Історія первісного суспільства на українських землях (57728)

Посмотреть архив целиком











РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

«Історія первісного суспільства на українських землях»


План


  1. Зародження людського суспільства. Основні теорії первісного розвитку людства та періодизація.

  2. Основні заняття людей у первісний період, розвиток знарядь праці.

  3. Неолітична революція.

  4. Еволюція общинно-родової організації первісних людей.

  5. Великі поділи праці та первісні археологічні культури на території України.

  6. Використана література.


1. Зародження людського суспільства. Основні теорії первісного розвитку людства та періодизація.


Період існування первісного суспільства за часом був найтривалішим в історії людства. За найновішими даними, він бере початок не менш як півтора мільйона років тому. В Азії та Африці перші цивілізації виникли на межі IV—III тис. до н. є., в Європі та Америці — в І тис. до н. є. Періодизація історії первісного суспільства становить складну і поки ще не вирішену наукову проблему.

У сучасній науці існує кілька періодизацій первісного суспільства: загальна (історична), археологічна, антропологічна та ін. Із спеціальних періодизацій первісної історії найважливішою є археологічна, в основу якої покладено відмінності в матеріалі та техніці виготовлення знарядь праці. Відповідно до цього історію первісного суспільства поділяють на три періоди — кам'яний (від появи людини — III тис. до н. є.), бронзовий (III—І тис. до н. є.) і залізний (І тис. до н. є. — І ст. н. є.).

Кам'яний вік (приблизно 3 млн років — III тис. до н. є.) тривав у різних регіонах неоднаково. Деякі племена перейшли до використання металу, поки інші залишалися на стадії кам'яного віку.Кам'яний вік, у свою чергу, поділяється на:

нижній палеоліт (З млн—150 тис. років тому);

середній палеоліт (150—40 тис. років тому);

верхній палеоліт (40—10 тис. років тому);

мезоліт (10—7 тис. років тому);

неоліт (6—4 тис. років тому);

енеоліт (4—3 тис. років тому)

Найдавніші знахідки предків людини підтверджують той факт, що на теренах Центральної та Східної Європи відбувалися складні процеси еволюції людини. Найдавніші залишки давньої людини (гомінідів) зафіксовані на території Чехії (Пржезлетіце). За допомогою палеомагнітного методу вони датовані періодом 890— 750 тис. років тому.

У 70—80-х роках XX ст. українська експедиція під керівництвом В.М. Гладиліна знайшла залишки багатошарової стоянки предків людини в районі села Королево (Закарпаття). Аналогічні стоянки існували й в Угорщині (Ветешселлеш). Знахідки решток цього періоду дуже фрагментарні, більше поширені знахідки знарядь праці, особливо кам'яних чоперів та рубил, виготовлених на основі класичних палеолітичних технологій.

Отже, в добу нижнього палеоліту частину Європи заселяли предки сучасної людини. В антропології ці предки отримали назву Ното егесіиз ("людина з прямою ходою").

У добу середнього палеоліту відбувся демографічний вибух, який привів до різкого зростання кількості пам'яток. Ці пам'ятки пов'язують з таким видом предків людини, як неандерталець. Цей вид деякі дослідники вважають перехідним до людини сучасного типу. Для Центральної та Східної Європи число відомих поселень зростає в 70 разів порівняно з часом нижнього палеоліту. Була заселена практично вся континентальна частина Європи, за винятком півночі Англії, півночі Східної Європи та Скандинавії.

В Україні знахідки решток неандертальців нале­жать до пізньої фази (Кіїк-Коба, Заскальна в Криму).

(І свідчення про перебування неандертальців на стоянках Молодове (Україна), Шалі Галовце (Словаччина), ІІІішка (Моравія), Шубайюк (Угорщина). Відомі пам'ятки дають можливість окреслити локальні групи, які мають суттєві відмінності в матеріальній і духовній культурній традиції. У Центральній Європі для цього періоду характерні перші знахідки шахт, в яких для виробничої діяльності видобувалися кремінь (Берн, Швейцарія), лимоніт та гематіт (Балатонловаш, Угорщина). Неандертальці користувалися різноманітними знаряддями праці та зброєю не тільки з каменю, а й з дерева, кістки та рогу.

У добу останнього льодовикового періоду (вюрмське похолодання), яке почалося приблизно 70 тис. років тому, діяльність предків людини ускладнилася. Наступ льодовиків змінив характер господарської діяльності. Деякі види тварин вимерли або відійшли на південь. Це привело до появи спеціалізованого полювання, пов'язаного з одним видом тварин. Неандертальці полювали на печерного ведмедя (Північне Причорномор'я, Польща, Словаччина, Румунія, Австрія, Угорщина), оленя (Німеччина), зубра (Поволжжя, Кубань, Приазов'я), мамонта (Подністров'я, Угорщина), дикого віслюка та сайгу (Крим). Основною їжею неандертальців в Європі було м'ясо. Для групи в 20—ЗО осіб необхідно було 200кг м'яса на тиждень. Потреба в їжі сприяла виникненню полювання загінним методом (коли тварин заганяють у природні та штучні пастки або на групу мисливців, що кидають списи чи камені). У таких полюваннях брало участь до 100 осіб.

