Історія Вінниці (57713)

Посмотреть архив целиком





РЕФЕРАТ

на тему:

" Історія Вінниці "




учениця 11 класу

Мельник Анжела


Вінниччина! Вона чарує мальовничу природу, гаями і лісами тихоплинним Південним Бугом і бурхливим Дністром, квітучими садами і неозорими ланами. Вона гарна, і у весняних ранках, і в сонячні літні дні, коли іскриться золотом пшениця, і в осінню пору, коли щедро віддає людям всі свої дари подільська земля.

Вінниччина славна своєю історією, яка бере початок у сивій давнині. Кожне покоління залишило про себе згадку в пам’ятках історії та архітектури, на сторінках літописів і в народній пам’яті.

Чим далі в історію відходять роки Великої Вітчизняної війни, тим більш усвідомлюється велич і значення безсмертного подвигу радянського народу в ім’я свободи і незалежності Батьківщини.

На світанку 22 червня 1941 року гітлерівські полчища віроломно напали на нашу країну. І вже 7 липня 1941 року в районі Могилева-Подільського фашистські війська великими силами почали переправлятися через річку Дністер. 11 днів героїчно обороняли підступи до Могилева-Подільського частину укріпленого району, 130-а с/д, мотострілецький полк і льотчики 45-ї змішаної авіаційної дивізії. Екіпажу бомбардувальника „АП-2” штурманом М.О. Навроцькому і стрілку-радисту І.М.Бражникову за проявлену мужність і героїзм при знищенні переправи через Дністер присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Будівництво усіх оборонних споруд в Могилів-Подільському, Барського та інших районів Вінницької області керував генерал-лейтенант інженерних військ Герой Радянського Союзу Д.М. Карбишев. Подвиг воїнів гарнізону доту №112 біля села Бронниця, доту №114 біля села Слобода Могилів-Подільського району та залізобетонних дзотів біля села Ял тушки Барського району на завжди залишиться в пам’яті народу. Тут жаркого літа 1941 року проходила лінія оборони радянських воїнів. До кінця липня велись запеклі бої з переважаючими силами ворога. Механізовані полки ворога, обминаючи кріплення, прорвавши лінію оборони, рухалися все далі на Схід.

В середині липня в напрямку Погребище-Христинівка через село Нова Гребля відступали війська 12-ї армії. За вказівкою зверху був демонтований Новогребельський цукровий завод і підпалений. Дерев’яні конструкції згоріли, а основне обладнання погрузили на станції Нова Гребля в ешелон. В районі Хрестинівка-Умань цей ешелон потрапив в оточення, і обладнання було вивезено до Німеччини.

Під час окупації на території Села Нової Гребля діяло дві комендатури військово-господарського відомства Німецької армії. Радгосп, степ і територія цукрового заводу були підпорядковані одній із комендатур. На цьому відділку працювали робітники радгоспів та військовополонених. Його охороняли комендант і чотири німецьких солдати. Інша частина села Соболівка Отруби та село Забара, на якій працювали жителі села Нової Греблі, були підпорядковані коменданту, 2-ом німецьким солдатам і місцевій поліції.

Під час окупації села відчувалося протистояння людей фашистами. Під керівництвом Бондаря Григорія Павловича був організований молодіжний загін, який провадив партизанську роботу, направлену проти німецької влади. Про що свідчить документ із архіву.

Цією підпільною партизанською групою І.Чапаєва було знищено старосту та більше десятка німецьких солдат і поліцаїв, а також визволено військовополонених. Але втікачів наздогнала турбівська жандармерія і, оточивши біля села Брицьке близько 27 чоловік, відправили їх в табори смерті. Під час облави в селі Нова Гребля турбівські поліції, шукаючи підпільників, жорстоко розправлялися з ними, про що свідчить оголошення турбівської жандармерії.


Стасенко Тарас Прокопович втік на степ до тітки, поліцаї вислідили його і підпалили хату, коли вибіг Тарас із вогню, його розстріляли. Рябоконя Павла Івановича німці прив’язали до бричка і волокли по дорозі, а потім побитого і знесиленого повішали. Розстріляли фашисти також Ямкового Миколу Оксентійовича і дітей Федора Степановича. Більше 50 чоловік було вивезено до Німеччини.

25 грудня 1943 року зійшла на Вінниччину зоря визволення. Тоді в результаті розпочатої Житомирсько-Бердичівської наступальної операції, військами першого українського фронту був визволений перший населений пункт Вінницької області Козятинського району – село Велике. Визволення Вінниччини відбувалося у два етапи. Північно-Східні райони області були очищені від гітлерівців у першій половині січня 1944 року військами 38-ї,1-ї танкової і лівого флангу 18-ї армії.

31 грудня 1943 року війська червоної армії оволоділи залізничними станціями Нової греблі, Ржевуська, Рось. 1 січня 1944 року відступаючи, гітлерівці зайняли оборону на околицях села нової Греблі, встановивши кулемети і артилерію на Отрубах і Соболів ці, а біля цвинтаря міномети. 2 січня о 6 годині ранку із сторони села Лазівки в напрямку Отрубів пробилася рота радянських розвідників. Помітивши їх, гітлерівці вислали їм на зустріч загін солдат, між ними відбувся бій. З великими втратами як з одної, та і з другої сторони радянські і німецькі солдати почали відступати. В цей час в одній із хат, на краю села, засіли троє сільських партизан, які зненацька відкрили вогонь по фашистах, що відступили, і перебили їх. Озвірілі фашисти з кулеметів та артилерії відкрили вогонь по хатах. Від трасуючих куль та снарядів хати згоряли одна за одною, до вечора Отруби палали вогнем.

