Запорізька Січ - зародок української державності (57350)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ 3

  1. Виникнення Запорізької Січі (середина XVІ ст. – 1775р.) та її роль в історії державотворення українського народу 5

  2. Військовий та територіальний поділ Вольностей Запорізьких XVІ-XVІІІ ст. як внесок у суспільно-політичні традиції українського народу 9

  3. Органи влади та управління Запорізької Січі 11

  4. Судові органи Запорізької Січі: система судів, злочини та застосування покарань 14

Висновки 17

Література 22

Додаткові матеріали


Вступ


Над пошуками розв’язання так званої української справи – проблеми відновлення і побудови української державності працювало чимало поколінь українців. Її започаткували ще кириломефодіївці й розвинули М.Драгоманов, М.Грушевський, В.Липинський, Ю.Бачинський, І.Франко, Д.Донцов та ін. Наприклад, М.Драгоманов бачив Україну як автономну державну одиницю у складі демократичної Росії. М.Грушевський аж до IV Універсалу Центральної Ради (1918 р.) розглядав Україну як Федеративну частину знову ж таки демократичної російської держави. С. Рудницькиїй вже у перших своїх працях стояв на позиціях самостійництва. Не автономія, не федеративна частина іншої держави, а самостійна незалежна, суверенна держава Європи - такою уявляв собі учений Україну. “Для всіх українців, - писав він, - державна самостійність України повинна бути єдиною кінцевою метою”.

Якщо ж підрахувати хоча б приблизно роки нашої волі й неволі, то майже 500 років українці у різних формах мали державність, і тільки 350 років були її позбавлені. Щонайменше чотири рази в просторі і часі народжувалася українська держава. Її перша літописна історія творилася в IХ-ХІVст. на теренах від Карпат до Дону, від Балтійського до Чорного морів під назвою Київської та Галицько-Волинської Русі. У XVII ст. піднялася друга Українська держава - козацько-гетьманська. Але цю незавершену будову підступно і немилосердно руйнують Річ Посполита, Російська, Османська, а пізніше й Австро-Угорська імперії, щоб знищити навіть згадку про українську державність. Проте вбити національну ідею в народі, в історії якого незалежність стала реальністю, було неможливо.

Початок XX століття подарував Україні шанс у справі відроджен­ня української державності.

Національно-визвольний рух, який відновився у середині XIX ст., вибухнув у березні 1917 року українською революцією. Трагічними для України були перші роки революційного державотворення. Внаслідок цілого ряду помилок не вдалося втілити в життя ідею незалежності України. Але досвід Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, ЗУНР, УСРР послугував майбутньому України, поповнив скарбницю її державотворчого досвіду.

Складною і суперечливою була історія держави радянської України. Юридичне закріплення позитивних наслідків революції і формальних ознак української державності поєднувалося з встановленням керівної і пануючої ролі більшовицької партії, нетерпимості до політичного інакомислення, застосуванням жорстоких репресивних методів політичної боротьби.

У роки другої світової війни Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття були возз’єднані з Українською РСР. Здійснидася споконвічна мрія українського народу — зібрання всіх земель у єдиній державі. Проте УРСР у складі СРСР, незважаючи на проголошену і закріплену в Конституції СРСР та Конституції УРСР суверенність, залишалася економічно, політично і ідеодогічно залежною від Москви.

Тільки після прийняття 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України перед українським народом відкрилися можливості створення власної демократичної державності.

Метою моєї роботи є :

1. розкрити суть, особливості, історичного значення апарату управління Запорізької Січі;

2. вивчити судові органи Запорізької Січі, їх структуру, функції та засади організації і діяльності тощо;

3. з’ясувати, чи можна вважати Запорозьку Січ – зародком державності.


1. “Виникнення Запорізької Січі ( середина XVІ ст. – 1775р.) та її роль в історії державотворення українського народу”


Наприкінці XV ст. з’являється нова соціальна сила – козацтво. Воно створило свою військово-політичну організацію – Запорізьку Січ, з іменем якої пов’язане відродження української державності. Виникнення українського козацтва є наслідком принаймні двох основних факторів. Перший – зростання визиску феодалів та міської верхівки Польсько-Литовської держави, що змушувала селян і міську бідноту втікати на менш заселені місця, найчастіше до “запорогів”, тобто берегів Дніпра нище порогів.

Другий фактор агресія Османської імперії, яка становила смертельну небезпеку для України в XV – XVII ст. Воно особливо посилюється з 1475 р., коли османи завоювали й перетворили у васала Кримське Ханство.

Переважну більшість козаків становили колишні українські селяни, міська біднота, хоча не можна ігнорувати, зокрема на початку існування козацтва, представників інших класів і станів, наприклад, української православної шляхти.

