Історія відкриття та дослідження пітекантропів (57712)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

1. Історія відкриття пітекантропів

2. Дослідження пітекантропів

Список використаної літератури


Вступ


Пітека́нтроп (грець. πίθηκος—«мавпа» і νθρωπος — «людина»), «яванська людина» — назва першого з відомих науці екземплярів викопного виду людина прямоходяча (Homo erectus), людини, яка передує неандертальцям і сучасним людям. [1, 6]

Пітекантроп жив у середньому плейстоцені, близько 1,5 мільйонів — 500 тисяч років тому. Пітекантроп мав невисокий зріст (ледве більше 1,5 метрів), пряму ходу й архаїчну будову черепа (товсті стінки, низька кість чола, виступаючі надочні валики, скошене підборіддя). По обсязі мозку (900—1200 см³) займав проміжне положення між людиною умілою (Homo habilis) і неандертальською людиною, людиною розумною.

Прямих доказів того, виготовляв пітекантроп знаряддя чи ні немає, тому що кісткові останки на острові Ява виявлені в перевідкладеному стані, що виключає знаходження знарядь. З іншого боку, у тих же шарах і з тією ж фауною, що й знахідки пітекантропа, зроблені знахідки архаїчних знарядь. Крім того, серед пізніших знахідок (синантроп, гейдельбергська людина, атлантроп),що належали до того ж виду Homo erectus або близьким видам (Homo heidelbergensis, Homo ergaster, Homo antecessor), знайдені знаряддя тієї ж культури, що і яванські. Тому є підстави думати, що яванські знаряддя були зроблені пітекантропами. [1, 7]



1. Історія відкриття пітекантропів


Великим досягненням передової науки наприкінці XIX ст. з'явилися знахідки останків ще більш високоорганізованих істот, ніж австралопітек. Останки ці датуються вже цілком четвертинним періодом, що ділиться на два етапи: плейстоцен, що тривав приблизно до VIII-VII тисячоріччя до н.е. і дольодовиковий і льодовиковий час, і сучасний етап (голоцен). Відкриття ці цілком підтвердили погляди передових натуралістів XIX ст. і теорію Ф. Енгельса про походження людини.

Однією із самих чудових знахідок людей була знаменита знахідка першого пітекантропа, або людини прямоходячої, виявленого голландським дослідником Еженом Дюбуа в 1891 р. Захоплений ідеями Дарвіна, Дюбуа поїхав на півострів Ява, щоб спробувати знайти там сполучну ланку між людиною й мавпою. Він зробив відкриття, що було оцінено вченими як найважливіший доказ правильності теорії походження людини від вищих мавп. [3, 26]

Через місяць розкопок на березі ріки Соло біля села Триніль був виявлений скам'янілий мавпячий кутній зуб, а ще через місяць, у жовтні 1891 — черепна кришка, після чого Дюбуа робить висновок, що ці частини належать великій людиноподібній мавпі. Ще через рік в 14-ти метрах від місця знахідки була знайдена людська стегнова кість, яка була також віднесена до останків невідомого людиноподібного. За формою стегнової кістки був зроблений висновок про прямоходіння, а сам новий вид названий Pithecantropus erectus (мавполюдина прямоходяча). Пізніше в трьох метрах від черепної кришки був знайдений ще один кутній зуб.

У грудні 1895 року в берлінському суспільстві антропології, етнології й доісторії зібралася конференція з метою підведення висновків із приводу останків, виявлених Дюбуа. Достаток примітивних рис, властивій черепній коробці пітекантропа (низьке похиле чоло, масивний надочноямковий валик і ін.), обумовило скептицизм тодішнього наукового співтовариства стосовно знахідки як до можливого предка людини, а президент Суспільства Рудольф Вирхов навіть заявив:

«У черепі є глибокий шов між нижнім зводом і верхнім краєм орбіт. Такий шов знаходять тільки в мавп, а не в людини, тому череп повинен був належати мавпі. На мій погляд ця істота була твариною, гігантським гібоном. Стегнова кістка ніяк не пов'язана із черепом.» [3, 31]

Відразу ж після відкриття залишків пітекантропа довкола нього виникла жвава полеміка. Висловлювалися погляди про те, що черепна коробка належала величезному гібонові, сучасному мікроцефалу, просто сучасній людині, і придбала свої характерні риси під впливом посмертної деформації й т.д. Але всі ці припущення не одержали підтвердження при ретельному порівняльно-морфологічному дослідженні.

Навпаки, воно незаперечно довело, що своєрідність знахідки не може бути пояснене за рахунок патології. Крім того, починаючи з 30-х років XX сторіччя на півострові Ява були знайдені залишки ще майже 20 подібних же особин. Лише після виявлення інших, краще збережених, останків Homo erectus, сумніви в приналежності пітекантропа до роду Homo відпали. Таким чином, у реальному існуванні пітекантропів не доводиться сумніватися.

В 1936 р. у Моджокерто, також на Яві, був знайдений череп дитини пітекантропа. Там же виявилися кості тварин, у тому числі кілька більш древніх, нижнньоплейстоценового часу. В 1937 р. місцеві жителі доставили в Бандунгську геологічну лабораторію із Сангирана найбільш повну кришку черепа пітекантропа, зі скроневими костями, а потім у Сангирані ж були виявлені й інші останки пітекантропа, у тому числі ще два черепи. Усього в цей час відомі останки принаймні семи осіб пітекантропа.

