Громадянська війна і поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657 — червень 1663 р.) (57074)

Посмотреть архив целиком









Реферат на тему

Громадянська війна і поділ козацької України

на два гетьманства

(вересень 1657 — червень 1663 р.)



















ПЛАН


  1. Юрій Хмельницький та Іван Виговський на чолі української держави.

  2. Пропольська політика Виговського.

  3. Російсько-польське змагання за українські землі.

  4. Боротьба за возз'єднання Української держави (червень 1663 — вересень 1676 р.).

  5. Література.






















1. Юрій Хмельницький та Іван Виговський на чолі української держави.


Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваючи при владі, гетьман піклувався про створення такої форми державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консоліда­цію суспільства, стабільність держави. На думку Хмель­ницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Проте трагічна загибель під час молдавського походу його сина Тимоша, талановитого воєначальника, здібного політика, перешкодила здійсненню планів геть­мана. Ситуацію не врятувало і рішення старшинської ко­зацької ради (квітень 1657 р.) про встановлення спадковості гетьманства — передачі влади після смерті Б. Хмель­ницького його молодшому сину Юрію.

Хмельницький Юрій Богданович (прибл. 1641 після 1681) — гетьман України в 1657 р. та в 1659—1663 р. Син гетьмана Б. Хмельницького. Отримав добру домашню освіту, навчався в Ки-єво-Могилянській колегії. На посаді гетьмана прагнув продовжити справу, започатковану батьком, шукаючи союзника, який гаранту­вав би цілісність і незалежність України. 27 жовтня 1659 року він пішов на укладення нового Переяславського договору з Росією, який істотно обмежував суверенітет Української держави. 17 жов­тня 1660 року під тиском старшини підписав з Польщею Чуднів-ський договір. Не маючи видатних здібностей і реальних можливос­тей реалізувати свою програму, в 1663 р. відмовився від гетьманс­тва і на деякий час постригся в ченці. Під час боротьби за булаву на Правобережжі Юрій Хмельницький спочатку підтримував гетьмана П. Дорошенка, а влітку 1669 р. взяв бік його супротивників П. Су-ховія та М. Ханенка. У жовтні 1669 р. потрапив до рук татар і був відісланий до Стамбула. На початку 1677 р. призначається Пор­тою володарем «Руського князівства» зі столицею в Немирові. Ро­бив невдалі спроби об'єднати Україну. Після укладення Бахчиса­райського договору 1681 р. був відкликаний до Стамбула.

60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як «доба Руїни». На жаль, спадкоємці Б. Хмельницького не змогли успішно завершити його починання. Початком до­би Руїни стало усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницько­го від влади. І. Виговський та його прибічники фактично здійснили державний переворот.

Виговський Іван Остапович (? 1663) — діяч українського ко­зацтва. Походив зі старовинного українського шляхетського пра­вославного роду. По закінченні Ниєво-Могилянської колегії слу­жив у державних установах. У роки Визвольної війни став одним із найближчих соратників Б. Хмельницького, генеральним писа­рем Війська Запорозького. Після смерті Б. Хмельницького обра­ний наказним гетьманом при Ю. Хмельницькому, а згодом добив­ся гетьманської булави. На посаді гетьмана здійснював антимос-ковську політику, розгромив промосковське повстання козаків (1658), а під Конотопом — прислані російські війська (1659). Ук­лав у Гадячі угоду з Річчю Посполитою (1658), яка була ратифікова­на польським сеймом. Ця угода надто обмежувала права України, що зменшило підтримку Виговського серед козацтва. У жовтні 1659 р. на «Чорній раді» він був усунутий від гетьманства і повер­нув владу Юрію Хмельницькому. Після цього перебував на поль­ській державній службі. В 1664 р. за наказом свого особистого ворога — тодішнього гетьмана Правобережної України Павла Те­тері був заарештований, безпідставно звинувачений у зраді польського короля і розстріляний.

Формальним приводом для цих дій були молодість, хворобливість, слабохарактерність Ю. Хмельницького. Реальними ж причинами — погіршення геополітичного становища держави, посилення соціального протистояння в суспільстві, боротьба окремих елітних груп за владу, слабка підтримка ідеї спадкової монархії тощо. Подальша гра амбі­цій та численні помилки лідерів, втрата українською дер­жавою підтримки народу, посилення агресивних втручань з боку сусідніх держав призвели до катастрофи — поразки Української національної революції.

Після того, як у жовтні 1657 р. в Корсуні Генеральна козацька рада визнала гетьманом І. Виговського, він роз­горнув активну державну діяльність. Кредо своєї зовніш­ньої політики новообраний гетьман висловив під час пере­говорів зі Швецією: «Визнати і оголосити Запорозьке Вій­сько з підвладними йому провінціями за вільний і нікому не підданий нарід» (на жаль, він не завжди дотримувався цього постулату). І. Виговський укладає союз зі Швецією, поновлює союзницькі відносини з Кримом, йде на порозу­міння з Оттоманською Портою. У відносинах з Польщею та Росією гетьман намагається шляхом балансування між Варшавою та Москвою зберегти бодай автономію Україн­ської держави, а головне — втриматися при владі.