Джерела дають підставу вважати першою з відомих січей Хортицьку, тобто ту, яка існувала 1553-1557 рр. На найбільшому дніпровському острові Хортиці. Хортицька Січ була створена за активною участю гетьмана запорожців князя Дмитра Вишнивецького.

Виникла Запорізька Січ як військово-політичне утворення у Середньому Подніпров’ї з оригінальним адміністративно-територіальним устроєм. Тут був і військовий і територіальний поділ. У військовому плані Січ та військо поділялося на 38 куренів, а територіально на 5-8 паланок. Вищим органом влади, органом самоврядування була військова рада, яка розглядала найважливіші питання. Ради скликалися у строго визначений час, зокрема 1 січня і 1 жовтня, але на вимогу і за рішенням козацтва допускалося скликання рад і в інший час. До компетенції ради належали питання війни і миру, військових походів, покарання злочинів, щорічних перерозподілів земель між куренями, виборів всіх службових осіб Січі тощо. Ради скликалися також у куренях і паланках.

У Запорізькій Січі існувала оригінальна система органів управління трьох ступенів: 1) військові начальники – кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар, курінний отаман;

2) військові чиновники – булавничий, хорунжий, бунчужний, довбиш, пушкар, гармаш, товмач, шафар, канцеляристи;

3) похідні та паланкові начальники – полковник, писар, осавул.

Польська влада з її звичаями і традиціями адміністративного управління, законодавчими нормами та релігійним світоглядом несвідомо сприяла породженню ворожої сили в особі українського, а потім і запорізького козацтва. В цілому причини, які зумовили це явище, мали комплексний характер. Ними були політичні, економічні, військово-стратегічні, соціальні чинники. Першу третину XVII ст. в історії козацького державотворення можна розглядати як боротьбу за автономію, та й взагалі майже все XVII ст. в історії України пройшло під знаком соціальних, ідеологічних та національно-державних війн. Значний, якщо не вирішальний, вплив мала Запорізька Січ, коли утвердились демократичні принципи, що виробились в її організації, а саме : заперечення кріпацтва, формальна рівність у користуванні земельними угіддями, свобода вступу до лав козаків, право участі у січових органах управління та ін.

Щодо початків виникнення козацтва автор1 поділяє точку зору М.Грушевського, який зазначав, зокрема, що козацтво – старе побутове явище, викликане сусідством українського народу з кочовим хижацьким степом. Воно стало саме результатом постійної боротьби з цим степом.

Серед інших відомих теорій про початки козацтва слід назвати і теорію І.Рибчина, що є доповненням до поглядів М.Грушевського та В.Антоновича, який також початки козацтва пов’язував з необхідністю захищати свої землі від набігів з півдня.

Визначну і позитивну роль Запорізької Січі визнавало чимало вчених, діячів зі світовим іменем. Серед них, зокрема, Боплан, Шерер, Меріме та ін. Так, зокрема, звички і традиції українських козаків Шерер ототожнює зі звичками і законами мальтійських рицарів і французьких вільних стрільців. Французькі історики і дипломати вирізняють Україну, називають її також козацькою нацією, не приховуючи своїх симпатій до козаків та їх гетьманів – високоосвічених, добрих стратегів і дипломатів. Разом з тим такі російські вчені, як С.Соловйов, В.Ключевський, розглядали козаків як елемент антидержавний. Вони не хотіли або й не могли зрозуміти прагнення українського народу до утворення власної соборної держави, сприймали Малоросію як невід’ємну частину Російської імперії.

Запорозька Січ вела переговори з іноземними правителями, приймала у себе послів (наприклад, 1594 р. посланця імператора Еріха Лясоту), самостійно ухвалювала рішення про походи, укладала угоди та підписувала інші документи з представниками іноземних держав. 24 грудня 1624 p. було оформлено перший міжнародний договір Запорозької Січі — угоду, що складалася з двох присяжних листів — Коша (у договорі "Війська") та Кримського ханства. Йшлося про гарантії ненападу і допомогу у разі нападу іншої держави.2

Цікавим є висловлювання посла Венецької Республіки Альберта Віміні, який перебував в Україні 1650 р. Він називає нашу землю тільки “Україна”, мову народу – “рутенською”, а державний устрій – республіканським. Виходить, що Січ і Україну республікою першим назвав не К.Маркс, як вважала радянська історіографія, а ще в 1656 р. посол Альберто Віміні. Правда, Віміні Січ і Україну називає спартанською, а К.Маркс – християнською військовою республікою. Але до Маркса, ще раніше, Ф.Боденштедт у книзі “Поетична Україна” (1845 р.) першим назвав її “військовою”. До своїх висновків Віміні прийшов після власних спостережень над суспільними принципами життя козаків.


Случайные файлы

Файл
30974-1.rtf
184229.doc
10729.rtf
20517.rtf
92339.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.