Залежно від нових видів діяльності та побуту змінювалася й технологія виготовлення знарядь праці. Вона полягала в детальному додатковому ретушуванні робочих частин інструментів та зброї. В умовах холодних зон люди навчились видобувати вогонь, який тепер захищав їх від холоду. Урізноманітнилася не тільки матеріальна культура, а й зародилася духовна культура. На основі полювання з'являються перші релігійні уявлення, зокрема культ печерного ведмедя (Швейцарія, Німеччина). Поховання неандертальців фіксують появу знань про потойбічний світ.

Процес антропогенезу завершується приблизно 40 тис. років тому формуванням людини сучасного типу та організацією родової общини. Людину, яка змінила неан­дертальця, називають кроманьйонцем. Термін "кроманьйонець" у суто археологічному сенсі стосується лише людей, що проживали на південному заході Франції приблизно в добу верхнього палеоліту (40—10 тис. років тому). Але дуже часто ця назва використовується для позначення перших сучасних людей (Ното заріепз) у будь-якому місці земної кулі.

  1. Основні заняття людей у первісний період, розвиток знарядь праці.


У добу верхнього палеоліту в Центральній та Східній Європі постійно вдосконалювалися знаряддя праці. Виділяється ряд археологічних культур, які співіснують протягом періоду 40—10 тис. років тому. В цей період людина винайшла лук зі стрілами. Для доби верхнього палеоліту характерні два типи жител: невеликі округлі та овальні хижі діаметром до 6 метрів з одним вогнищем та каркасом із кісток, бивнів мамонта або жердин (Ме-зин, Межиріч, Добранічівка на Україні, Шолвар в Угорщині, Елькніца в Німеччині) та багатовогнищеві будин­ки (близько 9 х 2,5м) — Костенкі (Росія), Вернене (Німеччина), Пушкарі (Україна), Дольні Вестоніце (Чехія).

Саме тоді найбільш поширеною формою співіснування стала родова община, яка виникла ще в добу середнього палеоліту. Наприклад, територію Угорщини (93 тис. км2) заселяли приблизно 74 общини. Мисливці-збирачі, з яких складалися ці родові общини, являли собою асоціації сімей, пов'язаних умовами проживання, відносинами спорідненості, спільною мисливською територією. У плані духовної культури ця доба позначена поширенням тотемізму та анімізму, пов'язаних з мисливською магією. З'являються ознаки розвитку первісного мистецтва. На більшій частині Центральної та Східної Європи формується область, в якій переважа­ють дрібна пластика, геометрична орнаментація та гравірування на скелях, рідко трапляються зразки печерного живопису, більш поширеного в Західній Європі.

Великі зміни відбуваються в добу мезоліту (10— 7 тис. років до н. є.). Закінчення льодовикового періоду призвело до загибелі деяких тварин, котрі були об'єктами полювання людей. Мамонт на теренах України жив до XI тис. до н. є., шерстистий носоріг та степовий бізон — до IX—VIII тис. до н. є. Зникли мускусний бик, гігантський олень, лев, гієна, а північний олень та хутрові звірі переселились на північ регіону. Характерною особливістю мезоліту став розвиток знарядь праці в бік вдосконалення кидальної зброї та появи дрібних крем'яних та ка-м'яних інструментів, мотик, кам'яних ступ тощо.

У добу верхнього палеоліту та мезоліту відбувалися певні зміни в структурі родової общини. Вона стала більшою (до 100 осіб) та охоплювала певну територію, на якій займалися полюванням, збиральництвом або рибальством декілька груп, що утворювали великі чи малі роди-фратрії.

На добу мезоліту припадає формування племені — етнокультурної спільноти, яка характеризується спільністю мовних та культурних традицій. В умовах міграцій плем'я стає об'єктом розширення шлюбних зв'язків. Усередині великих спільнот починають формуватися органи управління, що складалися із впливових старійшин громад (вони займалися організацією колективного полювання, переселення, побудови житла, розподілу здобичі, здійснення певних обрядів). Іноді обрядова сторона та контроль за сімейно-шлюбними звичаями покладалися на вождів-шаманів (формальних лідерів, які замінювалися шляхом успадкування посади за материнською лінією). Лінія вождів відігравала важливу роль у період воєнних конфліктів, оскільки мала жорсткий авторитарний характер. Старійшини діяли в мирний час і, як правило, узгоджували свою діяльність зі старійшинами інших родів.

Ускладнилася система соціалізації (передачі досвіду молодим поколінням). Першим кроком у цьому напрямку була поява в первіснородовій общині обрядів ініціації і підготовки до неї (випробування для зарахування у члени роду). Потреби господарської та соціальноі діяльності привели до появи тимчасової парної сім і як інституту або нижчої ланки колективу. Вона не мала стійкого характеру, але допомагала відповідально ставитися до виконання колективних дій, зберігаючи колективний характер присвоєння природного продукту та екзогамні статеві стосунки в межах общини.


Случайные файлы

Файл
123678.rtf
185642.rtf
kursovik.doc
16754.rtf
153563.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.