Порівняно з добою Хмельницького значних змін зазна­ла внутрішня політика держави. Усунувши від влади Ю. Хмельницького, І. Виговський відкинув ідею спадко­ємного гетьманату, тобто монархічну модель управління. В основу свого державотворчого курсу він поклав принци­пи олігархічної республіки. Зокрема, ще на Корсунській раді під час свого обрання І. Виговський запевняв старши­ну: «Без вашої військової ради жодних справ не буду роби­ти». З ідеї олігархічної республіки логічно випливала став­ка гетьмана на шляхетство та козацьку старшину, які у цей час намагалися відмежуватися від решти козацтва, сконцентрувати у своїх руках велике землеволодіння та консолідуватися в окремий привілейований клас. Саме ці верстви підштовхували І. Виговського до відновлення ста­рої моделі соціально-економічних відносин, насамперед кріпацтва. Така внутрішня політика гетьмана вела до по­слаблення центральної влади, посилення позиції козаць­кої старшини та шляхти, порушення соціальної рівноваги в суспільстві, зростання масового невдоволення і до вибуху соціальної боротьби.

Наприкінці 1657 р. проти політики І. Виговського ак­тивно виступили народні маси. Боротьба велася під гаслом повернення козацьких вольностей — права вільно варити горілку, вести лови і рибальство, вільно переходити на Запорожжя, а також вибирати гетьмана «Чорною радою». Повстання швидко охопило насамперед Полтавський полк і Запорожжя. Під час виступу з'явилися й нові претенден­ти на булаву — полтавський полковник Мартин Пушкар та запорозький отаман Яків Барабаш, які вели таємні пе­реговори з Москвою, звинувачуючи Виговського в про-польській орієнтації. Тому боротьба поступово переросла в громадянську війну. Зібравши 20-тисячне військо та най­нявши волохів, німців і татар, І. Виговський зумів пере­могти військо повстанців у вирішальній битві під Полта­вою (травень 1658 p.). Проте це була надзвичайно дорога перемога, адже у братовбивчому протистоянні загинуло майже 50 тис. українців.


2.Пропольська політика Виговського.


Чудово розуміючи, що за умов, які склалися, початок війни з Росією є лише питанням часу, І. Виговський іде на рішуче зближення з Польщею. 16 вересня 1658 року він уклав з польським урядом Гадяцький договір. За його умо­вами, Україна, як формально незалежна держава під наз­вою Велике Князівство Руське, на рівних правах з Поль­щею та Литвою ставала третім членом федерації — Речі Посполитої. Територія князівства охоплювала Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства. Верховна влада належала гетьманові, який обирався довічно та затвер­джувався королем. Українська армія мала нараховувати 30 тис. козаків та 10 тис. найманого війська. Православні віруючі зрівнювалися в правах з католиками.

Водночас Гадяцький договір передбачав відновлення адміністративно-територіального устрою, що існував до 1648 p.; повернення польським магнатам і шляхті маєтків в українських землях; відновлення повинностей україн­ського селянства. Крім того, Українська держава позбав­лялася права на міжнародні відносини.

Укладення Гадяцького договору прискорило хід подій. Невдовзі російський цар Олексій Михайлович видав гра­моту до українського народу, у якій Виговського було на­звано зрадником та містився заклик до народу чинити не­покору гетьманові. У листопаді 1658 р. російське військо на чолі з Г. Ромодановським перейшло кордон України. Після того, як навесні наступного року під Путивлем до нього приєдналися князі О. Трубецькой та С. Пожарський, чисельність армії вторгнення сягала 100 тис. осіб. Розпо­чалися активні дії. Початок агресії був вдалим для росіян. Козацькі загони зазнали поразки під Ромнами та Лохви-цею. Вирішальна битва відбулася в червні 1659 р. під Ко­нотопом. Вона тривала три дні й закінчилася цілковитою перемогою І. Виговського. Москву охопила паніка, цар­ський двір збирався втікати до Ярославля.

Проте гетьману не вдалося скористатися наслідками своєї перемоги. Гадяцький договір викликав невдоволення, зростання опозиції, посилення промосковських настроїв. Обставини ускладнювалися збереженням у Києві москов­ської залоги на чолі з В. Шереметьєвим та нападом запо­розького кошового Сірка на Крим, що змусило татар — со­юзників гетьмана — повернутися додому. За таких обставин І. Виговський у жовтні 1659 р. зрікається булави та виїж­джає до Польщі.


Случайные файлы

Файл
121094.rtf
ekz-prog.doc
159480.rtf
80964.rtf
70108.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.