Історія розвитку, завдання та розділи Антропології (57734)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

1. Завдання та розділи Антропології

2. Історія розвитку Антропологічної науки

Висновок

Використана література


Вступ


Термін “Антропологія” має грецьке походження й означає дослівно “наука про людину” (антропос — людина; логос — наука). Його вперше застосував Арістотель, що вживав це слово переважно при вивченні духовної природи людини. Стосовно фізичної будови людини термін “антропологія” вперше зустрічається в назві книги Магнуса Хундта, що вийшла в Лейпцизі в 1501 р.: “Антропологія про достоїнство, природу і властивості людини і її елементів, частини людського тіла”. Це твір чисто анатомічний. У 1533 р. з'явилася книга італійця Галеаццо Капела “Антропологія чи міркування про людську природу”, що містить дані про індивідуальні варіації людини. У 1594 р. вийшов твір Касмана “Антропологічна психологія, чи навчання про людську душу” і слідом за ним друга частина — “Про будову людського тіла в методичному описі”.

Таким чином, у західноєвропейській літературі досить рано ввелося подвійне розуміння терміна “антропологія”, а саме як науки про людське тіло, з одного боку, і про людську душу — з іншого. Такий двоїстий зміст має, наприклад, “антропологія” в одному англійському творі, опублікованому анонімно в 1655 р. під заголовком “Відвернена антропологія чи ідея про людську природу, відбита в коротких філософських і анатомічних висновках”.

Французькі енциклопедисти додавали терміну “антропологія” дуже широке значення, розуміючи під ним усю сукупність знань про людину. Німецькі філософи XVIII — початку XIX ст., зокрема Кант, включали в антропологію головним чином питання психології. Протягом XIX ст. і дотепер в Англії, Америці і Франції під антропологією розуміють науку, по-перше, про фізичну організацію людини і, по-друге, про культуру і побут різних народів і племен у минулому і сьогоденні.


1. Завдання та розділи Антропології


Задача антропологіїпростежити процес переходу від біологічних закономірностей, яким підкорялося існування тваринного предка людини, до закономірностей соціальних. Таким чином, антропологія займає в колі біологічних дисциплін особливе місце. Маючи предметом свого дослідження людину, вона не може не вийти за межі природно-історичних питань; вивчаючи людину, вона вступає в ту область знань, де діють фактори соціально-історичні. З цього прикордонного положення антропології в ряді наук випливає і її відношення до суміжних галузей знання. Антропологія нерозривно пов'язана з іншими біологічними науками і разом з тим самим тісним чином стикається з науками суспільними. Антропологія в цьому змісті як би увінчує собою природознавство. Засновник антропологічної науки в Росії А. П. Богданов у мові на урочистих зборах Московського університету в січні 1876 р. вказав, що природознавство без антропології залишається незавершеним і тільки "з антропологією природознавство не є якимсь особливим островом, відділеним бездною від інших наук".

Антропологія включає три основних розділи: морфологію, антропогенез і расознавство чи етнічну антропологію.

Розділ морфології розв'язує питання, пов'язані: а) з індивідуальною мінливістю фізичного типу, б) з його віковими змінами від ранніх стадій зародкового розвитку до старості включно, в) з явищами статевого диморфізму, г) з аналізом тих особливостей фізичної організації людини, що виникають під впливом різних умов життя і праці.

Розділ антропогенезу зосереджує свою увагу на тих змінах, що перетерплює природа найближчого предка людини, а потім і самої людини протягом четвертинного періоду. Це морфологія людини і його попередника, розглянута в часі, що вимірювається геологічним масштабом..

Розділ расознавства, присвячений вивченню подібностей і розходжень між расами людини, може бути названий за аналогією з розділом антропогенезу морфологією, розглянутою в просторі, тобто на всій поверхні земної кулі, населеної людиною.

Розділ морфології складається з: 1) мерології (від грецького “мерос” — частина), що вивчає варіації окремих органів людини й окремих тканин, а також їхній взаємний зв'язок, і 2) соматології (від грецького “сома” — тіло), що вивчає будову людського тіла в цілому, тобто закономірності варіацій росту, маси, окружності грудей, пропорцій і т.д. Важливим підрозділом соматології є та галузь антропології, що ставить своєю задачею встановлення стандартів чи норм розмірів людського тіла, тобто найбільш часто зустрічаються комбінації розмірів, і розробляє методи розрахунку, що дозволяють установити, як часто зустрічаються ті чи інші відхилення від цих комбінацій. Антропологія тим самим дає можливість організувати на цілком науковій основі масове виробництво предметів індивідуального використання (взуття, одяг, головні убори, рукавички, меблі і т.д.), що особливо важливо в умовах планової організації народного господарства. Велике значення має морфологія для встановлення норм фізичного розвитку в різних віках, а також варіацій статури і їхнього зв'язку з фізіологічними особливостями організму.

