Історіографія історії Словаччини (57707)

Посмотреть архив целиком













ІСТОРІОГРАФІЯ ІСТОРІЇ СЛОВАЧЧИНИ


Історична наука словацького народу, як і інших слов'янських народів окрім російського, формувалася в руслі загальних тенденцій ідейного життя і була спрямована на захист національних прав Перехід до наукового осмислення минулого відбувався в епоху національного відродження, яка почалася з середини ХVШ ст. Національний рух словаків розвивався в умовах соціального та подвійного національного гноблення. Словаччина входила до складу Австрійської імперії як складова частина Угорщини. Словаки зазнавали жорстокої мадяризації, наприкінці ХVШ ст. ще не було створено національної літературної мови.

Біля витоків словацької історіографії знаходяться будителі - патріотично налаштована інтелігенція, яка прагнула до формування національної свідомості словацького народу. В їх середовищі наприкінці ХVШ - в першій третині XIX ст. панували просвітницькі ідеї, які вони намагалися пов'язати з боротьбою за національні права. Історії, як засобу пробудження патріотичних настроїв та фактору формування національної самосвідомості вони надавали важливого значення.

ЮРАЙ ПАПАНЕК (1738-1802) в 1780 р. видав латиною "Історію слов'янського народу". В цій праці було висловлено думку про автохтонність словаків, яких дослідник вважав гілкою єдиної слов'янської сім'ї, велика увага приділялася діяльності Кирила та Мефодія, було зроблено спробу відтворити історію Великої Моравії.

Ю. Папанек розглядав минуле словаків в рамках історії угорців, дещо ідеалізував минуле, апологізував Габсбургів.

Проте питання про походження словацького народу, його місце і роль в історії Угорського королівства, які поставив Папанек сприяли виникненню національно-патріотичної ідеології, посилили інтерес до історії власного народу у інших словацьких будителів.

ЮРАЙ СКЛЕНАР в праці “Найдавніше становище Моравії та перший прихід угорців і напад на неї”, видану в 1764 р., зробив спробу зрівняти словаків та угорців, їх історичне минуло. Він вважав, що відбулося "мирне вторгнення угорців в слов'янські землі, підкреслював внесок словаків в історію Угорського королівства, зокрема в спільному протиборстві із зовнішніми ворогами. Ці погляди викликали негативну реакцію офіційної угорської історіографії того часу та гостру полеміку словацьких і угорських вчених.

ЯН ХРДЛІЧКА (1741-1810 рр.) в своїх працях окреслив контури етнічної території словаків, т

В 1789 р. А. Бернолак створив Словацьке учене товариство в Трнаві, яке стало науковим центром досліджень з історії, літератури інших наукових напрямів.

В умовах посилення реакції і зміцнення абсолютизму в першій третині XIX ст. словацькі інтелігенти-патріоти виявляють поглиблений інтерес до фольклору, як джерела національної самобутності словацького народу, високу художню цінність словацького фольклору доводив БОГУСЛАВ ТАБЛІЦ (1769-1832 рр.) - засновник кафедри чеської і словацької мов та літератур в Братіславському ліцеї.

ЯН КОЛЛАР (1793-1852) в 1823-1827 рр. видав, підготований з П. Шафариком І.Я. Благославом, двотомник "Пісні світські словацького народу в Угорщині ''. В І834-І835 рр., він вже видав двотомну антологію "Народні пісні або пісні світські словаків в Угорщині". Антологія доводила багатство і самобутність духовного життя та фольклору словаків. В описі подорожі по Італії, Тіролю та Баварії - “Цестопис”, опублікованому в 1843 р. Коллар оспівував боротьбу слов'ян проти іноземного гніту, висловлював переконання про їх велике історичне призначення. Творчість Коллара зазнала впливу романтизму.

З 30-х років ХІХ ст. панівною течією в словацькій історіографії стає романтизм. Романтики прагнули возвеличити словацькі народи, довести високий рівень їх розвитку, показати їх внесок в європейську культуру, науково підтвердити думку про їх автохтонність, історичні права на заселені території. Насамперед це стосувалося словацького народу.

Найвидатнішим представником романтичного напрямку в словацькій історіографії ХІХ ст. був ПАВЕЛ ЙОЗЕФ ШАФАРИК (1795-1861). Після закінчення Йенського університету з 1819 до 1833 р. працюючи в м. Нові Сад (Сербія), вивчав джерела з історії слов'ян, які зберігалися в навколишніх монастирях. В 1826 р. написав "Історію слов'янської мови та літератури всіма наріччями" в якій доводив індоєвропейське походження слов'ян та їх помітний внесок в світову культуру. В цій праці вперше науково обґрунтовано самостійність словацької мови. Особливу увагу Шафарик звернув на стародавню історію слов'ян, яка зазнавала перекручень через політичні мотиви.

Після переїзду до Праги, в 1836-1837 рр. Шафарик написав двотомну працю "Слов'янські старожитності". Працюючи над нею, він досліджував свідчення про слов'ян античних авторів, західноєвропейських хроністів, давньоруських літописців, фольклорний матеріал. Шафарик здійснив порівняльно-історичний аналіз географічних та топографічних назв слов'янських народів.

