Гетьманування Сагайдачного (56959)

Посмотреть архив целиком

Історія не кожному лишає місця на своїх безсмертних скрижалях, та гетьману Петру Конашевичу Сагайдачному вона відвела одне з найпочесніших – як видатному полководцю, політику, патріоту своєї землі; наслідки його діяльності настільки значимі, що повністю оцінити х – справа майбутнього. Як кожна видатна сторична постать, гетьман Сагайдачний викликає в нас необхідний інтерес. Багато істориків минувшини  сучасності досліджували його біографію, аналізували діяльність цієї незвичайної людини. Першим науковим дослідником життя і діяльності Сагайдачного був М. Максимович: саме він у своєму нарисі вперше оцінив Сагайдачного як видатну особу в історії України.

Деяк історики вважали, що Сагайдачний народився поблизу м. Самбора, інші – біля Перемишля, у Підгірі. Та сьогодні ми можемо точно назвати місце його народження – село Кульчиці на Львівщині хоча рік його народження і досі невідомий.

Батько Сагайдачного – дрібний український шляхтич на ймення Конан або, по-малоросійски, Конаш. Звідси й Конашевич означає по батькові, а не подвійне прізвище, як гадали деяк з наших істориків.

Тривалий час Петро навчався в Острозькій школі на Волині, першому українському навчальному закладі, заснованому близько 1576 р. князем К.К. Острозьким. Ця греко-словяно-латинська колегія набула слави школи вищого рівня, осередку культури та освіти на Україні. При нй була навіть власна друкарня.

Навчаючись у школі, Сагайдачний не мг не знати таких діячів Острозької школи, як Герасим Смотрицький, письменник і просвітитель, перший ректор школи і автор друкованих книг «Ключ царства небесного» і «Календар римський новий»; Іван Федоров, котрий заснував тут друкарню і видав «Буквар», «Новий звіт з псалтирем», «Острозьку біблію». У цій школі викладали Демян Наливайко, філософ і церковно-громадський діяч, письменник і видавець Василь Суразький, Мартин Праневський, які утворили антиуніатський літературно-науковий гурток, де народилася «Граматика словьянського языка», перший у Східній Європі друкований підручник граматики і логіки. Пд впливом таких освічених учителів Сагайдачний і написав свою «Розмову про унію», яку литовський канцлер Лев Сапега назвав «дуже цінним твором».

Від природи допитливий і кмітливий, Сагайдачний ще у школі дйшов переконань про необхідність боротьби за волю і культурний поступ свого народу, проніс їх через усе життя, втілюючи у своїх ділах. Він один з перших козацьких гетьманів пізнав ціну розуму, знань, культури, ціну миру. І, може, тому у всіх його вчинках ми вбачаємо розважливу поміркованість і статечність, які, однак, гідно поєднувалися з непорушною переконаністю, особливо коли йому доводилося вдаватися до військових дй.

З Острога Петро Сагайдачний переїхав спершу до Києва, невідомо з яких причин – чи навчатися в Київській школі, а чи шукати собі заняття. Відомо також, що в Києві він служив домашнім учителем у міського судді Яна Дисака і звідти десь близько 1601 року, з якихось сімейних непорозумінь, подався на Січ.

Початок гетьманування П. Конашевича Сагайдачного припав на 1605–1610 рр. На гетьманство його обирали декілька разів.

Центром тодішнього Запоріжжя було гирло річки Чертомлин та її найближчі урочища. Перебування запорожців переважно на Чертомлину побачив у 1594 році посол німецького імператора Рудольфа  Ерх Лясета. Проте Сагайдачний, мабуть, вирішив, що зручніше розміститися вище річки Чертомлин, навпроти острова Велика Хортиця, вище гирла Чертомлина  нижче останього порога Вільного, в урочищ найбільш зручному та безпечному. Очевидно, саме вд Петра Сагайдачного до сьогодні збереглися назви «Попелище Сагайдана»  уламки «Крісла Сагайдана» – навпроти острова Хортиця.

Петро Конашевич Сагайдачний був дуже хоробрим воїном і умілим полководцем. Про це свідчать багато істориків.

З розповіді Якуба Собеського: «Конашевич надзвичайно спритно, страшенно збентеживши ворога, злучився із Владиславом під самою Москвою, столицею держави Проніс переможні корогви своїми безмежними просторами, спустошив вогнем і мечем недружні землі, обернувши в сумні руїни такі незвичайні, сильні своєю позицією та залогами міста як Єлець, Шацьк, Ливни, Калуга»

Історик Санавич зазначав, що замолоду Сагайдачний брав участь у молдавській й лівонській війнах, кінець яких припадав на 1583 і 1600 роки. Тож коли він прибув на Запоріжжя, літ йому вже було немало.

Історик Пантилий Каменський, характеризуючи Сагайдачного, пише, що це була людина «низького походження, але велика духом, розуму незвичайного, хоробрий, бадьорий, проворний, малоречивий, ворог розкоші, вдачі жорстокої, несамовитої, людина, що карала за найменший злочин…»

М. Максимович засвідчує, що коли гетьманами на Запоріжжі були Самойло Кішка, а потім Гаврило Крутневич, при них і досяг Петро Сагайдачний такої видної серед козацтва посади, як генеральний обозний, у віданні якого були вся артилерія, зброя і засоби пересування козацького війська.