Найбільш важливими допоміжними дисциплінами для розділу морфології є нормальна анатомія, ембріологія і гістологія людини.

У розділі антропогенезу розглядаються питання про місце людини в системі тваринного світу, відношенні його як зоологічного виду до інших приматів, відновлення шляху, по якому йшов розвиток вищих приматів, дослідження ролі праці в походженні людини, виділення стадій у процесі людської еволюції, вивчення умов і причин становлення людини сучасного типу.

Розділ антропогенезу включає: 1) вивчення сучасних і викопних мавп і напівмавп, 2) еволюційну анатомію людини, 3) палеоантропологію, тобто вивчення викопних форм людини. Необхідними допоміжними дисциплінами для цього розділу є: з наук природно-історичних — геологія четвертинного і третинного періодів, фізіологія вищої нервової діяльності; з наук соціально-історичних — археологія палеоліту; з наук філософських — психологія.

Расознавство, чи етнічна антропологія, вивчає класифікацію расових типів, поширення їх по території Землі, історію формування рас і закономірності змін расових типів.

У числі суміжних дисциплін, з якими особливо тісно стикається расознавство, варто назвати з кола біологічних наук — генетику і біометрію, а з наук соціально-історичних — археологію пізнього палеоліту і наступних епох, етнографію, мовознавство й історію.

Терміни “расознавство” і “етнічна антропологія” нерідко вживаються як рівнозначні. Етнічна антропологія — тільки частина расознавства, що вивчає антропологічний склад народів світу і проблему етногенезу.

Антропологія в цілому, а особливо розділи, присвячені проблемі походження людини і його рас, із самого зародження знання про природу людини були ареною жорстокої ідеологічної боротьби між матеріалістичною наукою, з одного боку, і ідеалістичним і метафізичним світоглядом — з іншої.

В основі антропологічної методики лежить антропометрія, чи вимір розмірів людського тіла. Необхідність кількісної характеристики випливає з того, що всі розміри виявляють безупинну мінливість, причому, як правило, межі коливань розмірів однієї якої-небудь групи людей заходять за межі коливань іншої. Це явище, називається “трансгресивною мінливістю”, мабуть, приводить до необхідності числових визначень.


2. Історія розвитку Антропологічної науки


Як самостійна область науки антропологія виникла пізно — наприкінці XVIII — на початку XIX століття. Однак найбільш ранні спроби зрозуміти місце людини в природі, його подібність з іншими організмами, його своєрідність, варіації людського типу по різних країнах, вікові зміни, пояснити його походження є, очевидно, настільки ж древніми, як саме наукове знання взагалі. Основні етапи формування антропологічних знань збігаються з поворотними періодами історії людського суспільства. Переходи від однієї соціально-економічної формації до іншої, що супроводжувалися бурхливою переоцінкою цінностей, боротьбою між старим і новим світоглядом, підйомом чи катастрофою тисяч індивідуальних доль не могли не вести до глибокого роздуму про сутність людської природи. Люди хотіли знати про “призначення” людини, про сили, що привели людину у світ і які, озброївши її розумом, підняли над усіма живими істотами й у той же час зробили жертвою незлічимих нещасть і соціальної несправедливості. Зачатки наукових знань про людину виникли в надрах античної філософії. В у творах філософа мілетської школи Анаксимандра (610—546 р. до н.е.), що намагався пізнати походження і розвиток буття — безмежного, чи “апейрон”, викладаються ідеї про виникнення людини шляхом ряду перетворень його її — тварин. Зачатки еволюційного погляду на людину можна знайти в Демокрита (близько 470-380 р. до н.е.) і в Эмпедокла (490-430 р. до н. е.). Античні філософи прагнули визначити головні джерела відмінностей людини від тварин. Анаксагор (500-428 р. до н.е.), Сократ (469—399 р. до н. е.) висловлювали думку, що людина зобов'язана своїм високим положенням у світі наявності в неї руки. Думки про величезну роль слова (мови) для людини розвивав знаменитий афінський учитель красномовства Исократ (436-338 р. до н.е.).

Однак філософія була не єдиним джерелом, що породжувало антропологічні узагальнення. Зоологічні спостереження над домашніми і дикими тваринами також вели до міркування про місце людини в органічному світі. Анатомування тварин і вивчення захворювань людини сприяли росту знань про явища мінливості окремих органів людського тіла під впливом їхніх функцій.


Случайные файлы

Файл
83159.rtf
144406.rtf
105121.rtf
129407.rtf
34735.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.