5 січня 1944 року, щоб уточнити вогневі позиції розміщення воєнних сил противника в селі, батальйон Червоної Армії пішов у розвідку з боєм і потрапив в засідку ворожих кулеметів, які були встановлені в напіврозвалених колгоспних свинарниках, та під обстріл артилерії. В бій вступила 1- танкова армія, танки своїм огнем примусили назавжди замовкнути ворожі кулемети і артилерію. Відступаючи, фашисти на своєму шляху палили хати мешканців села. До вечора половину села по праву сторону річки Десенка було звільнено.

Зі сторно села Овечаче в напрямку села Нової Греблі, у лісі зав’язався бій, проте прорвати оборону гітлерівських військ не вдалося. Увечері на Різдво Христове 7 січня 1944 року за допомогою місцевих провідників, рота радянських солдат, обійшовши село полями та рівчаками зі сторони Соболівки, зненацька захопили гітлерівські гармати, п’яних фашистів, які спали, позв’язували. Зайшовши з тилу, взяли в полоні мінометну роту фашистів, які пробували учиняти опір, побили решту окупантів, покинули село без бою і відступили в напряму села Кіровка.

Ранком 8 січня 1944 року в село ввійшли основні радянські війська і зайняли оборону на околицях села від залізниці Погребище-Калинівка, через поля до містка забарської дороги, через соболів ку по березі річки Десенки та через територію лікарні. Протягом 2 місяців, з січня по березень, стояли радянські війська в селі Нова Гребля



4 березня 1944 року почалась Проскурівсько-Чернівецька окупація першого українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу Г.К. Жукова. В 4 години ранку після артпідготовки, військами 237 с/д розпочався наступ на село Кіровку. Після 2 годин запеклого бою радянські війська відступили на свої украплені рубежі. Оборону в напрямку Калинівки прорвати не вдалось.

6 березня 1944 року основні частини 38-ї армії були зняті з передової і направлені в тил. Маневруючи на південь, 11 березня після 40 хвилинного мінометного і артилерійського обстрілу позиції гітлерівських військ перейшли у наступ на території Плесківського, Липовецького, Іллінецьког, Оратівського районів. Прорвавши на цій ділянці передній край оборони ворога, радянські війська розвивали свій наступ у тил ворога.

13 березня 1944 року бійці 221 с/д вступили в бій з гітлерівцями на підступах до Вороновиці. Противник сконцентрував тут значні сили артилерії і піхоти, сподіваючись стримати наступ радянських воїнів. На світанку 14 березня 1944 року з підтримкою 237-ю пирятинської с/д радянські війська ввійшли в Вороновицю, захопивши на залізниці цілий ешелон муки, та інші продтовари які фашисти не встигли відправити на Вінницю. На другий день зранку відразу взяли Тиврів, а до вечора звільнили Гнівань.

16 березня 115 с/д 237с/д, 23 окрема винищуваноартилерійська протитанкова бригада і льотчики п’ятого штурмового авіаційного корпусу розпочали бої за Жмеринку. 17 березня звільнили Браїлів, а 18 березня 1944 року радянські війська оволоділи залізничним вузлом Жмеринки. Визволення Жмеринки і дальший наступ військ у напрямку Бару створювало сприятливі умови для успішного завершення операції по визволенню Вінниці.

Весна 1944 була ранньою. Люди поверталися в рідне напівспалене, напівзруйноване село. Жили по дві, а той по три сім’ї в одній хаті. Лінія фронту віддалялась все далі на Захід. До села ще доносилась канонада, земля здригалася від вибухів снарядів, обрій по вечорах світився заревом. Сніг уже давно розтав, чорніли поля і тільки люди з ряднами, а де й з підводами, звозили, зносили побитих солдат і там же на полі закопували.

Лише через 10 років, у 55, в центрі біля села сільської Ради напроти церкви викопали братську могилу і позвозили з околиць села, викопаних побитих солдат. Похоронили в братській могилі солдат і офіцерів, всього 132 чоловіки, поставили пам’ятник.

Звичайне село, як і тисячі інших. Чи мало воно якесь стратегічне значення?... Рік за роком проходять літа, загоїла земля свої рани, заросли могили травою, та тільки люди свято бережуть пам’ять про своїх рідних і близьких в кожному селі, в кожному місті. Кожного ранку на 9 травня біля братської могили збираються жителі села, щоб влаштувати пам’ять загиблим воїнам, привітати ветеранів із святом. Приїжджаючи рідних тих, хто загинув в ті буремні роки. Не один десяток років Розшукують своїх синів, братів, батьків. Не обминають такі події і наше село. Через 55 років знайшовши могилу гвардії капітана Порового М.А. , його рідній брат. Зустрівся з дочкою жительки села, якої під час війни тимчасово перебував на квартирі його брат.


Случайные файлы

Файл
91107.rtf
147925.rtf
5371-1.rtf
referat.doc
184536.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.