домоглись подальшого обмеження повноважень палати лордів британського парламенту.

У галузі зовнішньої політики лейбористи запишались на позиції союзу зі США. У 1949 р. Англія стала членом НАТО. Найскладнішою проблемою для післявоєнної Великобританії була доля колоніальної імперії. Надання незалежності Індії виявилося неминучим, і з цим довелося змиритися. Незалежність було надано також Палестині та Йорданії.

Реформи лейбористів призвели до непомірного зростання державних витрат і різкого збільшення дефіциту державного бюджету. Фінансові труднощі сприяли перемозі у 1951 р. консерваторів на чолі з В. Черчіллем. Вони провели часткову денаціоналізацію, скоротили соціальні програми. У 1952 р. помер король Георг IV, на престол вступила його донька Єлизавета II. У тому ж році Великобританія, прагнучи залишитись наддержавою, з допомогою США завершила створення ядерної зброї.


Случайные файлы

Файл
59226.rtf
29700-1.rtf
42513.rtf
96614.rtf
79331.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.