Продовжуючи справу своїх попередників, Петро Сагайдачний насамперед пішов війною на татар і турків, здійснивши цлий ряд дивовижних подвигв. В «Діаруті Хотинського походу» Яків Собеський – сучасник Сагайдачного, котрий не раз з ним спілкувався і добре знав його – писав: «…Богато разів здійснював він морських походів на човнах на чолі запорізького війська і завжди доля сприяла йому: він завжди повертався зі славою…»

Так, у 1607 році Сагайдачний спустошив два мусульманських міста, Очаків та Перекоп.

У 1608 та на початку 1609 року здійснив напад на береги Анатолії  знищив там усе вогнем  мечем.

У 1612–13 він утрутився у внутрішні справи князівств Молдавії та Волонії, які були васалами Туреччини, і водночас постарався розташувати свої війська в королівських маєтках у Польщі, беручи з них необхідне для свого війська продовольство.

У 1613 р. Сагайдачний двічі виходив з козаками на Чорне море, «завдав багато шкоди татарам, спустошив кілька міст у Херсонесі Таврійському». Тоді супроти нього турецький султан Ахмет  вислав чималу армаду з галер та чайок до Очаківського порту, поблизу якого козаки за звичаєм поверталися назад на Запорожжя. Проте січовики вночі напали на безтурботних турків у самому порту і розгромили їх, а про свою перемогу негайно повідомили польський сейм і, крім того, коронному гетьману С. Жолкевському.

Того ж, у 1613 року Сагайдачний напав на татар, які під час його відсутності вторглися в запорізькі землі  здобув над ними блискучу перемогу на березі Самари.

У 1614 року Сагайдачний з 2000 козаків знову виплив у море. Дорогу січовикам на цей раз показували так звані потурнаки, тобто українські бранці, які несамохіть прийняли мусульманську віру, але потім утекли з полону і повернулися на Україну. Чудово знаючи всі вкази в Турецькі прибережні міста, вони кермували козацькою флотилією. Запоріжці пристали до багатої і добреукріпленої гавані Сінопу, зруйнували там фортецю, вирізали гарнізон, захопили арсенал, спалили кілька мечетей, суден, винищили багато жителв, визволили усіх невільників-християн і, завдавши туркам збитків загалом на 40 мільйонів злотих, спішно подалися в море.

Звістка про взяття козаками Сінопу справила на турків приголомшуюче враження. Після цього султан одразу ж відправив у море румелійского беглербека Ахмет-пашу і наказав перестріти і винищити козакв. Уследівши загрозу, вони вирішили пробитися крізь турецькі галери і пти угору по Дніпру. Запорожці боронилися мужньо і самовіддано, проте цього разу певна перевага була на боці їхніх супротивників. Поступаючись їм у силі та бойовому спорядженні, козаки врешті-решт не витримали натиску і зазнали поразки. Частина з них була убита, частина потоплена, і лише незначна кількість прорвалась уперед і подалась до Черкас і Канева. 20 козацьких бранців були доставлені у Царград і там жорстоко страчені у присутності жителв Снопу, прибувших у столицю із звісткою про спустошення міста козаками.

Після страти полонених козаків турецький уряд направив у Польщу послів з повідомленням, що він рушить військом на козацьку землю, аби раз і назавжди покласти край їхнім виходам у море та набігам на турецько-татарські володіння. Але в Польщі розцінили виконання цього плану як порушення існуючого меж турками і поляками миру і відповіли, що проти козаків виступить сам гетьман Жолкевський, а турки можуть розташуватися біля Дніпровського лиману і знищувати тих, хто тікатиме у відкрите море.

Та попри це напровесні наступного 1615 року гетьман Сагайдачний з козаками знову виплив у Чорне море на 80-ти чайках, досяг Константинополя і підпалив біля нього 2 пристані – Мізевну та Архіоки. В гирлі Дунаю між козаками і переслідувавшим їх турецьким флотом відбувся жорстокий бій, в якому турки зазнали нищівної поразки: вони втратили усі свої судна. Відтак козаки благополучно піднялися угору по Дніпру і прибули на Запоріжжя.

У 1616 році Сагайдачний з 2000 козакв здобув Кафу, в якій знемагало багато невільникв-християн, як були визволені і приєднані до козацької флотилії. Від Кафи Сагайдачний знову подався до Сінопу й далі до Трапезунду і здобув приступом обидва міста.

Дивовижна сміливість, швидкість і руйнівність усіх козацьких походв на Крим та Туреччину важко вичерпно описати і можна пояснити їх лише тим, що на чолі запорожців стояв такий геніальний проводир, як Петро Конашевич Сагайдачний. Подібних успіхів козаки до Сагайдачного та й після нього, нколи не мали. Своїми несподіваними й хоробрими набігами вони буквально підняли на ноги увесь Крим  Туреччину.


Случайные файлы

Файл
126075.rtf
141812.rtf
176210.rtf
moda.doc
24849.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.