Проблематика праці - походження, розселення та первісна історія слов'янських народів. Шафарик дійшов висновку, що окремі слов'янські мови виникли не раніше І тисячолітті н. е. З цього часу він починав історію слов'янських народів.

Шафарик обґрунтував твердження, що слов'яни поряд д сусідами-галлами, германцями, литовцями та іншими - були творцями європейської культури. Один з доказів високого рівня розвитку слов'янських народів він вбачав у тому, що багато слов'янських слів, які стосуються господарства та культури, увійшли до угорської мови.

Ця праця Шафарика давала відсіч шовіністичним поглядам на історію слов'ян, і зокрема словаків, німецьких та угорських істориків, мала не лише наукове, а й політичне значення. Слов'янські народи, які втратили свою державність, або не мали її, включалися автором на принципах рівноправності до системи європейських народів. Праця Шафарика була перекладена російською, польською, німецькою мовами.

В праці “Слов'янська етнографія", виданій в 1842 р., містилися відомості з культури, статистики, історії слов'янських народів, вперше було подано карту поширення слов'янських мов та діалектів. Шафарик вважав мову відображенням національного духу", надавав їй вирішального значення у національному відродженні.

Праці Шафарика були відомі діячам української культури. Тарас Шевченко присвятив П. Шафарику поему "Єретик" та передав йому автограф твору. Свідки розповідали, що Шафарик, одержавши рукопис, плакав вдячними сльозами.

Отже, на середину XIX ст. склалась концепція історії словацького народу в основу якої вкладені національні аспекти їх розвитку.

В середині ХІХ ст. розпочався новий період словацького національного руху. Збереження подвійного національного та соціально - політичного гніту продовжували гальмувати процес формування словацької нації, національної ідеології та культури. В 1661 році було сформульовано нову програму національного руху " Меморандум словацького народу". Ставилися вимоги про виділення Словаччини в автономну територію, впровадження словацької мови в школах та адміністративних закладах. В 1863 р. було створено культурно-наукове просвітнє товариство Матіца (матінка) Словацька. В 1868 при Матіці словацькій було створено історичний відділ, який займався крім історії археологією, етнографією та іншими науками. В часописі "Літопис Матиці словацької" поряд з публікацією статей з історії було надруковано велику кількість джерел з історії Словаччини, переважно часів середньовіччя.

Після перетворення імперії Габсбургів в дуалістичну Австро - Угорську монархію значно посилилась мадяризація Словаччини. В останній третині ХІХ ст. було припинено діяльність Матіци Словацької і більшості словацьких часописів, майже повністю було ліквідовано початкові школи з словацькою мовою викладання. В боротьбі за утвердження національної самобутності словацькі національні діячі використовували історичний матеріал, зокрема ідею автохтонності словаків. В1868 р. з серією статей " Чому нас вчить історія" виступив ЙОЗЕФ ГУРБАН.

Представники словацької національної інтелігенції продовжували збирати та вивчати пам'ятки старовини, створювали бібліотеки та музеї. В 1893 р. було створено Музейне словацьке товариство навколо якого об'єдналися Словацькі історики. Регулярно видавалися "Збірник музейного словацького товариства" та "Часопис музейного словацького товариства".

В словацькій історіографії продовжував зберігати свої позиції романтизм.

Найдавнішими представниками словацької історіографії ІІ половини ХІХ - початку XX ст. були Ф. Сасінек та Ю. Ботто.

ФРАНТІШЕК САСІНЕК (1830-1914 рр) опублікував ряд джерел, в 1876-1882 рр. видавав часопис "Словацький літопис", в якому друкувалися статті з історії, археології, етнографії.

В своїх чисельних наукових працях з історії словаків та Інших слов'янських народів, які населяли Угорське королівство в складі імперії Габсбургів він намагався захистити національну гідність словацького та інших народів від нападок шовіністичної угорської історіографії, яка доводила відсутність власної історії у слов'янських народів.

Сасінек захищав тезу про автохтонність слов'ян в Карпатській долині, велику увагу приділяв історії великої Моравії, слов'янських поселень в Паннонії. Хоча дослідник іноді помилково трактував окремі джерела, його праці в цілому сприяли формуванню національної самосвідомості, викликали у словаків інтерес до минулого.

ЮЛІУС БОТТО 1848-1929) створив цілісну концепцію історії Словаччини. В двотомній праці "Словаки, розвиток їх національної самосвідомості", виданій в 1906-1910рр., доводив самобутність словаків, висвітлював найбільш яскраві сторінки політичної історії словацького народу, докладно зупинився на проблемі національного відродження. Ботто не торкався соціальних проблем. В 1914 р. він видав науково-популярну "Коротку Історію словаків", весь тираж якої угорська влада конфіскувала та почала переслідувати автора.


Случайные файлы

Файл
37222.rtf
101191.rtf
104791.rtf
138350.rtf
27564-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.