Інша чудова знахідка залишків людини ранньоплейстоценової епохи була зроблена в 1954 – 1955 р. у Північній Африці. На жаль, вона ще більш фрагментарна, ніж знахідки на півострові Ява. Були виявлені лише нижні щелепи неповної схоронності, що належать трьом індивідуумам, і які одержали назву Atlanthropus mauritanicus. Однак вони залягали разом зі знаряддями, що значно підвищує цінність знахідки. [1, 10]

Уже в нашому столітті на півострові Ява знайдені ще кілька пітекантропів, у Китаї — близькі до них синантропи й т.д. Всі вони являють собою різні географічні варіанти людини прямоходячої.

Найважливіші для розуміння еволюції морфологічного типу найдавніших гоминин відкриття були зроблені починаючи з 1927 р. у північному Китаї, недалеко від Пекіна в печері Чжоукоудянь. Розкопки виявленого там табору найдавніших мисливців доставили величезний археологічний матеріал і кісткові залишки більш ніж 40 індивідуумів – чоловіків, жінок і дітей. Як по розвитку культури, так і по своєму морфологічному вигляді ці люди виявилися трохи більше просунутими на шляху наближення до сучасної людини, ніж пітекантропи. Вони відносяться до більше пізньої епохи, ніж пітекантропи, і були виділені в самостійний рід і вид Sinanthropus pekinensis — пекінська мавполюдина. [4, 79]

Дуже древнє датування мають, ймовірно, ще дві європейські знахідки. Одна з них була зроблена в 1965 р. на стоянці Вертешселлеш в Угорщині. Це потилична кістка дорослого індивідуума. Деякі дослідники оцінюють морфологічні особливості кістки як дуже примітивні й припускають, що вона залишена пітекантропом. При незначності збереженого фрагмента важко вирішити питання виразно, але відновлений по потиличній кістці обсяг мозку перевищує 1400 см.3, що ближче до неандертальських величин.

Можливо, кістка належала дуже древньому неандертальцеві або якійсь перехідній європейській формі від пітекантропів і синантропів до неандертальців. Правда, не виключене й припущення, що певний по настільки малих фрагментах обсяг мозку може бути помилковим. Друга знахідка зроблена в 1972 – 1975 р. на стоянці Бильцингслебен у Тюрінгії. Знайдені з нею знаряддя й фауна також свідчать про її ранній вік. Виявлені були фрагменти лобової й потиличної кісток.

Надочноямковий рельєф характеризується винятковою потужністю, і тому можна думати, що ми маємо в цьому випадку справу з дуже раннім типом гоминидів, можливо, з європейським пітекантропом.

Нарешті, залишки істот, морфологічно схожих на пітекантропів, знайдені в древніх ранньоплейстоценових і средньоплейстоценових шарах у багатьох місцезнаходженнях Африки. По будові своїй вони досить своєрідні, але за рівнем розвитку й обсягу мозку не відрізняються від яванських мавполюдей. [4, 81]


2. Дослідження пітекантропів


Найдавніші люди мають подібні ознаки. Масивна зі скошеним підборіддям щелепа сильно виступає вперед. На низькому похилому чолі є надочноямковий валик. Висота черепа в порівнянні із сучасною людиною маленька, але обсяг мозку варіює в межах 800-1400 см3. Мозок найдавніших людей, хоча й мав деякі примітивні риси, все-таки сильно відрізнявся від мозку вищих мавп. У них набагато краще, ніж у мавпи, були розвинені частки мозку. У пітекантропів ліва частка мозку була більше, ніж права, що, очевидно, як і в сучасних людей зв'язане праворукісттю. Поряд з добуванням рослинної їжі, велику роль грало полювання, про що свідчать знахідки в місцях життя найдавніших людей: кістки дрібних гризунів, оленів, ведмедів, диких коней, буйволів.

Характерні риси пітекантропа:

  • ріст 165-170 см.;

  • обсяг мозку близько 1100 см.3;

  • постійне прямоходіння;

  • формування мови;

  • оволодіння вогнем. [1, 11-12]

Як показує сама його назва, пітекантроп (мавполюдина) зв'язує древніх високорозвинених мавп типу австралопітека з первісною людиною більше розвиненого типу. Про таке значення пітекантропа найбільше повно свідчать черепи зі знахідок у Тринилі й Сангирані. У цих черепах сполучаються специфічні мавпячі й чисто людські риси. До перших відносяться такі особливості, як своєрідна форма черепа, з різко вираженим перехопленням у передній частині чола, біля очниць, і масивним, широким надочноямковим валиком, сліди поздовжнього гребеня на тім'ї, низький звід черепа, тобто похиле чоло, і більша товщина черепних костей. Але в той же час пітекантроп був уже цілком двоногою істотою. Обсяг його мозку (850-950 куб. см.) був в 1,5-2 рази більше, ніж у сучасних нам людиноподібних мавп. Однак по загальних пропорціях і ступеню розвитку окремих часток мозку пітекантроп більше наближався до антропоїдів, ніж до людини. [1, 13]


Случайные файлы

Файл
91290.rtf
20497-1.rtf
42273.rtf
162071.rtf
18174.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.